Трамп дзвонить, Макрон підхоплює: для чого західні лідери знову дають Путіну слово

З початку 2025 року російський диктатор Володимир Путін отримав щонайменше п’ять офіційних дзвінків від лідерів західного світу. Принаймні, про які відомо публічно.

Що насправді стоїть за цим — далі в матеріалі міжнародної оглядачки "Телеграфу" Ольги Кирилової.

Більшість із дзвінків — від президента США Дональда Трампа, який критикував свого попередника Джо Байдена за те, що той жодного разу не мав розмови з очільником Кремля з початку повномасштабного вторгнення Росії до України.

"Якщо за мене проголосують, я поговорю з одним президентом, поговорю з другим, і війна закінчиться…" — стверджував Трамп під час дебатів.

І якщо після зідзвону з російським візаві у лютому Трамп заявляв, що вони домовилися працювати разом "дуже тісно", ​​включно з відвідуванням країн один одного, то під час останнього червневого дзвінка Путін отримав від Америки відкоша, коли запропонував допомогу з Іраном.

"Він дзвонив й спитав, чи може він допомогти з Іраном, а я йому сказав: "Ні, ви можете допомогти з Росією", — пригадував президент США.

Примітно, що після цього російський диктатор продовжив плазування перед американською адміністрацією й заявив, що досі відкритий до контактів і зустрічі з Трампом і відноситься до нього "з великою повагою".

Путін досі не покидає надій повернутися у глобальну гру не через покаяння за скоєне в Україні, а через нав’язування себе як незамінного гравця на міжнародній арені. Й подібні телефонні дзвінки для нього — ознака того, що Росію знову змушені слухати, що з нею все одно доведеться так чи інакше домовлятися.

Утім, російський диктатор досі не може отримати найбажанішого — особистої зустрічі з Дональдом Трампом, яка б поклала остаточний край його ізоляції серед найвищого політичного істеблішменту Заходу. Це була б дипломатична перемога, яку Кремль зміг би продати як росіянами, так і, скажімо, партнерам з Глобального Півдня.

Іншим лідером, який буквально днями провів розмову з Путіним, став президент Франції Еммануель Макрон. Дипломатична стратегія Парижа була традиційно орієнтована на діалог, навіть із проблемними співрозмовниками. Не забуваймо, як влітку 2022 року Макрон закликав "не принижувати Росію", щоб після завершення війни проти України вона змогла вийти з політичної ізоляції.

Звісно, з роками позиція французького президента зазнала кардинальних змін, і в підсумку Макрон — серед тих, хто займає найжорсткішу позицію щодо РФ. То навіщо ж він вирішив відновити діалог з Кремлем?

На саміті НАТО в Гаазі дещо непомітним пройшов момент, коли частина потоку лестощів у бік Дональда Трампа стосувалася відновлення його контактів з Москвою. Мовляв, молодець президент США, що взяв на себе таку непросту задачу.

"Я хочу віддати належне президенту Трампу за те, що він зрушив ситуацію з мертвої точки. Коли він прийшов до влади, він розпочав діалог із президентом Путіним, і я завжди вважав, що це було надзвичайно важливо.

Лише один лідер міг спершу розблокувати цю ситуацію — і це мав бути американський президент, оскільки він є найвпливовішим лідером у світі…

Тож його крок — розблокувати глухий кут — був справді важливим", — заявив генеральний секретар НАТО Марк Рютте під час однієї з подій саміту.

По суті, це своєрідне "зелене світло" для інших лідерів Альянсу на дзвінки до Москви, незалежно від того, результативні вони чи ні.

Бажання Макрона зв'язатися з Путіним багато в чому продиктоване його прагненням відхопити частку дипломатичної ініціативи та не дозволити США повністю взяти під себе цей трек. Для Макрона це питання не лише про Україну, а й про роль Франції в глобальній політиці: Париж претендує на статус європейського лідера, здатного говорити з усіма.

Здається, Макрон усвідомлює, що Європа повинна бути на передовій дипломатичних процесів, а не стояти осторонь, поки ключові рішення ухвалюються далеко за океаном.

Розмова Макрона з Путіним — це також сигнал Києву: навіть найближчі союзники готуються до складнішого політичного етапу, де розмови із ворогом стають частиною гри. Це натякає й на зростаючий тиск усередині Європи знайти свою формулу завершення війни.

Та попри всі сигнали, жоден із цих дзвінків не змінив головного — Путін не припинив агресію та не відмовився від ультиматумів Києву. І допоки західні лідери налаштовують телефонні лінії, їхні розвідки, за даними джерел "Телеграфу", доносять невтішну інформацію: Росія готова воювати такими темпами ще принаймні два роки.

Цей дисонанс між дипломатією і реальністю ще раз нагадує: розмова з агресором сама по собі не є досягненням — справжнім критерієм має залишатися зміна його поведінки, а не кількість хвилин на зв'язку.