Олександр Сапутін: Зоря жила метою потрапити до єврокубків за підсумками сезону

Минулий сезон видався для луганської Зорі стабільним. Луганці здобули 12 перемог, двічі обігравши Карпати, Ворсклу, Лівий Берег, Чорноморець, Оболонь та по разу – Рух та Інгулець. У підсумку, команда Младена Бартуловича завершила чемпіонат на сьомому місці. 

Крім цього, приємним відкриттям став молодий голкіпер луганської команди Олександр Сапутін. Він зіграв у 17 матчах чемпіонату та зарекомендував себе, як надійного воротаря. В ексклюзивному інтерв’ю Football.ua Олександр Сапутін підбив підсумки сезону, розповів про взаємини із партнерами по команді, роботу під орудою Младена Бартуловича, виховання у футбольних традиціях Дніпра та багато іншого.

"Воротар має бути вожаком"

— З 14-го туру ти став основним голкіпером Зорі у цьому сезоні, але в своїх чотирьох перших матчах пропускав по одному голу. Сильно переймався через це?

— Ні, з цим проблем не було. Для нас найголовнішим завжди були перемагати. І тоді ми здобували перемоги, а відтак і питань не було.

— Як загалом оціниш сезон для себе та команди?

— Слава Богу, у цьому сезоні я грав ту кількість часу, яку мені дали. Звісно, мені б хотілося зіграти повний сезон. Щодо команди, то ми дуже старалися, жили метою потрапити до єврокубків. На жаль, щось у нас не склалося. Тепер будемо з новими силами їхати на збори, готуватися до нового сезону і намагатися потрапити до єврокубків. 

— Існує вислів, що воротар — це половина команди. Ти поділяєш цю думку?

— Як на мене, воротар має бути вожаком. Це ніби як і половина команди, але це й вожак, який може виручати, якому можна довіряти і який здатен повести команду за собою.

— До речі, у фіналі ЛЧ Ян Зоммер отримав п'ять голів. Багато хто сказав, що він би не виручив в усіх п'яти випадках. Хіба таке можливо взагалі?

— Я не пам’ятаю, хто був автором цієї цитати, але чув таку фразу: "Немає голів, які не можна було б передбачити". Десь можна вгадати дії нападника, десь прочитати якийсь момент. Але все одно, можна бодай спробувати якось зарадити.

— Ти впродовж цього сезону не пропускав більше трьох — так сталося лише в матчах із Колосом та Кривбасом. Як молодому голкіперу пережити такий фатальний збіг обставин, коли команда програє 0:3?

— Треба бути стресостійким. Мені це дається легше. Я після матчів аналізую свої помилки, розбираю їх з тренером та рухаюсь далі.

— У Зорі за місце в рамці ти конкуруєш із Дмитром Мацапурою та Микитою Турбаєвським. Хлопці не ображаються, що ти граєш частіше за них?

— Та ні, у нас дуже хороші відносини. Ми усі один одного підтримуємо і спілкуємося навіть поза полем. Я іноді звертаюсь до них за порадою, часом – вони до мене. Це класно, що у нас є така конкуренція за місце у воротах. 

— У тебе інтернаціональний захист. Бразильці Джордан та Жуніньо, австрієць Ескінья, словенець Тронтель, боснієць Попара. Як ви розумієте один одного?

— Хороше питання… Це дуже цікавий досвід, бо так склалося, що в захисній ланці у мене лише один українець — Рома Вантух. Але ми звикли всі один до одного, швидко розуміємося на поле. У нас хороша підтримка, я можу їм пояснити, що я хочу від них бачити, так само і вони мені.

— Ви англійською спілкуєтеся?

— Найчастіше – так. Загалом, у нас хлопці розуміють нашу мову, для мене це добре, бо так легше спілкуватися. 

"Микола Медін дав мені хорошу воротарську школу"

— Ти вихованець футбольного клубу Дніпро, за юнацькі команди якого грав з 2016 по 2020 роки. З ким з нині відомих гравців ти там виступав?

— Їх було багато ще з часів академії саме мого року народження. Можу назвати ім’я Артема Смолякова…

— Відомий хлопець на теренах Каліфорнії тепер.

— Так, є таке. Ще Богдан Хома, воротар з Кривбасу. Та й чимало хлопців грають у Першій та Другій лізі. Взагалі, мені в Дніпрі дуже пощастило із тренерами.

— А хто це був?

— Я вдячний абсолютно усім, хто зі мною працював. Не хотів би виокремлювати.

— А якщо все ж назвати якісь прізвища?

— Іван Андрійович Телько, зараз більше відомий, як спортивний директор Олександрії до недавнього часу. Він був тренером мого року. Багато для мене зробив і багато дав мені в футбольному плані. Ще тепло згадую співпрацю із Олександром Володимировичем Поклонським. А Микола Олександрович Медін дав мені хорошу воротарську школу. Але повторюся, я вдячний усім своїм тренерам за те, скільки вони в мене вклали своїх знань та вмінь. 

— Як гадаєш, оригінальний Дніпро ще повернеться на футбольну мапу України?

