Він не мав шансів: у The Atlantic пояснили, чому Волтц довго не протримався у команді Трампа
Він не мав шансів: у The Atlantic пояснили, чому Волтц довго не протримався у команді Трампа

Він не мав шансів: у The Atlantic пояснили, чому Волтц довго не протримався у команді Трампа

Він не мав шансів: у The Atlantic пояснили, чому Волтц довго не протримався у команді Трампа

Посадовець намагався "служити двом панам".

Адміністрація Дональда Трампа втратила ще одного радника з питань національної безпеки ‒ Майк Волтц і його заступник Алекс Вонг залишають свої посади після 101 дня роботи. Формальною причиною відставки міг стати скандал із обговоренням військової операції в чаті Signal, до якого Волтц додав головного редактора The Atlantic Джеффрі Голдберга. Однак, на думку журналіста видання Девіда Грема, навіть без цього інциденту Волтц не протримався б довго в Білому домі. Грем вважає, що посадовець був надто професійним і незалежним для того, щоб вписатися в команду Трампа, яка вимагає від посадовців не експертизи, а абсолютної лояльності й готовності повідомляти президентові лише те, що він хоче чути.

"Із точки зору права і безпеки, це було серйозним порушенням ‒ обговорювати офіційні справи в незахищеному каналі. Але ще більш кричущим було те, що Волтц включив до чату журналіста", ‒ пише Грем.

Втім, на думку автора, навіть без "Сигналгейту" Волтц навряд чи затримався б у Білому домі надовго. "Він був однією з найавторитетніших і найдосвідченіших фігур у команді Трампа — і саме це прирікало його на поразку", ‒ зазначає журналіст.

Грем наголошує: головною проблемою Волтца було те, що він намагався бути професіоналом у системі, де важливішою за експертизу є повна особиста лояльність до президента.

"Трамп не дбає про національну безпеку. Він не проти неї, просто вона йому нецікава. Він не хоче слухати обґрунтовані поради, особливо якщо вони суперечать його імпульсам чи ідеології", ‒ зауважує Грем.

На думку автора, американський лідер не прагне слухати аргументовані рекомендації, котрі є результатом тривалого й зваженого процесу, особливо якщо ці поради суперечать його особистим імпульсам чи ідеологічним уявленням.

"У справах, як-от удари по хуситах у Ємені, де президент має менше зацікавлень і не потрібно нічого складно врівноважувати, це не проблема. Але у важливіших питаннях ‒ як-от Україна чи Китай ‒ де Трампу доводиться приймати складні рішення і йти на компроміси, комусь зрештою доводиться доносити до нього новини, які йому не подобаються", ‒ зауважив Грем.

Журналіст вважає, що фінал Волтца був передбачений, коли конспіролог Лора Лумер, яка не має жодної урядової посади, переконала Трампа звільнити кількох співробітників Ради національної безпеки за "недостатню лояльність".

"Це був знак, що Волтц не в команді", ‒ додає Грем.

Волтц ‒ правий політик, ветеран спецназу США, володар чотирьох Бронзових зірок, колишній співробітник Пентагону й конгресмен ‒ намагався діяти з позиції досвіду та стратегічного підходу. Але, як пише Грем, "він служив двом панам" ‒ державі й президенту, який не терпить порад, що йдуть урозріз із його власним баченням.

Як зазначає Грем, ще під час першої каденції Трамп звільнив десятки кар’єрних чиновників, яких його команда вважала прихованими демократами або представниками істеблішменту. Із того часу, за словами журналіста, вплив фахівців лише зменшувався, а реальну владу в Раді національної безпеки почали отримувати люди, які вирізняються особистою лояльністю до Трампа.

Серед них ‒ давній радник президента Стівен Міллер і його близький друг Стівен Віткофф, який виконує роль неформального посланника на Близькому Сході. За інформацією журналіста The Washington Post Айзека Стенлі-Беккера, Міллер розглядає Раду нацбезпеки не як майданчик для формування збалансованої політики, а як інструмент для просування власного жорсткого імміграційного порядку денного. Натомість Віткофф, який не має ані дипломатичного досвіду, ані виразної ідеології, користується довірою Трампа завдяки багаторічним особистим зв’язкам і регулярно отримує від нього дипломатичні доручення ‒ хоча поки без істотних результатів.

"Ця відраза Трампа до професіоналізму також допомагає пояснити, чому міністр оборони Піт Гегсет, попри ще серйозніші скандали, зберігає свою посаду, на відміну від Волтца", ‒ пише Грем. Він нагадав, що очільник Пентагону також фігурує в історії із "Сигналгейтом": хоча не він додав журналіста до секретного чату, Гегсет поширював у ньому детальні плани атак, передавав конфіденційну інформацію дружині та стороннім людям, встановив незахищений канал зв’язку з Пентагоном і не зміг утримати своїх підлеглих від переходу на бік ворога.

Попри це, Трамп публічно висловив йому підтримку. "Я думаю, він візьме себе в руки. У нас була позитивна розмова", ‒ сказав президент в інтерв’ю минулого тижня.

Грем вважає, що звільнення Волтца може бути тривожним сигналом для нинішнього держсекретаря Марко Рубіо ‒ колишнього критика Трампа, який став його лояльним союзником і тепер обіймає одну з ключових посад у сфері зовнішньої політики.

"Трамп не шукає експертів. Він хоче людей, які просто будуть погоджуватися з ним", ‒ наголошує Грем.

Звільнення Волтца стало черговим у довгому списку відставок радників з національної безпеки Трампа ‒ після Майкла Флінна, Герберта МакМастера і Джона Болтона. І, на думку журналіста, цей список лише зростатиме.

Джерело матеріала
loader
loader