Ігор Кім: За 10 років кількість корейців в Україні зменшилася удесятеро

У другій половині 2024 року у російсько-українську війну вступили північнокорейські солдати. Цей факт спричинив резонанс не тільки в Україні. У Південній Кореї, принаймні, на експертному рівні активніше почала обговорюватися можливість дієвішої підтримки Києва з боку Сеула, у тому числі зброєю. Підрозділи з північнокорейцями у складі до останнього часу були помічені у боях на території Курщини. Проте українська розвідка каже, що у майбутніх наступах Росії на Сумщину можуть взяти участь і північнокорейські військові, яких на Курщині нині близько 6 тис. військових. Попри такі перспективи навіть зараз суспільна думка у Південній Кореї не є прихильною до ідеї, аби їхня країна почала надавати дієвішу підтримку Україні. Пересічним громадянам цієї держави складно зрозуміти ситуацію в далекій Україні, хоча там, зокрема, мешкають і  тисячі етнічних корейців. Принаймні, до початку війни з Росією у 2014 році, за різними даними, корейська діаспора в Україні складала 50-60 тис. осіб. Нині ж – удесятеро менше.

З початку 90-х в Україні діє Всеукраїнська асоціація корейців з осередками у різних областях. Працює також Корейський культурний центр.  В інтерв’ю «Главкому» голова Асоціації Ігор Кім пояснює, куди їдуть українські корейці з України та  як громада сприйняла вступ Північної Кореї у війну проти України.

«Більшість українських корейців виїхали з окупованих територій»

Пане Ігорю, минуло вже понад три роки з моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Що ця війна означає для українських корейців?

Як кажуть, риба шукає, де глибше, а людина де краще. Вже з 2014 року, коли відбулася окупація Криму і частини Донбасу, почалася міграція українських корейців. На це вплинув економічний стан України, який почав погіршуватися. Нині Республіка Корея надає цікаві умови для проживання для українських корейців. Тому люди виїжджають. Насамперед молодь, яка шукає для себе нові технології, знання отримати завдяки багатьом програмам, можливості, новий досвід здобути. Усе це почалося ще з 2014-го, але після лютого 2022-го року ті корейці, які опинилися на окупованих територіях, пришвидшили свої рішення виїхати закордон. У великій кількості корейці проживали у Херсонській, Миколаївській, Запорізькій областях. Люди займалися сільським господарством, що з початком повномасштабного вторгнення стало неможливим. Є такі, хто переїхав на Одещину.

Усе ж, до 2014 року найбільше українських корейців проживали у Криму. Як ці люди відреагували на російську окупацію півострова? Скільки виїхали, скільки вирішили залишитися і прилаштовуватися до нових обставин?

Корейська ідентичність – це заняття сільським господарством, земля. Вона корейців дуже тримає, тому не всі вони виїхали. Вони пристосувалися до тієї влади, яка там нині є. Кримська земля вже історично з часів СРСР стала домом для корейців. З 1937 року корейці зазнали насильницької депортації, частина з них опинилися і на території тоді Радянської України. Це так само, як в той час  Радянська влада відправляла українців на Далекий Схід.

Чи контактуєте з тими корейцями, які залишилися в окупованому Криму, у захоплених росіянами районах Херсонщини, Запоріжжя? Маєте інформацію про те, як там живуть ті, хто з якихось причин не виїхав?

Ні, немає з ними зв’язку. Ми знаємо, що там люди залишилися, зокрема на окупованій території Херсонщини. Живуть люди по-різному і про своє життя також по-різному говорять. Є ті, які незадоволені. Але є і ті, які тішаться більшою пенсією у порівнянні з українською. Залишилися на окупованих територіях переважно літні люди і батьки з маленькими дітьми. Але все ж таки більшість корейців виїхали.

Маємо дуже багато українсько-корейських шлюбів, до 90% з усіх корейців у таких шлюбах. Кожен українець самостійно вирішує, чи слід виїжджати, чи залишитися. Не всі українці хотіли би жити у Кореї. Дуже велика культурна різниця між Азією і Європою, тому не виїжджають. Те саме стосується і українських корейців.

Чи є люди, які виїхали до Південної Кореї після початку великої війни в Україні, але повернулися до України?

Практично не повертаються люди. Є невелика кількість жінок, які приїжджають до України, а потім повертаються назад до Кореї. Приїжджають тому, що в них чоловіки в Україні залишаються.

Чи є ті, які вже отримали громадянство Південної Кореї?  

Це не так просто. Є для цього велика кількість умов. Однією з перших – це знання мови на серйозному рівні.

Наскільки добре українські корейці володіють корейською мовою?

