/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F45%2Fa0df649fb77a51d7a732dca93d1c16dc.png)
За Ющенка, Януковича та Порошенка: як Україна знищила свої міни, які могли зупинити окупантів
Протипіхотні міни можуть значно вплинути на війну в Україні
У неділю, 29 червня, стало відомо, що Україна виходить із Оттавської конвенції, яка забороняє використання, накопичення та виробництво протипіхотних мін. У вечірньому зверненні президент України Зеленський наголосив, що саме вони є інструментом, який дуже часто не має альтернативи для оборони.
До конвенції Україна приєдналася у лютому 1999 року – на той момент держава мала п’ятий найбільший арсенал протипіхотних мін у світі (після Китаю, Росії, США та Пакистану, жодна з яких до конвенції не приєдналася) – близько 6 мільйонів одиниць типу знаменитої міни "Пелюстка".
"Телеграф" з’ясував, як відбувалася ліквідація цих запасів, чи використовувала Україна ці міни на полі бою та які перспективи у сфері оборони має тепер.
Коли розпочали ліквідацію протипіхотних мін в Україні
4 стаття Оттавської конвенції підкреслювала: "кожна держава-учасниця зобов’язується знищити або забезпечити знищення всіх запасів протипіхотних мін, які їй належать, або якими вона володіє, або які знаходяться під її юрисдикцією або контролем, у найкоротші терміни, але не пізніше ніж через чотири роки після вступу". Конвенція була ратифікована урядом у 2005 році, Україна зобов’язалася знищити всі протипіхотні міни до 2010 року, проте ліквідація цього озброєння почалася набагато раніше.
Першу партію мін ПФМ-1 у кількості 101 088 одиниць було знищено у березні-квітні 1999 року на базі навчального центру "Десна" Міністерства оборони України. Вартість операції становила приблизно 120 тисяч євро (близько 150 тисяч доларів США). Після аналізу екологічних наслідків цього процесу Україна вирішила шукати безпечніший спосіб утилізації решти мін ПФМ-1.
1 вересня 2003 року в Донецьку, на заводі хімічних виробів, знищили близько 400 тисяч протипіхотних мін ПМН та ПМН-2. Цей проект став першим кроком на шляху ліквідації шестимільйонного арсеналу. Така серйозна ініціатива тоді отримала назву "Пелікан", бо із пластикових корпусів знищеної зброї планували створювати іграшкових птахів.
Військовий аналітик Дмитро Снєгирьов у коментарі "Телеграфу" звернув увагу на цей факт: знищення мін відбулося ще до ратифікації угоди:
"Є певні питання, які намагаються не озвучувати, але вони є важливими для української сторони. Україна підписала конвенцію в лютому 1999 року у Нью-Йорку, але ратифікація її Верховною Радою відбулася тільки у 2005 році. Тим часом ще у травні 2003 року на Донеччині, в межах рамкової домовленості між Кабінетом Міністрів України та урядом Канади, були ліквідовані останні міни типу ПМН. Тобто виникає питання: на підставі чого? Якщо конвенція не була ратифікована, яким чином відбувалося знищення озброєння? Це має стати предметом прискіпливої уваги з боку правоохоронних органів – хто ухвалював відповідні рішення і на підставі чого були знищені протипіхотні міни натискної дії?", – зазначив Снєгирьов.
Коли конвенція була ратифікована
Лише у 2005 році, вже за каденції Віктора Ющенка, Верховна Рада України офіційно ратифікувала Оттавську конвенцію. Постійне представництво України при ООН у грудні 2006 року передало Генеральному секретарю офіційний звіт про запаси та плани знищення протипіхотних мін відповідно до Оттавської конвенції.
Згідно з даними, переданими в ООН, основну частину арсеналу становили міни ПФМ-1 — 5,95 млн одиниць. надлишкові, а керовані типи планували утилізувати добровільно, хоча формально не підпадали під дію Конвенції.
У звіті зазначено, що знищення мін ПФМ-1 мало розпочатися у грудні 2006 року на казенному заводі "Зірка" у місті Шостка Сумської області. Утилізація мала відбуватися методом високотемпературного спалювання з використанням газоочисних систем, відповідно до екологічних норм ЄС.
Україна також підтвердила, що не виробляє протипіхотні міни та не має програм їх виготовлення. У навчальних цілях зберігалися лише 1950 хв (ПМН-2 та ПФМ-1), які були передані Міністерству оборони для підготовки фахівців із розмінування.
У січні 2012 року, вже за часів каденції Януковича, Україна підписала з Агентством НАТО з технічного обслуговування та постачання (NAMSO) угоду про демілітаризацію. А 2013-го між Міністерством оборони України, Павлоградським хімзаводом та Агентством НАТО з підтримки та постачання (NSPA) було укладено окрему угоду про знищення мін ПФМ-1.
