У відповідь на позицію Трампа щодо скорочення фінансової підтримки України Європа активізувалася. Практично всі наші країни-партнерки заявили про збільшення своєї допомоги. Але чи вистачить? Адже, зважаючи на те, що Європа та США досі фінансували Україну в приблизно рівних обсягах, після закриття американських програм іншим країнам фактично необхідно удвічі збільшити свою щедрість, аби Україна змогла вистояти. Для Європи це питання не стільки гуманізму, скільки власної безпеки. Водночас і сама Україна має шукати додаткові ресурси всередині. Тобто питання економіки — це питання виживання.
Про які суми йдеться? Якщо вірити Дональду Трампу, то Америка практично завалила Україну грошима за ці три роки війни. Чинний президент США називає суму допомоги у 350 млрд дол. Однак економічні експерти тут же порахували, що очільник США сильно перебільшує. Насправді вирахувати суму цієї допомоги практично неможливо, бо більшість її надходила не в грошах, а у військовій техніці, здебільшого не в новій, а часом узагалі в списаній. Тож рахувати її вартість за ринковими цінами було б нечесно. Втім, німецький аналітичний центр, який відстежує міжнародну військову та гуманітарну допомогу Україні, назвав цифру у 119,7 млрд дол. За його даними, стільки витратили США на допомогу Україні з січня 2022 року по грудень 2024-го.
Чому інвестиційні формати можуть стати майбутнім
Виснаження складів і постійно зростаючі потреби фронту приводять до пошуку нових рішень, коли країни-донори не просто перекидають наявну зброю, а й допомагають виробляти її в Україні. Це спонукає український ВПК до розширення, водночас мінімізує корупційні ризики завдяки зовнішньому аудиту. Врешті-решт, формується стабільна основа для кооперації, коли Київ перетворюється на самостійного регіонального виробника, який може швидко реагувати на запит фронту й пропонувати готові зразки в стислі терміни. Саме така логіка лежить в основі данської та нідерландської моделей, а також різнопланового британського формату.
Низка європейських держав дедалі більше тяжіє до форматів фінансування, які передбачають пряме інвестування в українське виробництво через ретельний аудит і можливість швидко збільшувати обсяги випуску техніки й боєприпасів. Інвестиційні моделі фінансування допомоги відрізняються у деталях, проте їх об’єднує спільна ідея — для сталого забезпечення ЗСУ краще допомогти посилити українську оборонну промисловість, аніж цілком покладатися на обмежені склади чи тривалі міжнародні тендери. Такий підхід дає змогу гнучко реагувати на зміни в умовах бойових дій, швидко покривати нагальні потреби фронту і водночас будувати довгострокову інфраструктуру безпеки в регіоні. Саме такий формат підтримки України забезпечить стабільні постачання для Сил оборони, а в майбутньому може повністю трансформувати підхід до оборонної промисловості в Європі.
Данська модель
Данія стала однією з перших, хто вирішив замовляти зброю безпосередньо в Україні через обмежені запаси у власних арсеналах. Для початку уряд виділив близько 597 млн євро, з яких чимала частка — конфісковані російські активи. Завдяки цьому українські оборонні підприємства отримують середньострокові контракти та можуть стабільно збільшувати випуск військової техніки. Данські чи міжнародні аудитори контролюють процес виробництва, що унеможливлює корупцію. Перевага для ЗСУ полягає в тому, що постачання зброї відбувається швидше, а техніку можна модифікувати саме під українські потреби. У такий спосіб Данія допомагає українським виробникам розвиватися та має гарантії прозорого використання виділених коштів.
Нідерландська модель
Нідерланди вже тривалий час посідають помітне місце серед країн, що підтримують Україну. Із плином війни уряд Нідерландів збільшив загальний оборонний бюджет і оголосив про готовність використати загалом 10,4 млрд євро для військової допомоги, частину з яких спрямовують саме в український ВПК. Якщо виникають проблеми з оперативною закупівлею озброєння у західних виробників, кошти гнучко переорієнтовують на прямі замовлення в Україні — від дронів і систем ППО до артилерії та боєприпасів. Такий підхід вирішує одразу кілька завдань: Нідерланди посилюють власну оборону, не створюючи надмірного тиску на міжнародний ринок зброї, і водночас допомагають українським підприємствам розвивати виробництво. Також активно практикується формат коаліцій: разом із Данією, Норвегією, Швецією та іншими партнерами Нідерланди співфінансують великі проєкти для ЗСУ, роблячи постачання масштабнішими і стабільнішими.
Британський формат
Велика Британія вибудувала багатошарову систему фінансування, яка поєднує міжнародні фонди, кредити, пряму допомогу й довгострокові безпекові угоди. Лондон виділив близько 10 млрд євро, став ініціатором Міжнародного фонду для України, куди долучилися Норвегія, Данія, Нідерланди, Швеція, Литва, а також Австралія, Ісландія й Нова Зеландія. Частина коштів спрямовується на закупівлю озброєння чи боєприпасів одразу для ЗСУ, інша — на кредити для розвитку української оборонної промисловості. При цьому діє кілька механізмів контролю, що дають можливість переконатися у цільовому використанні грошей. Велика Британія також співпрацює з українськими підприємствами в межах ініціативи ZBROYARI: Manufacturing Freedom, створює ремонтні та модернізаційні бази для техніки на місці. Паралельно проводиться масштабна підготовка українських військових за ініціативою на кшталт Operation Interflex, що охоплює навчання піхотинців, артилеристів, саперів та інших спеціалістів.
Про рибку та вудку
Стара істина про те, як нагодувати голодного, нині як ніколи актуальна. Насправді половину своїх витрат на війну Україна весь цей час покривала самотужки. Тож за умови стабільного зростання економіки могла б і самостійно закрити фінансову дірку, що утворилася після різкої зміни американської політики. Та як розвивати економіку під постійними ракетними та шахедними ударами, коли величезна кількість працездатного населення або на фронті, або за кордоном? Щонайменше один напрям економіки за таких умов усе ж здатен потужно розвиватися — військово-промисловий комплекс.
Досвід трьох років війни чітко продемонстрував, що просте передавання техніки зі складів або разові гранти не здатні покрити довгострокові потреби армії. Тож моделі фінансування почали трансформуватися. Низка країн знаходить нові підходи до фінансування українського опору. Вони фокусуються на прямих інвестиціях у виробництво зброї в Україні та створенні спільних фондів із прозорими механізмами контролю.
Якщо гранти — це риба, то інвестиційні моделі — вудка. Адже така форма допомоги передбачає фінансові вливання не у саму зброю, а в українські підприємства, які цю зброю виробляють. Таким чином, ЗСУ отримують забезпечення, а економіка — поштовх у вигляді зарплат і податків.