/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F53%2F9f267f17fd1c511bc64e23be13578a38.jpg)
Де "зник" Гітлер — в Аргентині чи Бразилії, і навіщо Сталін шукав особистого стоматолога фюрера
Після капітуляції нацистської Німеччини до Аргентини зуміли перебратися майже 10 тисяч солдатів та офіцерів Третього рейху. Чи був серед них головний винуватець Другої світової війни та загибелi мільйонів людей — Адольф Гітлер? Така ймовірність озвучувалася вже 1945-го, і досі багато дослідників вважають її допустимою. Фокус вивчив теорії можливої втечі нацистського лідера та розібрався, що про це говорять офіційні документи країн-переможниць.
Восени 2022 року неподалік узбережжя Аргентинивиявили рештки німецького підводного корабля часів Другої світової війни. Ця знахідка породила чергову хвилю чуток про начебто втечу Адольфа Гітлера з Берліна весною 1945 року.
Гітлер зникає в оточеному Берліні
У кінці квітня 1945 Берлін — столиця нацистської Німеччини — був оточений радянськими військами. Щодня радянська армія, попри численні втрати, штурмувала квартал за кварталом у прагненні добратися до винуватця кривавої війни, яка забрала життя десятків мільйонів людей в усьому світі. Сам же Адольф Гітлер тижнями не покидав свого останнього притулку — бункера неподалік Рейхсканцелярії.
В цьому бункері Гітлер проводив останні дні свого життя — з коханкою Євою Браун, ад’ютантом Отто Гюнше, особистим асистентом Гайнцом Лінге, начальником охорони Йоганном Раттенгубером, пілотом Гансом Бауром, секретарками Гертрудою Юнге та Гердою Крістіан. Його відвідували лідери Третього Рейху — Йозеф Геббельс, Мартін Борман, представники військового командування. Більшість населення уже давно не бачили свого фюрера.
І от у перший день травня 1945 року до керівництва радянських військ у Берліні з білим прапором завітав начальник штабу Вермахту генерал Ганс Кребс. Він заявив, що Адольф Гітлер покінчив життя самогубством 30 квітня, відтак тепер нацистську Німеччину на переговорах про капітуляцію представляє новий уряд.
Подальшу капітуляцію від імені Третього Рейху здійснювало керівництво Вермахту. А союзники ніяк не могли змиритися з тим, що вождь німецьких нацистів, який поставив під сумнів чинний світовий порядок, у буквальному сенсі "розчинився у повітрі".
Проте Берлін, а відтак й територія останнього фізичного місцеперебування лідера нацистів, залишався під контролем СРСР, тож інші держави-переможці могли лише спостерігати за діями свого тоталітарного союзника. А той вирішив розіграти справжню гостросюжетну драму.
Театральні потуги Кремля і підводні човни поблизу берегів Аргентини
Вже 26 травня Йосип Сталін у розмові зі спеціальним представником президента США Гаррі Л. Гопкінсом заявив, що Гітлер живий і, ймовірно, переховується в Іспанії, де при владі був давній ворог комуністичного СРСР генералісимус Франциско Франко. Уже 9 червня маршал Жуков у розмові з Дувайтом Ейзенхауером на пряме запитання про Гітлера відповів, що його доля невідома і, ймовірно, він переховується в Іспанії з метою подальшої еміграції в Латинську Америку.
В той час в Латинській Америці почали спливати німецькі підводні човни, які на момент капітуляції Рейху перебували в морі й відмовилися здаватися союзникам (що зробили інші 153 німецькі субмарини). Три підводних кораблі відмовилися здатися й вирушили у надризиковану подорож до Латинської Америки. Човен U 1277 сплив біля узбережжя Португалії, а от субмарини U 530 (виплила біля узбережжя Аргентини 10 липня 1945 року) та U 977 (провела 66 днів під водою, перш ніж спливти на поверхню в аргентинському порту 17 серпня 1945 року) таки дісталися жаданої Латинської Америки.
Конспірологія: чи справді Гітлер доплив до Аргентини
Тоді ж почали з’являтися версії про ймовірність існування інших човнів або транспортних засобів, які були знищені з метою замітання слідів. Паралельно в Латинській Америці почали з’являтися німецькі колонії. Найбільш радо нацистів із Німеччини приймала Аргентина, адже вона мала досвід тривалої співпраці з державами Осі, особливо фашистською Італією, куди майбутній президент Аргентини Хуан Перон (1946–1955 роки) їздив на військове стажування, а згодом став військовим аташе в Римі та Берліні. Весною 1945 року Аргентина формально оголосила війну Німеччині, проте старі зв’язки нікуди не зникли.
