/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F1%2F810060a653474da87eb8a3af1b8504c2.jpg)
Путін не той союзник, якому можна довіряти: The Telegraph про гіркий досвід Ірану
Володимир Путін. / © Getty Images
Якщо Тегеран сподівається, що їхній нібито союзникВолодимир Путінприйде їм на допомогу в скрутну хвилину, то на них чекає шок. Очільник іранського МЗС Аббас Арагчі цього тижня відвідав Москву, щоб заручитися підтримкою Кремля. Диктатор РФ назвав атаку США “абсолютно неспровокованою агресією” без “підстав і виправдання”.
Втім, його слова, ймовірно, будуть єдиним, що іранці отримають від Москви, йдеться у матеріалі The Telegraph.
Автор статті Оуен Метьюз наголошує: Іран на власному гіркому досвіді засвоює, що Путін - не союзник, якому можна довіряти. У січні 2025-го “фюрер” підписав договір про “всеохопне стратегічне партнерство” з президентом Ірану. Але, що найважливіше, цей договір не містить пункту про взаємну оборону.
Досвід Асада
“Окрім заяв про підтримку іранського режиму, що перебуває у скрутному становищі, немає жодних ознак того, що Росія має намір вжити будь-яких серйозних практичних кроків для допомоги своїм нібито союзникам. Хіба - відправлення російських версій іранських безпілотників Shaheed для поповнення їхніх арсеналів”, - йдеться у матеріалі.
Що примітно, що очільник Кремля вчинив так само з екссоюзником президентом Сирії Башаром Асадом. Коли торік повстанські війська наблизилися до Дамаска, Москва відмовилася надсилати війська або додаткову авіацію на підтримку режиму. Натомість Кремль відправив один літак, щоб евакуювати Асада та його родину до російської столиці.
Тим часом Путін має на меті значно більшу ціль - використати ситуацію для підвищення власного авторитету у світі. Адже відразу після перших бомбардувань Ізраїлю очільник Кремля поговорив з іранським президентом Масудом Пезешкіаном, ізраїльським прем'єр-міністром Беньяміном Нетаньягу та президентом США Дональдом Трампом.
Пропозиція, яку він висловив усім трьом лідерам, була однаковою, - виступити посередником у сприянні мирному врегулюванню, а в майбутньому - навіть допомогти укласти нову угоду, яка обмежила б ядерну програму Тегерана.
“Головна стратегічна мета Путіна — повернути Росії її історичну роль світової держави, яка може стояти поруч із Китаєм та США. Якщо це означає, що його слабкий союз з Іраном доведеться кинути під колеса, нехай так і буде”, - наголошує Оуен Метьюз.
Вигоди Москви
The Telegraph пише: правда в тому, що Путін майже так само сильно, як і Трамп, хоче запобігти ядерному озброєнню Ірану. Адже РФ має спільний морський кордон з Іраном на Каспійському морі, а також зовсім не вітає втручання Тенаран в справи Кавказу чи Центральної Азії, які Москва вважає своїм “заднім двором”.
У цій всій ситуації Путін найбільше Путін хоче, окрім кількох місяців високих цін на нафту, отримати можливість стати посередником і миротворцем між Вашингтоном і Тегераном.
Саме цей фактор дозволить диктатору РФ представити війну в Україні як лише один конфлікт серед кількох, які потребують вирішення. Ба більше - доки “фюрер” робить себе корисним для Трампа, розмови про подальші санкції будуть забуті.
Амбіції Путіна
У статті зазначається, що на початку свого правління 2000-го Путін дуже хотів сидіти за головним столом світових переговорів на рівні з найвпливовішими лідерами планети.
“Але, як Путін часто стверджує у своїх промовах та есе, Захід ігнорував і принижував Росію, а також систематично спонсорував зміну режимів у сусідніх країнах Росії. Найбільшою помилкою Росії було те, що вона занадто довіряла Заходу, сказав Путін 2022-го, а найбільшою помилкою Заходу було те, що “ви сприйняли цю довіру як слабкість і зловживали нею”, - йдеться у тексті.
Саме цей наратив про обурення підживлював усю агресивну поведінку Путіна від моменту його вторгнення до Грузії 2008-го. Тепер іранський конфлікт дав очільнику РФ можливість знову зайняти своє місце серед дорослих та косплеїтися як лідер наддержави.
“А Іран, як і Сирія до нього, є лише пішаком у великій грі Кремля за повагу та визнання”, пише Оуен Метьюз.
