Харарі: Трамп вважає, що слабкі мають поступатися сильним, тоді не буде конфліктів

Несподіванка у питанні політики Дональда Трампа полягає у тому, що люди все ще дивуються нею. Коли він вкотре нападає на опори ліберального порядку (наприклад, підтримує претензії РФ на територію України або розвʼязує торгову війну), заголовки видань щоразу висловлюють шок. Але політика Трампа настільки послідовна, а його бачення світу настільки чітке, що зараз будь-яка несподіванка може пояснюватися виключно навмисним самообманом. Про це пише історик, філософ і письменник Ювал Ной Харарі у статті для Financial Times.

Харарі вказує, що прихильники ліберального порядку бачать світ як потенційно виграшну модель співпраці. На їх думку,  конфлікт не є неминучим, адже співпраця може бути взаємовигідною. І це має філософське коріння: ліберали вважають, що усі люди мають спільні інтереси, які можуть стати основою для глобальних цінностей, інститутів та міжнародних законів. До прикладу, усі ненавидять хвороби та хочуть запобігти інфекціям. Виходить, що усі країни виграють від обміну медичними знаннями, глобальних зусиль з викорінення епідемій та створення інституцій, таких як Всесвітня організація охорони здоров’я. Те ж стосується й торгівлі: потік ідей, товарів і людей між країнами ліберали бачать як потенційну взаємну вигоду, а не експлуатацію.

Водночас Трамп бачить світ як гру з нульовою сумою, у якій є переможці та переможені. Через це для нього рух ідей, товарів і людей є за своєю суттю підозрілим. У його світі міжнародні угоди, організації та закони не можуть бути нічим іншим, як змовою, спрямованою на послаблення одних країн і посилення інших. Також він може розглядати це як змову для послаблення всіх країн на користь зловісної космополітичної еліти.

"Ідеальний світ Трампа – це мозаїка фортець, де країни розділені високими фінансовими, військовими, культурними та фізичними стінами. Він відмовляється від потенціалу взаємовигідної співпраці, але Трамп і його однодумці-популісти стверджують, що це запропонує країнам більше стабільності та миру", — пише письменник.

Водночас Харарі вказує, що у баченні Трампа відсутній ключовий компонент. Тисячоліття історії показали, що кожна фортеця хотіла б більше безпеки, процвітання та території для себе за рахунок своїх сусідів. Водночас постає питання: без універсальних цінностей, глобальних інституцій і міжнародних законів, як би конкуруючі фортеці вирішували свої суперечки?

"Рішення Трампа просте: спосіб запобігти конфліктам полягає в тому, щоб слабкі робили все, що вимагає сильний. Згідно з цією точкою зору, конфлікт виникає лише тоді, коли слабкі відмовляються приймати реальність. Тому у війні завжди винні слабкі", — підкреслив Харарі.

Історик згадує, що коли Трамп звинуватив Україну у війні, то люди не могли зрозуміти, як він може дотримуватись такої абсурдної думки. Багато хто почав допускати, що на нього вплинула російська пропаганда, але цьому є простіше пояснення: у світі Трампа справедливість, мораль та міжнародне право не мають значення, у міжнародних відносинах все вирішує сила. Раз Україна слабша за Росію, то їй треба здаватися.

На думку Трампа, мир означає капітуляцію, а оскільки Україна відмовилася це робити, то відповідно й війна є її провиною. Те ж саме й з Гренландією: якщо слабка Данія відмовиться поступитися островом набагато сильнішим США, то Данія нестиме повну відповідальність за будь-яку пролиту кров у випадку вторгнення Штатів. 

Харарі вважає, що є три очевидні проблеми з ідеєю, що конкуруючі фортеці можуть уникнути конфлікту, якщо приймуть реальність та укладуть угоди. По-перше, це викриває брехню, яка стоїть за обіцянкою, що у світі фортець кожен почуватиметься у меншій небезпеці, і кожна країна зможе зосередитися на мирному розвитку своїх традицій та економіки. У реальності ж сильні фортеці поглинуть слабкі, адже вони перетворяться з національних фортець на розгалужені багатонаціональні імперії.

