Соціальний психолог Олег Покальчук у статті "Терористи-підлітки. Вибуховий вік на службі у ФСБ" зазначає, що підлітків, які вчиняють злочини, зокрема диверсії, не можна називати дітьми. Він наголошує, що у хлопців другий період дитинства триває від 8 до 12 років, а в дівчаток — до 11 років.
"Якби ваші власні діти внаслідок підриву позбулися рук-ніг або й життя, для терористів знайшлися б менш ліричні назви", - пише автор статті.
Покальчук називає неповнолітніх, які на замовлення російських спецслужб здійснюють на території України диверсії чи інші злочини, "просто терористами". Психолог пояснює це тим, що неповнолітні усвідомлено виготовляли знаряддя масового вбивства та розуміли зміст своїх дій. Автор наводить приклад статті 258 Кримінального кодексу України, в якій йдеться: "Терористичний акт, тобто застосування зброї, вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди…".
Він наголошує, що попри те, що під час притягнення підлітків до кримінальної відповідальності враховуються вік та ступінь їх участі під час вчинення злочину, однак на визначення поняття "тероризм" це не впливає.
"Рефлексивне управління поведінкою людей із недорозвинутим мисленням через стимуляцію примітивних бажань — взагалі не проблема. Дешево й ефективно", - повідомляє Покальчук.
Психолог також вказує, що неповнолітні хочуть швидше стати дорослими, і в них для цього фактично немає раціональних обмежень. Він пояснює, що й раніше батьки не були для підлітків авторитетами, а нині із пропагандою їхньої абсолютної недоторканності та розширення прав, а також із кризою інституту сім’ї — "дорослі залишилися переважно кормовою базою".
"Не надто ситною, бо споживчі інтереси стрімко стимулюються, а можливості так само стрімко зменшуються", - додає він.
Автор статті пише, що про моральні стримування варто забути.
Покальчук стверджує, що війна як глобальна психотравмувальна подія, а перед тим пандемія коронавірусу та Революція Гідності, не змінює базових налаштувань людей.
"Вона лише розхитує маятник очікувань до нестерпних меж. І ця неочікувана амплітуда створює ілюзію незворотності змін... Наші уявлення про політичну та соціальну реальність зазвичай виокремлюють тільки ту фазу, яка підвищує нам самооцінку й додає оптимізм", - зазначає соціальний психолог.
Покальчук пояснює, що, якщо за віком немає критичного мислення, то формується психологічний імпринтинг.
Психолог пише, що підліткам усі соціальні приклади демонструють, що виживання та особистий успіх залежать від порушення правил, а не від того, щоб їх дотримуватися.
"Тут саме час сплеснути руками й запитати: "А де ж наше національно-патріотичне виховання?"... Воно засадничо є частиною державної пропаганди. Пропаганда сама собою ні на що не впливає. Це як різьблена рамка з фальшивою позолотою на картині. Глядачі ніколи не розглядають рамки, бо дивляться на картину", - повідомляє він.
За його словами, "картина" є комплексом усталених наративів поведінки до яких є суспільний консенсус.
"Держава створює формальну одноманітну рамку, на тлі якої національна ідея, державницьке мислення, інші подібні конструкти виглядають яскраво та переконливо. Якщо вони є. І головне, якщо згідно з цими моделями доказово поводяться всі гіпотетичні авторитети — від перших осіб держави і до батьків. Тут без коментарів", - вказує автор.
Соціальний психолог додає, що навіть у постмодернізмі ХХ століття "порожня рамка" вже нікого не вражала та наводить цитату релігійного діяча, колишнього предстоятеля Української греко-католицької церкви Любомира Гузара: "Основна проблема України —це моральна деградація, а все інше — наслідки".