Заяви радянського керівництва та факти про численних (в результаті виявилося, що таких було понад 10 тисяч) нацистів різного рівня, котрі якось примудрилися вибратися із взятої союзниками у лещата Німеччини, стали приводом для появи численних конспірологічних теорій про те, що Гітлер теж зумів покинути взятий в облогу Берлін та знайшов притулок десь далеко за океаном.
Окрім відверто фантастичних версій про те, що фюрер втік за допомогою НЛО на зворотний бік Місяця (що ж йому заважало сховатися на аверсі супутника Землі?), були більш робочі версії про втечу до країн Латинської Америки, які виглядали досить обґрунтованими. Чому, якщо це зробили керівники середньої ланки, цього не міг зробити й лідер німецьких націонал-соціалістів? Тим паче, з Берліна зміг вибратися Мартін Борман — один з лідерів НСДАП, який до останнього був поруч з Гітлером (так видавалося на той час — насправді Борман наклав на себе руки 1945-го. У 1972 році його останки були виявлені під час ремонту дороги, експертиза ДНК, проведена в 1998 році, остаточно довела, що це труп Бормана).
Офіційні версії на основі здобутих свідчень
Американці стали проводити власне розслідування, допитавши тих свідків останніх днів життя Гітлера, які опинилися в їхніх руках. У 1947 році на основі зібраної інформації навіть вийшла друком книга офіцера британської розвідки Х'ю Тревора-Ропера "Останні дні Гітлера". Проте, не маючи доступу до місця дії та опираючись на поверхневі опосередковані свідчення дотичних до справи осіб, вона була не більш переконливою, ніж заяви очевидців та офіційні звіти держав, які приймали нацистських активістів "гуртом та вроздріб" на усіх континентах.
У 1950 році у Східній Німеччині випустили фільм, де останні дні життя Гітлера та його смерть (у фільмі він себе отруїв) відрізнялися від офіційної версії, якої дійшли західні союзники, на той момент уже члени НАТО.
Відтак поки СРСР не видавав ніякої власної остаточної версії, а на Заході почали набирати оберти справи проти нацистських злочинців, які втекли, проте їх вдалося викрити, конспірологічні версії лише набирали силу.
У 1955 році під час візиту канцлера Західної Німеччини Конрада Аденауера до СРСР новий радянський лідер Микита Хрущов відпустив п’ятьох останніх супутників Гітлера на Батьківщину. Це дало змогу допитати їх та відтворити картину останніх годин життя вождя нацистів. Проте знову ж таки інформація базувалася лише на словах людей, які стояли на грані визнання воєнними злочинцями.
Паралельно було досягнуто висновку, що Мартін Борман (вважався єдиним нацистом високого рангу, який втік з окупованої Німеччини) таки загинув під час спроби втечі. Але на противагу цьому висновку, зробленому зі слів очевидців, розгорілася ціла справа Адольфа Айхмана, якого знайшли ізраїльські спецслужби в Аргентині.
Над генералом СС та одним із керівників гестапо провели показовий судовий процес в Єрусалимі — під час якого розкрилися в усіх деталях "щурячі коридори", якими високопоставлені нацисти вислизали з-під носа адміністрацій країн-переможців у ту ж Латинську Америку. Тобто те, що раніше було на рівні чуток, отримало офіційне підтвердження у судовому порядку. Звичайно, після цього теорії про втечу Гітлера розквітли буйним цвітом.
Жовта преса та відкриття архівів
Проте жодних реальних даних щодо втечі самого фюрера досі не було. Відтак у наступні десятиліття теорії про його втечу та подальше життя у Латинській Америці трансформувалися у відверту "жовту пресу". Дійшло до того, що Гітлера "впізнавали" вже не в Аргентині, а на ранчо у сусідній Бразилії, де він нібито доживав віку як годиться справжній рок-зірці — із молодою бразилійкою.
Новий виток спалаху інтересу до цієї теми закрутився із розпадом СРСР та розсекреченням архівних документів. У 2000 році російська архівна служба навіть провела виставку останків Гітлера, які увесь цей час зберігалися під грифом "цілком таємно". Але до них нікому не дозволяли торкатися, що лише розпалювало підозри та різні версії.
У 2009 році дозволили "торкнутися" — до черепа Гітлера допустили групу американських вчених на чолі з археологом Ніком Беллатоні, які таємно взяли матеріали ДНК та вивезли їх у США для подальших досліджень. Результати виявилися сенсаційними — череп, який видавали за череп Гітлера, виявився кістками жінки, якій не було й сорока років.