—  Якщо чесно, то це моя мрія, щоб професійна команда у такому місті існувала. Це клуб з великою історією. Такі гравці сильні завжди виступали за Дніпро… Нещодавно дивився у Циганика програму про Дніпро, аж ностальгія пробрала за тими часами.

"Розумів, що рано чи пізно Ротань дасть позитивний результат"

— У Зорі ти познайомився із єврокубками, зігравши проти Брейдабліка у Лізі конференцій. Той матч команда виграла із рахунком 4:0. Важко було зберегти ворота у недоторканості, особливо, якщо врахувати твій можливий мандраж від дебюту в єврокубках?

— Насправді, мандража не було. Я виходив на цю гру, як на звичайний матч. Я тоді не грав у єврокубках, і коли мені довірили цей шанс та дали можливість проявити себе на міжнародній арені, то я зробив все, щоб команда виграла.

— 13 червня 2023 року ти зіграв наразі свій єдиний матч за молодіжну збірну України. Тоді під орудою Руслана Ротаня ви перемогли Кувейт U-23. Чому, на твою думку, тебе не викликали до молодіжки?

— Зараз в Україні багато молодих та талановитих воротарів. Кожен отримав свій шанс та намагався себе проявити. Я старався і по сьогодні стараюся. Моя мета — потрапити туди і допомогти нашій збірній.

— Як тобі працювалося під орудою Ротаня в молодіжній збірній? 

— Чудово. Я приїхав і одразу відчув рівень команди, футболістів та тренерського складу. Мені сподобалося, що вони розмовляють з футболістами, допомагають їм. Тренувальний процес побудований цікаво. Та й робота воротарів теж була насиченою, мені дуже сподобалося працювати з Віталієм Ревою.

— Руслан Ротань виграв срібло з Олександрією. Для тебе це стало сюрпризом?

— Я чомусь весь час розумів, що до цього йде. Що він вистрілить і покаже хороший результат. У нього є своя ідея, свій стиль гри і він цим багатьом імпонує.

"Петар Мічін організовує комунікацію між українцями та легіонерами"

— У 2010-х Зоря часто вигравала бронзові медалі. Команді по силах повернутися на п'єдестал у наступному сезоні? Що для цього потрібно?

— Так, команда посідала третє місце, а зараз трошки пішла чорна смуга. Але якщо триває чорна смуга, значить скоро обов’язково настане біла.

— Ясна річ, у Зорі ж клубні кольори чорний та білий :) 

— Так-так. Тому ми всі працюємо на благо Зорі, щоб команда з таким ім’ям тримала свою марку та виступала у єврокубках.

— Младен Бартулович відносно нещодавно сам був футболістом. Він суворий тренер?

— У Младена є хороші якості, зокрема, максимальне розуміння футболістів. Він провів хорошу кар’єру, багато побачив. І тепер намагається нам передати свій досвід. Це той тренер, який спілкується з футболістами. Коли треба похвалити – він похвалить, а коли потрібна критика, то він стряхне команду. 

— Зорю в якийсь період почали називати "Мужики". Зараз це зберігається чи ти вже менше це чуєш?

— 100% зберігається. Навіть подивитися наші матчі цього сезону: були моменти, коли ми програвали і на останніх хвилинах скільки очок забрали в інших команд? Гадаю, чимало. Тому “мужики” зберігаються і у нас є ще один вожак — Пилип Будківський, який нам не дає забувати про це.

— Пилип — носій ДНК мужиків.

— Так, однозначно.

— До речі, ти згадав про голи на останніх хвилинах, а мені чомусь пригадався гол Петара Мічіна у ворота Ворскли. Він взагалі чимало забивав за Зорю цього сезону. Що скажеш про цього хлопця?

— Це єдиний іноземець, який з нами спілкується на рівних. Ми його розуміємо, а він нас. Навіть намагається говорити українською мовою. А ще Петар — дуже хороший футболіст. Професіонал, який викладається на всі 100% як на тренуваннях, так і на іграх. А ще, у нього важлива соціальна роль у роздягальні: Петара усі поважають і він тримає комунікацію між іноземцями та українцями. 

— Твій зріст 197 см. Зріст має значення для воротаря?

— Тут питання дискусійне. Мені здається, що має. Чому? Бо буває чимало моментів, коли зріст приходить на допомогу. Завдяки цьому мені вдається діставати свої м’ячі. Є, звісно, і свої проблеми. Але я бачу зараз тенденцію, що клуби довіряють воротарям високого зросту. 

— А з іншого боку, напевно, важче складатися, якщо йде удар низом. Більше часу потрібно на цей маневр, правда?

— Є такий момент, але кожен голкіпер працює над тим, щоб робити це швидше, різкіше. Так би мовити, шукає альтернативні шляхи для того, аби врятувати свою команду. 

— Хто найнеприємніший (у спортивному сенсі) нападник в УПЛ?

— Нехай це буде найкращий бомбардир УПЛ Владислав Ванат. Він забивав і мені, і багатьом іншим воротарям. Тому тут кандидатура безальтернативна.