Письменник вказує на імперські плани Трампа: поки американський президент будує стіни, щоб захистити територію та ресурси, він також звертає хижі погляди на землі та ресурси інших країн. Як приклад Харарі наводить Данію, яка десятиліттями вона була одним із найнадійніших союзників США, а після терактів 11 вересня з ентузіазмом виконала свої зобов’язання перед НАТО. Країна мала найвищий рівень смертності на душу населення в Афганістані: сорок чотири данські солдати загинули там, а Трамп не потрудився сказати "дякую". Натомість він очікує, що Данія капітулює перед його імперськими амбіціями. Харарі зазначає, що Трамп явно хоче мати васалів, а не союзників.

"Друга проблема полягає в тому, що оскільки жодна фортеця не може дозволити собі бути слабкою, усі вони будуть під величезним тиском, щоб посилити себе у військовому відношенні. Ресурси будуть перенаправлені з економічного розвитку та програм соціального забезпечення на оборону. Гонка озброєнь, що виникла в результаті, призведе до зниження добробуту кожного, але ніхто не почуватиметься більш безпечним", — підкреслив письменник.

Також Харарі пише про третю проблему, повʼязану з ідеями Трампа: бачення президента США передбачає, що слабкі здадуться сильним, але воно не пропонує чіткого методу визначення сили. В історії часто були випадки, коли країни прораховуались. Так, США були переконані, що вони набагато сильніші за Північний В'єтнам, але в’єтнамці відмовилися визнати американську перевагу, вистояли, та виграли війну. Так само у 1914 році і Німеччина, і Росія були впевнені, що виграють Першу світову війну до Різдва. Вони прорахувалися, конфлікт тривав набагато довше. До 1917 року переможену царську імперію охопила революція, але Німеччина не перемогла через несподіване втручання США. 

"У нинішній торговій війні між Китаєм і США, хто повинен зробити розумний вчинок і здатися заздалегідь? Ви можете відповісти, що замість того, щоб дивитися на світ у таких умовах, всім країнам краще працювати разом, щоб забезпечити взаємне процвітання. Але якщо ви так думаєте, ви відкидаєте основні передумови бачення Трампа", — пише Харарі.

Автор зазначає, що бачення Трампа не є новинкою. Протягом тисячоліть його бачення переважало у світовій думці, аж до появи ліберального світового порядку. "Формулу" американського президент перевіряли багато разів, вона  зазвичай веде до нескінченного циклу розбудови імперій та війн. Водночас у 21 столітті фортецям-суперникам окрім війни треба мати справу й з новими проблемами, пов’язаними зі зміною клімату та появою надрозумного ШІ. Без потужного міжнародного співробітництва неможливо впоратися з цими глобальними проблемами, вказує історик. Трамп не має нормального рішення ні щодо зміни клімату, ні проти ШІ, а його стратегія полягає в тому, щоб просто заперечити їх існування.

Вперше занепокоєння щодо стабільності ліберального світового порядку зросло у 2016 році, коли Трампа вперше обрали президентом. Після десяти років плутанини та невизначеності ми тепер маємо чітку картину нововго, постліберального світового порядку: ліберальне бачення світу як кооперативної мережі замінюється баченням світу як мозаїки фортець.

Нове бачення світу вже реалізовується, навколо нас зводяться стіни. Якщо так триватиме далі, то, на думку Харарі,  короткостроковими результатами стануть торгові війни, гонка озброєнь та імперська експансія, а кінцевими результатами — глобальна війна, екологічний колапс та безконтрольний штучний інтелект. 

"Ми можемо бути засмучені та обурені цими подіями та робити все можливе, щоб змінити їх, але більше немає жодного виправдання тому, щоб дивуватися. Що стосується тих, хто бажає захистити бачення Трампа, вони повинні відповісти на одне запитання: як конкуруючі національні фортеці можуть мирно вирішити свої економічні та територіальні суперечки, якщо немає універсальних цінностей чи обов’язкових міжнародних законів?", — резюмує автор.