Дуже мало хто володіє. Приблизно 1% володіють мовою на середньому рівні. Українські корейці краще знають англійську, ніж корейську.

Це проблема?

Звичайно. Бо більшість корейців не ідентифікують себе як корейці. Вони зовнішньо корейці, а внутрішньо – українці. Вони краще за корейську знають також українську мову. А щоби знати культуру, проявляти до неї цікавість, треба знати мову.

«Українські корейці відрізняються від корейців, які мешкають в Узбекистані і Казахстані…»

Перепис ще 2001 року показував, що для понад 70% українських корейців рідною мовою тоді була російська, корейська – 17,5%, українська – 5,5%. Як ці дані з того часу змінилися і особливо з 2022 року?

Зараз більшість корейців, які живуть в Україні, знають українську мову. Чим відрізняється наші корейці від інших, які, наприклад, мешкають в Узбекистані, Казахстані. У тих країнах корейці говорять російською, практично не знають казахську, узбецьку. Наші корейці непогано володіють українською.

Більшість корейців в Україні перейшли на українську з російської? Головна причина – повномасштабна війна?

Так, це впливає, перш за все. По-друге, це змішані шлюби, україномовні суспільство і простір. Корейці адаптуються дуже швидко. Більше того, в Україні залишаються корейці не тому, що тут просто мають роботу, заробляють гроші. А тому, що більшість українських корейців на ментально-духовному рівні з Україною, їм подобається українська культура, все українське, все, що нас оточує. При тому, що для корейців є багато варіантів, куди вони можуть виїхати. Але тої духовної близькості як з Україною в інших країнах немає.

Наскільки зараз популярне вивчення корейської культури, мови, якщо порівнювати з тим, що було до повномасштабної війни?

Популярність корейської культури серед української молоді зростає. На це впливають K-pop (стилі південнокорейської поп-музики, яка нині дуже популярна у світі), музичні проєкти, фільми, дорами (загальний термін щодо серіалів, які випускають країни Східної Азії). Також впливають популярність відомих брендів Samsung, Hyundai. Але перш за все – це музика. До повномасштабної війни корейці не підкреслювали свою ідентичність, як зараз. Був спокій, так скажу. А коли ситуація змінюється, напруження, небезпека в суспільстві, то люди усі відкрилися по-справжньому, загострилося відчуття ідентифікації.

Наскільки великою зараз є корейська громада в Україні, у 2025 році?

Нині до п’яти тисяч корейців, людей, які себе ідентифікують корейцями. За даними посольства Кореї в України впродовж двох років після початку повномасштабної війни до Південної Кореї виїхали понад 2 тис. українських корейців. В основному виїжджає молодь.

Як багато українських корейців воює нині у лавах ЗСУ?

Зараз приблизно 65 чоловіків в лавах ЗСУ.

Чи є випадки дискримінації в Україні українських корейців, особливо на фоні того, що північнокорейці проти України воюють?

До 2000-х років були одиничні випадки на рік, коли були такі проблеми (факти дискримінації). Але у порівнянні з Росією, таких фактів завжди було небагато. Пізніше практично ніяких випадків дискримінації не було, тиску якогось, упередженого ставлення. Принаймні ми, як Асоціація, не знаємо про такі випадки.

«Україна для північнокорейських військ – це полігон для тренування»

Наскільки для вас несподіваним став той факт, що Північна Корея доєдналася до Росії у війні проти України не просто озброєнням, а й живою силою?

Для мене це не було несподіванкою тому, що їхня (північнокорейська) тоталітарна система управління і російська подібні. А ще дуже великий спільний кордон Росії з Китаєм і Північною Кореєю. Ми у громаді знали, що такий хід подій можливий на прикладі проблем у відносинах між Південною та Північною Кореєю. Ми розуміли що Північній Кореї було потрібно готуватися, навчатися новим технологіям. І, на жаль, Україна для них – це просто полігон для тренування, щоби отримати досвід ведення війни.

Але таке враження, що Південна Корея цього факту не враховує. Принаймні, публічно ми не бачимо, щоби Сеул активно допомагав Україні у військовому плані. Як корейська громада в Україні ставиться до того, що Південна Корея досі виступає проти постачання Україні озброєння?

Південна Корея від початку (повномасштабної війни) дотримувалася політики прихованої допомоги. Окрім того, ми не можемо всього знати. Але ми точно знаємо, що, наприклад, все обладнання, технічне приладдя, яким користується в роботі СБУ – це південнокорейські технології. Корея допомагає також з ремонтом устаткування. Відомо, що Корея допомогла технологіями щодо розмінування територій. Південна Корея не може так відкрито допомагати Україні, як нам хотілося би тому, що є ще Північна Корея.