19 березня 2013 року в Україні офіційно розпочалася утилізація протипіхотних мін ПФМ-1 "Пелюстка" у рамках міжнародного проекту з демілітаризації. Роботи виконувались на базі Павлоградського хімічного заводу за підтримки НАТО та Європейського Союзу.
Як ліквідували міни під час російсько-української війни
У 2014 році, вже під час президентства Порошенка та після окупації Криму, частини Донецької та Луганської областей та військових дій, Європейський Союз виділив на цей проект 1,8 млн євро. У 2015 році цю суму було збільшено до 3,689 млн євро. Згідно з планом, за ці кошти передбачалося знищити 3,33 млн. хв. У вересні 2015 року було підписано додаткову угоду, яка встановила конкретну вартість утилізації: 1,08 євро за одну міну виділяв проект НАТО, ще 250 тисяч євро – Україна.
Аналітик Дмитро Снєгирьов наголосив, що ліквідація мін відбувалася вже після початку війни з Росією, коли такі боєприпаси могли бути критично необхідні для оборони.
"2015 рік — вже під час російсько-української війни. І тут увага: посол ЄС в Україні Ян Томбінський тиснув на український уряд та українську сторону щодо утилізації 3 млн протипіхотних мін, аргументуючи свою позицію тим, що наша країна має утилізувати цю кількість, тому що програма профінансована ЄС", — наголосив він.
Снєгирьов також звернув увагу на те, що знищення мін тривало навіть тоді, коли вже йшли активні бойові дії, і називає це політичним прорахунком, який потребує правової оцінки.
"На моє переконання, це є елементом держзради. Епізод за 111-ю статтею має бути відповідно інкримінований тодішньому військово-політичному керівництву нашої країни. Тобто йде війна, а ми 3 млн мін утилізуємо. Причому незрозуміло на підставі чого", — зазначив експерт.
На його думку, ці обставини мають бути предметом дискусії не лише в Україні, а й у діалозі з міжнародними партнерами, зокрема з Польщею, яка мала пряме відношення до реалізації програми.
"Це зараз дає підстави українському політичному керівництву передати палкий привіт країнам ЄС і в першу чергу Польщі, чий представник, власне, тоді був послом ЄС в Україні. Саме варто українському президенту поставити польській стороні питання щодо передачі Силам оборони України саме тих 3 млн протиполітичних мін , які були знищені, в тому числі". — заявив Снєгирьов.
У 2016 році в рамках цього проекту НАТО модернізував інфраструктуру утилізації: за кошти уряду Норвегії було оновлено інсинератор, а НАТО надало майже 30 тисяч євро на придбання ротаційної печі. Міни ПФМ-1 були додані до переліку озброєння, яке підлягає демілітаризації, на прохання України для виконання зобов’язань щодо Оттавської конвенції про заборону протипіхотних мін. Станом на 12 жовтня 2016 року в Україні було утилізовано ще 975 тисяч хв ПФМ-1.
27 вересня 2018 року на державному підприємстві "Науково-виробниче об’єднання "Павлоградський хімічний завод" відбулася офіційна церемонія з нагоди утилізації двомільйонної протипіхотної міни. У тому ж році, за словами омбудсмена Дмитра Лубинця, Україна зверталася до ООН із заявою, що не може повністю гарантувати виконання Оттавської конвенції (Конвенції про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва та передачі протипіхотних мін та їх знищення) у зв’язку з війною. У 2020 році, вже за Зеленського, Україна відзвітувала про ліквідацію в цілому понад 3 мільйони заборонених протипіхотних мін відповідно до своїх зобов’язань за Оттавською конвенцією. 2020 року, оприлюдненому 21 листопада 2020 року.
Згідно з документом, у 2018-2019 роках Україна ліквідувала близько 900 тисяч хв, тоді як у наступному звітному періоді лише 216 тисяч. Незважаючи на отримане у 2019 році міжнародне фінансування на суму 22,3 млн доларів, темпи утилізації мін суттєво знизилися. У звіті також зазначено, що Україна, Греція та Шрі-Ланка залишалися єдиними країнами-учасницями Оттавського договору, які досі не знищили запасів заборонених мін. Україна станом на 2020 рік зберігала найбільший арсенал — 3,3 млн одиниць. Протягом 2021 року Україна не утилізувала жодної з наявних на складах протипіхотних мін, про що йдеться в опублікованому за цей рік звіті.
Чи використовувала Україна протипіхотні міни з 2022 року
У липні-серпні 2022 року Міністерство оборони РФ, пропагандистські медіа та прокремлівські молодіжні організації розпочали скоординовану інформаційну кампанію, спрямовану на дискредитацію України у зв’язку з нібито використанням протипіхотних мін ПФМ-1. Як повідомляв 17 серпня Центр протидії дезінформації при РНБО, кампанія розпочалася з обстрілів тимчасово окупованих територій РСЗВ "Ураган" та "Смерч", які використовують касетні боєприпаси з мінами ПФМ-1 та ПФМ-1С. Відразу після цього російські ЗМІ почали масово поширювати повідомлення про розкидані в Донецьку міни, а російські військові звинуватили Україну в грубому порушенні Женевської конвенції.