Проте, оскільки матеріали для ДНК-експертизи було взято неофіційно, то й результати досліджень не могли мати юридичних наслідків. Останнім наразі офіційним дослідженням останків Адольфа Гітлера є експеримент 2018 року. Французьким вченим на чолі із Філіпом Шарльє надали доступ до залишків щелепи нацистського лідера та матеріалів його стоматолога. За результатами досліджень, вчені підтвердили офіційну версію.
Щодо американського дослідження 2009 року, то у заяві французьких вчених йдеться, що судячи із того, що було опубліковано, форма дослідження генетичного матеріалу не дає змоги встановити вірогідність експерименту вище 55%, тобто фактично йдеться про ймовірність на рівні випадковості.
Що сталося насправді
То ж що врешті сталося в кінці квітня – на початку травня 1945 року? Спробуємо відтворити події, базуючись на усій наявній наразі інформації, найважливішим елементом якої є розсекречені документи радянських спецслужб, які й брали безпосередню участь у розслідуванні.
Вранці 29 квітня Адольф Гітлер у колі найближчих людей — помічників, секретарів, охоронців та обраних членів НСДАП одружився з Євою Браун. Після цього він з усіма попрощався та усамітнився із дружиною. Через певний час їх обох було знайдено мертвими у кімнаті. Єва Браун була отруєна ціанистим калієм (до того подружжя випробувало цю отруту на домашніх улюбленцях).
Адольф Гітлер був знайдений телефоністом з СС Рохусом Мішем з вогнепальною раною в голові та пістолетом 7,65 мм Walther PP (згодом відомим як зброя Джеймса Бонда) в руці. Ймовірно, перед тим фюрер прийняв отруту. Для лідера нацистів було важливо загинути "смертю солдата", пустивши собі кулю, а не від отрути чи тим паче не здатися в полон. Про це Гітлер неодноразово наголошував після Сталінградського "котла", коли в полон здалися сотні тисяч німецьких вояків з цілим фельдмаршалом Фрідріхом Паулюсом.
Незадовго до смерті Гітлер дізнався про загибель фашистського лідера Італії Беніто Муссоліні, тіло якого разом з тілом його коханки Кларетти Петаччі було виставлено на загальний огляд. Щоб уникнути глумління над своїм тілом, Гітлер заповів його спалити, перед тим загорнувши у німецький прапор, а прах розвіяти за вітром. Проте його асистенти не знайшли прапора, через що намагалися спалити тіло за допомогою підручних засобів — фітиля та бензину, що їм не вдалося зробити. Тому вони закопали обгорілі тіла в кратері від бомби неподалік бункера.
СМЕРШ i Сталiн шукають стоматолога Гітлера
Після капітуляції німецького війська радянська контррозвідка (СМЕРШ) стала прочісувати Берлін у пошуках Гітлера та інших високопоставлених нацистів. Схопивши та допитавши помічників Гітлера, смершівці швидко знайшли його тіло та останки Єви Браун і перепоховали у лісі, щоб уникнути можливих заворушень, пов’язаних із пам’яттю про нацистського лідера.
В ті часи ще не проводили аналізи ДНК, тому основним засобом ідентифікації тіл були зуби. Відтак СМЕРШ став шукати стоматолога Гітлера. Виявилося, що він утік з Берліна, але знайшлася його асистентка. Вона надала медичні документи Гітлера, відтак було проведено експертизу, що дала змогу ідентифікувати знайдене тіло як труп Адольфа Гітлера.
Йосип Сталін не відзначався надзвичайною довірою до людей, тому вимагав якомога достовірніших доказів смерті свого найлютішого ворога. Через це усіх учасників та свідків подій, від помічників Гітлера до асистентки його стоматолога, ретельно допитували по кілька разів. Тіло нацистського вождя кілька разів піддавали ексгумації, поки врешті Сталін не залишився задоволеним зібраними доказами. Тоді тіла Адольфа Гітлера та Єви Браун перепоховали на території радянської військової бази у Магдебурзі.
Як радянськi спецслужби виконали заповіт Гiтлера через 25 років
Останньою крапкою у справі стали події 1970 року, коли тодішнє керівництво СРСР вирішило для себе остаточно розібратися, що ж сталося з основним ворогом СРСР. Тоді за наказом керівництва КДБ було проведено комплексну ревізію усіх доказів смерті Гітлера.
Доказами смерті Гітлера було оголошено:
- Неодноразові допити усіх свідків. Органами дізнання було створено усі умови для вияву можливих розходжень у свідченнях. Цього виявлено не було.
- Упізнання тіл (вони були обгорілі недостатньо, щоб зробити упізнання неможливим).
- Ідентифікація за даними стоматолога. У Гітлера в його 56 років залишилося лише чотири власних зуби. Решта було вироблено його персональним стоматологом, що було засвідчено у документах.
