Як не зіпсувати Великдень «гріхом» неграмотності. 10 запитань до мовознавиці

«Главком» із філологинею Ольгою Васильєвою у рубриці «Мовне питання» щотижня розбирають тонкощі української лексики, стилістики, акцентуації, правопису, а також відповідають на запитання читацької аудиторії, які можна надсилати на електронну скриньку [email protected] з темою листа «Мовне питання».

Вивчаймо мову разом, говорімо та пишімо правильно! 

Великдень чи Пасха? Яйце чи яєчко?

Скоро вже буде Паска. Чи Пасха? Чи Великдень? Це свято має в українській мові кілька назв: Воскресіння Христове, Великдень і Паска. 

Воскресіння Христове – релігійна назва свята (конфесійний стиль мовлення), Великдень – загальномовне слово, Паска – народне, нелітературне. Є ще загальний іменник «паска» – назва великоднього солодкого здобного хліба, і це слово літературне, є в усіх словниках (сподіваюся, не треба нагадувати, що «куліч» – російське). А от слово «Пасха» є в радянському тлумачному словнику («те саме, що Великдень»), але немає у словнику Бориса Грінченка (це перше джерело, де перевіряємо слова на українськість). 

Тепер кілька слів про яйця. Усі знають про писанки й крашанки, але досі дехто (навіть із мовознавців) транслює радянський вульгарний міф про те, що не можна на яйце казати «яєчко», бо це «парна статева чоловіча залоза». Однак перше значення у тлумачному словнику – це зменшено-пестлива назва пташиного яйця. Курочка Ряба «Знесла яєчко, та не просте, а золоте», а у Вербну неділю кажуть: «Уже недалечко червоне яєчко». 

І нагадаю про наголоси: перед Вели́коднем (а не Велико́днем) печуть паски́ (але: дві, три, чотири па́ски). Також у множині – писанки́, крашанки́ (але: дві, три, чотири пи́санки / кра́шанки). А ще ро́зговини – дія за значенням розговлятися. Не плутати з розгові́нням – їжею на ро́зговинах. 

Вітаю всіх, хто святкує, з прийдешнім Воскресінням Христовим, Великоднем, Паскою!

• 1 •

Наталія Кузів: А чому крашанки? Відколи це є українським словом – «красити»? Є галунки, крапанки, дряпанки та писанки, але крашанки – це не українське слово.

Це той випадок гіперкорекції, який нині трапляється дуже часто (коли людям скрізь ввижаються росіянізми). Слово «красити» є в усіх старих словниках (Уманця і Спілки, Грінченка, Кримського і Єфремова, Ніковського, Ізюмова) і має два значення: фарбувати й прикрашати. А про «краску» писав і Борис Антоненко-Давидович: «Крім слів барва й фарба, є в українській мові й слово краска: «Краска сорому кинулася в обличчя Лаговському» (А. Кримський). «Краска» має прасловʼянське походження, а «фарба» – німецьке. Звісно, сучасна літературна норма відкидає «краску» на користь «фарби», але ніколи не кажіть, що «краска» – не українське слово. До того ж «крашанка» досі літературне і таким залишиться.

• 2 •

Ігор: А як треба казати: надіюсь чи сподіваюсь?

І «надіюсь», і «сподіваюсь». Це абсолютні синоніми, слова-дублети (слова з тотожним значенням), як і «надія» та «сподівання». «Надіятися» – не росіянізм, є в усіх українських словниках. Прикро, що питомі українські слова зараз доводиться захищати.

• 3 •

Микола з Києва: Це правда, що від «Миколи» по батькові правильно буде «Миколович», а не «Миколайович»? Мене в школі вчили «Миколайович», хоча всі були Миколами, а не Миколаями. І школа так досі вчить. А ви зараз хочете переінакшити все?

Ніхто не переінакшує, бо «Миколовичі» були і в попередньому правописі 1993 року (паралельно з «Миколайовичами»). Просто ви про це не знали. Але ж логічно, що й від «Микита» буде «Микитович», а не «Микитійович». Утім, є ще одне цікаве імʼя по батькові: «Григорович» (навіть якщо це не Григір, а Григорій, тобто мало би бути Григорійович). Такі казуси, як «Миколайович», але «Григорович», у мові іноді трапляються. А тепер цитата з правопису: «Від таких імен, як Григорій, Ілля, Кузьма, Лука, Микола, Сава, Хома, Яків, відповідні імена по батькові будуть: Григорович, Григорівна; Ілліч, Іллівна; Кýзьмович (і Кузьми́ч), Кýзьмівна; Луки́ч, Лýківна; Миколайович (і Миколович), Миколаївна (і Миколівна); Савович (і Са́вич), Савівна; Хомович (і Хоми́ч), Хо́мівна; Якович, Яківна».

• 4 •

Юрій та Наталя: Майя чи Мая? Імʼя та назва племені за новим правописом без й. Але якщо в паспорті «Майя»?

Згідно з §126 звук [j] у складі звукосполучень [je], [ji], [ju], [ja] передаємо буквами є, ї, ю, я: фоє, Гоя, Ісая, Соєр, Хаям тощо. Під це правило підпадають і племʼя мая, і імʼя Мая. А рішення про зміну в паспорті ухвалює носійка імені. Та сама історія з Ігорьовичами: у майбутньому працівники й працівниці ЦНАПів записуватимуть імʼя по батькові з помʼякшенням, але це не означає, що Ігоровичам треба зараз бігти змінювати його в документах. Тільки якщо вони того хочуть.

• 5 •

Наталія Новосад: Недавно зіткнулася з подвійним чоловічим іменем, до жіночих вже звикла. І стало цікаво, яке в дітей цих чоловіків імʼя по батькові: перше, друге чи улюблене?