Паралельно з цим, у серпні 2022 року кілька молодих людей провели пікет перед посольствами США та Великобританії у Москві, протестуючи проти нібито використання ЗСУ "пелюсткових" мін. Представники так званої "Молодої гвардії" подали скаргу до ООН та заявили про мовчання Заходу щодо дій України.
Незважаючи на ці заяви, британська розвідка наголошувала на тому, що саме Росія систематично використовувала протипіхотні міни на Донбасі з початку повномасштабного вторгнення, завдаючи шкоди як українським військовим, так і мирному населенню.
31 січня 2023 року міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch опублікувала звіт, в якому звинуватила Збройні сили України у використанні заборонених протипіхотних мін ПФМ-1 ("пелюстка") на Харківщині під час російської окупації.
За даними HRW, українські військові нібито неодноразово застосовували міни біля російських військових об’єктів у районі Ізюму. Організація наголосила, що Україна є стороною Оттавської конвенції 1997 року, яка повністю забороняє використання протипіхотних мін незалежно від обставин.
Відповідь української влади на звинувачення не змусила на себе чекати. Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубинець визнав, що проблема протипіхотних мін в Україні існує, але пояснив це обставинами війни.
"Очевидно, що це несе велику загрозу громадянським людям. Але ця проблема існує, тому що Україна протистоїть ворогові ще з 2014 року, ворогові, який має набагато більше різного озброєння та використовує проти наших людей весь свій арсенал", — заявив Лубинець.
2024 року президент США Джо Байден скасував власну заборону на передачу протипіхотних мін та санкціонував їх постачання Україні. Як повідомила The Washington Post, йдеться про так звані "нестійкі" міни, які самоліквідуються або розряджаються, що має зменшити ризики для цивільного населення.
В адміністрації Байдена пояснили, що рішення ухвалили на тлі масованих штурмів з боку Росії. Українська сторона запевнила, що міни не застосовуватимуть у густонаселених районах.
Що буде далі?
Дмитро Снєгирьов вважає, що лише на четвертому році війни Україна усвідомила перевагу Росії, яка не ратифікувала Оттавську конвенцію і активно використовує протипіхотні міни. Наразі РФ відмовилася від штурмів з важкою технікою, зосередившись на наступах малими піхотними групами, що сприяє їх тактичним успіхам.
"Так звані, "м’ясні штурми", в їх основі лежить головне — це перевага в живій силі. Найбільш ефективним заходом протидії була б навіть не "стіна дронів", а саме використання протипіхотних мін, яке унеможливлює проведення саме штурмів з використанням живої сили. мотоциклах, хоч пішки у росіян вже виникли б досить серйозні проблеми в момент подолання мінних полів", – пояснив оглядач.
За його словами, відмова від Оттавської конвенції — це правильне рішення, яке змінить перебіг бойових дій. Лінія зіткнення збільшилася на 200 км через введення резервів російської армії, чисельність якої зросла щонайменше на 150 тисяч осіб.
"Відповідно виникає питання, що не тільки стіна дронів повинна працювати — дрони дорожчі і в плані закупівлі, і в плані виробництва. В першу чергу — протипіхотні міни повинні бути тим важелем впливу, який не дозволить окупантам мати тактичні успіхи. Тим більше це потрібно вирішувати в досить стислі терміни, враховуючи їхній літній наступ. Липень, серпень, вересень – росіяни намагатимуться максимально покращити своє тактичне становище", – зауважив оглядач.
Забезпечення армії протипіхотними мінами — це комплексний виклик, який потребує термінових рішень: не лише політичного, а й паралельного запуску логістики, виробництва та дипломатичних механізмів. Прикладом є Польща, яка відмовилася від конвенції і замінувала кордони з Білоруссю. Снєгирьов вказує, що під час пошуку мін Україна може зіткнутися з відповіддю країн НАТО:
"Це відповідно виклик і для нашої сторони, що ми можемо зіткнутися з тим питанням, що пошук якраз протипіхотних мін може натрапити на відповідь з боку країн НАТО: "нам самим потрібно", правильно?".
Аналітик наголошує, що країни колишнього Варшавського договору досі мають величезні запаси радянських протипіхотних мін, більшість із яких не утилізовано, і звідти Україна могла б отримати необхідні обсяги. Ключова роль у постачаннях відводиться Сполученим Штатам, які не є підписантом Оттавської конвенції і мають великі запаси мін.США можуть або дозволити реекспорт із Європи, або налагодити прямі поставки. Для цього українська влада повинна активізувати зовнішньополітичні та дипломатичні служби
Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав, що в ніч проти 17 травня росіяни атакували Київ касетними боєприпасами, що є порушенням норм і правил ведення війни. Ці снаряди збільшують кількість жертв та значно ускладнюють рятувальні операції.