- Наявність рентген-знімка. Його зробили після невдалого замаху на Гітлера у липні 1944 року. На знімку чітко відображено щелепу фюрера, яка відповідає описам стоматолога.
- Наявність фрагмента закривавленого дивана, на якому начебто скоїв самогубство Гітлер.
Після цього було вирішено позбутися тіл. Їх тепер було остаточно спалено, а прах розвіяно за вітром. Було вилучено лише щелепу та череп нацистського диктатора. Уся процедура була належно зафіксовано, відповідно до протоколів КДБ. Таким способом радянські спецслужби виконали останню волю нацистського лідера.
Днями щелепу Гітлера знову продемонстрували публіці. Член Ради при президенті РФ Єва Меркачова опублікувала фото щелепи фюрера, яка зберігається в архіві ФСБ у коробочці від цигарок "Гвардійські".
Меркачова також повідомила, що в архіві є агентурно-розшукова справа, заведена на Адольфа Гітлера в 1945 році, знімки бункера фюрера, акти про розтин з ями з останками та їхнє спалення. "Все, що залишилося, — це щелепи Гітлера та Єви Браун, ортопедичний черевик Геббельса. Їх вилучили заздалегідь і зберігали як речові докази. Водночас саме щелепи Гітлера (міст верхньої щелепи з 9 зубами і нижня щелепа з 15 зубами, що обгоріла) вважалися основним і безумовним доказом того, що це він", — написала Меркачова.
Так чому ж виникли усі ці конспірологічні теорії про Гiтлера, який вижив?
Для чого Сталіну було плодити легенди про свого заклятого ворога? Тут ми стали свідками зіткнення двох антагоністичних суспільств. У тоталітарному СРСР уся інформація була під контролем влади. Тут саме ліпили культ вождя комуністів — Йосипа Сталіна. І тому добре розуміли усю силу сакралізації особи — після смерті будь-яку людину ідеалізують, запам’ятовують лише хороше. А глум над тілом лише додасть ореолу "мучеництва" в очах його прихильників. А як у Москві бояться "недобитих нацистів", ми спостерігаємо на власні очі до цього часу.
В СРСР про Гітлера просто наказали мовчати й наказ було виконано. А які наслідки таке рішення викличе на Заході — це Кремлю в принципі було байдуже. В демократичному суспільстві будь-які недомовки породжують альтернативні теорії, що й сталося у справі Гітлера, де реальні факти з’явилися аж після падіння Залізної завіси. Натомість виринали докази втечі високопоставлених нацистів.
Чи можна довіряти радянським доказам
Питання риторичне. Відповідно до радянських протоколів, все було зроблено бездоганно. Що й не дивно з огляду на вагу цієї справи особисто для Сталіна. Проте якщо критично поставитися до роботи радянських органів, то намагання відповісти на запитання: "А що було б, якби тіло Гітлера не знайшли?" кидає гігантську тінь сумніву. Найімовірніше, Сталін, який страждав на паранойю, не змирився б із можливістю подальшого життя Гітлера і тому жадав би доказів смерті Гітлера або його самого від кожного наступного керівника розслідування. Тож ідея фальсифікації або принаймні закриття очей на певні невідповідності видавалася не такою вже й поганою.
Проте з іншого боку, система противаг була вибудована непогано. Сам Сталін був готовий до такого повороту, тому наказував кілька разів проводити розслідування різним групам. Та й був ризик викриття Гітлера у разі втечі західними спецслужбами. А в такому разі усіх фальсифікаторів та навіть дотичних людей чекала неодмінна страшна смерть в катівнях органів радянської безпеки. Тож варто констатувати, що достовірність розсекречених даних радянських спеціальних служб надзвичайно висока.
Чи міг Гітлер втекти в принципі?
Якщо б дуже захотів, то так. Аргументом цьому є втечі його підлеглих. Проте тут потрібно зважити на рівень амбіцій цієї особи. Коли нацисти прийшли до влади у Німеччині, Гітлер сказав своїм соратникам, що вийде звідси (з будівлі Рейхсканцелярії — Ред.) лише мертвим. Так і сталося. Поразка Третього Рейху для Адольфа Гiтлера — це поразка проєкту усього його життя. Люди закінчують життя самогубством за самого такого факту, що вже говорити про рівень небезпеки, у якій він би мав жити в будь-якій країні решту свого життя.
Той, хто може уявити Адольфа Гітлера, який доживає віку на ранчо десь у Бразилії в обіймах юної коханки, зовсім не розуміє, про що йдеться. Вже радше можна повірити в історію про зворотний бік Місяця, адже там нацистський лідер міг би збудувати свій персональний такий омріяний рейх.