Ви маєте розуміти, що будь-яка робота проводиться відповідно до ментальності людей. Азіатська ментальність відрізняється від ментальності європейської. Азіатська система ніколи не показує все те, що вона робить. Вона завжди була закритою системою. Якщо ви поїдете до Кореї, Узбекистану, Таджикистану, то побачите, що будинки стоять за величезними парканами. Люди не показують, що у них у дворі, як вони живуть. І в Китаї те ж саме. Так, в Україні також таке є. Натомість якщо ми поїдемо до українського села, то побачимо абсолютно відкриті двори, будинки, на яких є розписи. Цього усього не побачимо в країнах Азії. От і влада Південної Кореї не хоче нікому нічого показувати. Тому ми з вами багато не знаємо.

Чи допомагають члени вашої громади з перекладачами, оскільки Збройні сили України вже мають полонених північнокорейців?

Ні, цю роботу Україна проводить з посольством і консульством Південної Кореї в Україні.

Південна Корея надає Україні фінансову допомогу. Ваша організація якось долучена до розподілу цих коштів?

Ні, цим займається держава Україна. Хоча до нас дуже багато підприємств зверталося. Питали, як вони можуть долучитися, отримати гроші на розвиток. Я звертався до посла Південної Кореї стосовно того, як цей механізм отримання коштів працює. Але вони сказали, що всі ці питання вирішуються тільки через органи державної влади України.

Як можна вплинути на Пхеньян, щоби йому стало невигідно співпрацювати з Путіним і вести війну?

Нині іде війна ідеологічна, цивілізаційна. Як вплинути? Ось є приклад нашої громади. Ми показуємо інші можливості, інше життя, що людина може бути вільною. Вільно мислити, вільно жити, вільно працювати.

Але в Північній Кореї вашу діяльність не побачать, не почують…

Це так. Тут тільки еволюційний процес.

Ви є членом руху «За мирне об'єднання Північної і Південної Кореї». За який час можливе таке об’єднання, що слугуватиме каталізатором?  

Історична азійська філософія передбачає багаторічні планування. Наприклад, компанія Hyundai має план розвитку на 100 років. На державному рівні є тисячолітній план. Я знаю, що Україна була учасницею програми ООН, так званого «Плану тисячоліття» (Цілі розвитку тисячоліття — це вісім міжнародних цілей розвитку, яких 193 держави-учасниці ООН і, щонайменше, 23 міжнародних організації домовилися досягти до 2015 року. Цілі включали у себе скорочення масштабів крайньої бідності, зниження дитячої смертності, боротьбу з епідемічними захворюваннями, такими, як СНІД, а також розширення всесвітнього співробітництва з метою розвитку). І в цьому тисячолітньому плані було прописано, як приблизно будуть створюватися стратегії тих чи інших держав. Проблема в тому, що в Україні офіційно про це не говорили і не говорять. Але в Кореї чи в Китаї на кожному кроці про тисячолітні плани говорять. Тому громадяни знають, куди ми, як країна, йдемо. У громадян формується якась стабільність, в їхній свідомості, щодо того, куди ми як країна рухаємося.

«Корейський сценарій в Україні неможливий»

Досить часто доводиться чути, що в Україні можливий корейський варіант завершення активної фази війни, коли реальні бойові дії припинилися, але ніякої мирної угоди підписано не було і країна залишається розділеною. Наскільки цей сценарій вам видається реальним для нашої війни?

З одного боку, це схожі приклади. Але, на мій погляд, цей варіант неможливий для України з Росією. Перш за все тому, що ми зараз живемо в інший час. Є технології, інтернет. Люди більше можуть бачити, що відбувається. Відповідно, це взаємодія між людьми, вона у нашій війні інша, ніж у протистоянні Південної і Північної Кореї, яка геть закрита інформаційно.

Коли війна була в 1950-х роках у Кореї, тоді технології не була такими, як зараз. Тоді керувати свідомістю людей було простіше. У нас Україна – багатонаціональна країна, Росія – тим більше. Північна Корея ж мононаціональна держава. Впливати на одну ідентичність завжди легше, ніж на різні в одній країні.

Чи є хтось у вашій громаді, хто переїхав із Північної Кореї?

Зараз немає таких.  За часів СРСР були люди, які перебігали з Північної Кореї до СРСР. Були такі, що навіть і після розпаду СРСР приїжджали сюди і залишалися. Але їх спецслужби Північної Кореї знаходили і викрадали назад у Північну Корею. У 2000-х роках був випадок.

Я знаю жінку, яка була заміжня за північнокорейцем-втікачем. Він був лікарем, але до нього прийшли вночі і викрали.

Михайло Глуховський, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»