На вибір батьків. Згідно з Правилами реєстрації актів громадянського стану в Україні, п. 22: «Якщо батько має подвійне власне ім’я, то по батькові дитині присвоюється за одним із них на вибір батьків, про що робиться відмітка в графі «Для відміток», яка засвідчується підписами одного або обох батьків. На прохання батьків по батькові може також утворюватись згідно з національними традиціями або не присвоюватись взагалі». А з 1 січня 2021 року людина віком від 16 років може змінити імʼя по батькові або взагалі взяти імʼя по матері (матронім).

• 6 •

Віталій Царенко: Як писати слова «гендерно/нейтральний» і «гендерно/чутливий»? Бачу і разом, і з дефісом, і окремо. Також цікавить, «гендер» чи «джендер». Професор Анатолій Ткаченко наполягає на «джендер».

У §40 правопису («Складні прикметники») є примітка, у якій зазначено, що прислівники, утворені з відносних (зрідка – якісних) прикметників, здебільшого зберігають на собі логічний наголос і не зливаються в одне слово з наступним прикметником або дієприкметником: абсолютно сухий, діаметрально протилежний, науково обґрунтований, професійно орієнтований, соціально активний, суспільно корисний, хімічно стійкий тощо. Тому «гендерно нейтральний» і «гендерно чутливий» мають писатися окремо.

А слово «гендер» передаємо через г. Жодних джендерів, дженетиків, дженералів і дженераторів. (Не плутати з транслітерованою власною назвою «Дже́нерал мо́торс» або словом-винятком «джентльмен», яке ми запозичили з англійської без адаптації.) А керуватися маємо §122 чинного правопису: «Звук [g] та близькі до нього звуки, що позначаються на письмі буквою g, звичайно передаємо буквою г: аванга‌рд, агіта‌ція, агре‌сор, бло‌гер, гва‌рдія, генера‌л…».

• 7 •

Олександр Проценко: Як буде батьки в однині? Один або одна з батьків?

«Родитель» і «родителька». Ці іменники, а також прикметник «родительський» є і в сучасному тлумачному словнику (ВТС), і в радянському тлумачному (СУМ-11), і у старих словниках (Грінченка, Уманця і Спілки, Ніковського, Ізюмова). Це не росіянізми.

• 8 •

Марина Загірня: Чому передаємо назву машини «Хюндай», якщо корейською звучить «Хьонде»?

Передавання іншомовних назв автомобілів «Хюндай» замість «Хендé», «Поршé» або «Порш» замість «Пóрше», «Бе-Ем-Ве» замість «Бі-Ем-Ві» тощо можна порівняти з просторічною українською лексикою: «дікалон», «калідор», «каклєта», «лісапєта». Спрощення та помилки прочитання просочуються в мову і залишаються в народі. Багато цих помилок ми взяли з російської. Українською маємо передавати максимально наближено до оригіналу, але не нехтуючи правилами нашої фонетики і морфеміки. Наприклад, «Хьондé» (наголос у цьому корейському слові на останньому складі) в українській мові – це «Хендé», бо задньоязикові в нас не бувають мʼякими (так само німецьке Kärcher – це «Керхер»). Але, на жаль, «Хендé» люди сприймають як щось занадто революційне.

• 9 •

Інна Власенко: То «упаковка» чи «пакóвання»? Якому слову віддаєте перевагу ви?

Я обираю «пакóвання». Це слово закріплене у держстандартах, починаючи з 90-х років минулого століття (ДСТУ 2887–94) і далі в 2000-х: ДСТУ EN 14182:2012. Також воно є у старих словниках: усім відомому Кримського і Єфремова та менш відомих Дорошенка, Станиславського і Страшкевича; Шелудька і Садовського. Але й «упаковка» – не помилка, бо тоді треба викидати з мови й такі слова, як «підготовка», «обстановка», «духовка» та інші. 

• 10 •

Павло Орлов: Від дядька чув, що українська мова дуже бідна на технічні терміни. Чи це так і чому?

Це і так, і не так. Під час науково-технічного прогресу ХХ століття Україна була під радянською окупацією. «Титульною» мовою СРСР була російська, якою викладали в університетах ледь не всі дисципліни, особливо технічні, і ця ганебна практика тривала навіть у незалежній Україні аж до початку російсько-української війни. У Радянському Союзі українською терміни якщо і створювалися, то методом калькування з російської (наприклад, «нержавіюча сталь»). Період українського термінознавства був дуже короткий (з 20-х по 30-ті роки минулого століття), а майже всіх, хто ним займався, репресували. Це якщо погодитися з тим, що українська мова бідна на технічні терміни через колоніальне минуле. Однак не можна погодитися з тим, що українська мова не має засобів для творення технічних термінів. Вона має їх стільки, що аж важко визначитися. Наприклад, сталь неіржавна, нержавна, нержавкá чи нержаві‌йна? Словники подають дієслова «ржавіти» й «іржавіти» як дублети, тому всі чотири варіанти новоутворених прикметників можливі. Але розмовним варіантом залишається «нержавійка», тому «нержавійна» мені здається найбільш підхожим прикметником (хоча професор Олександр Пономарів пропонував «нержавна»). А, скажімо, в сучасній будівельній термінології є слово «тримкість» (його ще в 90-х роках запропонував професор Виталь Моргунюк). Відповідника в російській мові немає – там є тільки «прочность», а в нас і «міцність», і «тримкість» (це різні речі). Тобто мовних ресурсів для термінотворення маємо багато, тому філологічній науковій спільноті потрібно продовжувати справу Агатангела Кримського й інших мовознавців періоду українізації.

«Главком»