Україна та США підписали угоду про створення спільного інвестиційного фонду для розвитку й реконструкції, який передбачає розподіл прибутків від видобутку українських природних ресурсів у рівних частках між обома сторонами. Хоча умови документа виявилися кращими за ті, що обговорювалися раніше, сам факт підписання свідчить не про "відданість адміністрації Трампа мирному процесу з вільною, суверенною і процвітаючою Україною", як зазначив міністр фінансів США Скотт Бессент, а, на думку британського політолога Марка Галеотті, ‒ про неоколоніальну експлуатацію.
"Попри все, Київ має певні підстави бути задоволеним тим, що розглядає не стільки як економічну угоду, скільки як необхідний акт демонстративного підпорядкування, аби втримати Трампа на своєму боці", ‒ пише Галеотті у своїй статті для The Spectator, в якій він назвав договір між Вашингтоном і Києвом "справжнім здирництвом".
Йдеться про передачу контролю над українськими природними ресурсами, зокрема нафтою, газом і рідкісноземельними металами, новоствореному українсько-американському інвестиційному фонду реконструкції та розвитку. Київ і далі вирішуватиме, хто саме розроблятиме ці родовища, однак доходи від нових проєктів розподілятимуться порівну між США та Україною.
"Стверджується, що така модель дозволить Америці інвестувати в Україну і сприятиме її розвитку. Але подібна підтримка була б можлива і без цієї угоди. Насправді ж це означає, що майбутню військову й іншу допомогу буде фактично зараховано до боргу, який Вашингтон зможе стягнути", ‒ вважає експерт.
На його думку, попри формальні заяви про рівноправність, угода є, по суті, формою примусового партнерства.
"Українці змушені підтримувати вигляд, ніби це справедливо, хоча насправді угода, яка передбачає передачу половини доходів від власних ресурсів іноземній державі, є нічим іншим, як здирництвом", ‒ зазначає Галеотті.
Водночас він визнає, що нинішні умови є вигіднішими для України, ніж ті, що обговорювалися раніше. Первинний проєкт передбачав повну передачу доходів США, а також врахування всієї попередньої військової допомоги як боргу.
"Не менш важливо й те, що на тлі міркувань Білого дому про можливий вихід не лише з переговорів щодо припинення вогню, але й із загальної підтримки України, Київ сподівається, що ця угода стане для Трампа сигналом. Мовляв, українці сприймають його серйозно. Якщо він розглядатиме це не як благодійність для невдахи, а як інвестицію з прибутком для Америки, то, можливо, охочіше продовжить підтримку", ‒ додає Галеотті.
За його інформацією, українські джерела вже заявляють, що Київ отримав можливість купити ‒ а не просто отримати ‒ озброєння на суму 50 мільйонів доларів, зокрема системи протиповітряної оборони. Це небагато за мірками сучасної війни, однак має важливе символічне значення ‒ це перший продаж зброї Україні, схвалений адміністрацією Трампа після його повернення до влади.
"Це реальний, хоча й обмежений поштовх для української оборони. Крім того, угода має ще один ефект: вона створює для США інтерес, який, принаймні теоретично, може стримати Росію від подальших атак. Адже будь-який напад може поставити під загрозу американський персонал чи інтереси", ‒ пояснює політолог.
Водночас, як зазначає він сам, цей аргумент виглядає слабким: "Це не зупинило росіян у 2022 році, і навряд чи зупинить тепер, особливо враховуючи, що до закінчення війни не варто очікувати суттєвих американських інвестицій чи присутності на місцях".
На завершення Галеотті підсумовує: "Можливо, за цих обставин Україна отримає півтора з трьох можливих “ура”. Так, вона має приблизно 5% світових запасів критично важливої сировини ‒ хоча значна частина розташована на окупованих територіях або поблизу них. Їх розробка потребує колосальних інвестицій і, головне, сталого миру. До певної міри, Київ віддав половину частки у ще неіснуючому активі заради збереження підтримки серійного фантазера з Білого дому. Це ‒ майже досконалий приклад сюрреалістичної геополітики епохи Трампа, навіть якщо реальні люди продовжують жити з реальними наслідками у реальному світі".