Війна, рейс «Фінляндія-Австралія». Частина ІІ

Депутат від Соціал-демократичної партії Йоганнес Коскінен каже, що Фінляндія пам’ятає Зимову війну, коли вона наодинці воювала проти СРСР. Ось чому вона так підтримує Україну.

Проте основна причина, чому Фінляндією захоплюються по всій Європі та за її межами, — це її неухильна пильність. Доволі помітна риса, коли інші держави надто сильно розслабилися, щойно завершилася Холодна війна.

Фінляндія вступила до НАТО для свого захисту. Проте інші європейські члени Альянсу також почуваються комфортно, маючи Фінляндію з населенням 5,6 млн осіб як нового союзника.

У Данії ексдипломат Йонас Парелло-Плеснер прямо зазначає: «Це величезне благо, що Фінляндія, яка ніколи не відступала у військовому плані, розташована на нашій півночі з мобілізованою армією та величезним військовим резервом».

Стубб стверджує: «Є причина, чому в нас понад 60 літаків F-18. Ми щойно купили ще 64 F-35. Є причина, чому в нас є ракети далекого радіусу дії: повітряні, наземні та морські. І є причина, чому в нас найбільша кількість артилерійських систем у Європі, разом із Польщею. І причина тут не в Швеції».

Та хіба це не було неймовірно дорого? Дивно, що до останніх кількох років Фінляндія витрачала на оборону еквівалент лише 1,5% від свого ВВП. Австралія зараз виділяє 2%, і планує збільшити цей показник до 2,3% упродовж десятиліття.

«Дешевше мати призовну армію, ніж контрактників», — пояснює представник соціал-демократів, який очолює комітет парламенту з питань закордонних справ. Ось звідки у Фінляндії більше грошей на винищувачі F-35, артилерію тощо.

Що таке sisu? Чому це про нас та Фінляндію?

Країни з малим населенням та високими зарплатами не можуть конкурувати з країнами з великим населенням, яке має низькі зарплати. Росія й Китай мають величезні армії чисельністю понад мільйон осіб. Малі країни з постійними військами та високими зарплатами не мають достатньо збройних сил. Ось чому менші країни повинні запровадити військову повинність.

Фінляндія зараз витрачає 2,5% від ВВП на озброєння та зобов’язується виконати нову мету НАТО. Але її справжня сила полягає в чомусь більшому. Як каже Стубб: «Ви ведете війни на військовому фронті, але виграєте війни вдома». Це виходить за рамки закликів до цивільного та бізнес-сектору.

«У нас є Агентство з безпеки продовольства. Воно виконує 18 завдань, зокрема опікується забезпеченням продуктами харчування й сферою енергетики. Тож укладає угоди, разом із фермерами й енергетичними компаніями створює склади і запаси, щоб забезпечити підтримку армії та суспільства у будь-яких ситуаціях, від стихійних лих до погодних умов і війни. У нас є укриття для цивільних, які можуть розмістити 4,4 млн осіб із 5,6 млн по всій країні. І вони розташовані під землею й повністю захищені».

Австралія може навчитися комплексної політики безпеки у Фінляндії. Співпраця між державним і приватним секторами ключова. Дійсно, пан Хакаміес із Конфедерації фінських промисловців каже, що система «не базується на законі, вона базується на співпраці — компанії спілкуються одна з одною. Вони репетирують, що робитимуть у кризовій ситуації. Проводять навчання у всіх секторах, які є критично важливими, коли кордони закриті».

Цікаво, що Австралія зобов’язалася дотримуватися подібної концепції безпеки «всієї нації». Це охоплює суспільство та бізнес, як було рекомендовано в огляді оборонної стратегії уряду, але на цьому рівні вона й залишається — лише на папері.

«Отже, — підсумовує Стубб, — у нас є багато як військового, так і цивільного потенціалу, і це основний результат. Це класичний висновок: щоб уникнути війни, потрібно до неї підготуватися. І саме так ми завжди і робили, бо з 1300-х років у нас було понад 30 воєн і сутичок із Росією».

А що ж Трамп? Поки інші лідери вивчали, як організувати зустріч із президентом США та уникнути такого знущання, як і з Володимиром Зеленським, Стубба у березні запросили до Флориди на гру в гольф із президентом США.

«Того дня я, мабуть, провів із президентом США більше часу за грою в гольф, з перервою на обід, ніж мої три попередники разом узяті, — каже фінський президент. — Я з маленької країни. Для мене, в багатьох відношеннях, це бонус — мати можливість підтримувати стосунки з президентом США».

Через місяць вони вже сиділи разом на похороні Папи Франциска. А видання New York Times зазначає, що після кожної зустрічі зі Стуббом Трамп посилював свою риторику щодо Путіна. «Це може бути збігом обставин. Або ж пан Трамп міг слухати президента Фінляндії, який став помітним голосом менших країн Європи щодо Росії», — припускають автори.

Якщо так, то він іще не виконав свого завдання. Стубб хоче запровадити 500-відсоткові тарифи для будь-якої країни, яка купує російську нафту чи газ. Трамп поки що не ввів жодних санкцій проти Путіна. Втім, фінський президент відмовився розкрити зміст своїх переговорів із Трампом.

Як виявилось, надто переконливим Стубб був стосовно криголамів. Трамп хотів збудувати кілька таких кораблів у себе. Схоже, гість переконав президента США купувати їх у Фінляндії. Це велика перемога для світової «наддержави» криголамів.

Росіяни знайшли найслабшу ланку в Балтії. Так, уже.

Стубб пояснює настільки вдалі контакти: «Казати, що я шепчу на вухо, було би перебільшенням. Не думаю, що хтось дає такі підказки президенту Трампу, але в мене з ним хороші відносини. У чому мій секрет? У коледжі я щодня грав у гольф. Навіть був у збірній Фінляндії».

Трамп щедро хвалив гру Стубба. Чи означає це, що прем’єру Австралії теж потрібно навчитися грати в гольф, щоб отримати зустріч? Фін усміхається. Його єдина відповідь: «Я думаю, ваш міністр оборони добре грає в гольф».

Справді, Річард Марлес серйозно ставиться до гольфу. Настільки, що парламент неодноразово обурювався через вартість його подорожей VIP-рейсами з ключками для гольфу. «Ймовірно, це найдешевша інвестиція в національну безпеку в історії, якщо це допоможе йому отримати доступ», — зазначає один аналітик із Канберри.

«О, як же люди насміхалися, — розмірковує Клементс. — Молодий Александр Стубб поїхав навчатися до США грі в гольф. Яка ж від цього користь? Яка ситуація може виникнути в його майбутній політичній кар’єрі, коли гра в гольф світового класу раптом… О так, звісно».

Від православ’я до танків, Кремль має багато сюрпризів.

Однак Фінляндія страждає від тих самих тарифних санкцій Трампа, що й решта країн Європи. В Австралії опозиція, ймовірно, використає цей аргумент, аби підколоти уряд. У Фінляндії Коскінен від опозиції не критикує президента, навіть підтримує: «Дуже цінуємо те, що Стубб має цей контакт. Добре, що маленьку країну можна почути за великим столом переговорів».

Стубб пояснює, що «для нас зовнішня політика є екзистенційною». Занадто серйозно для політики. То чи почувається фінський президент у безпеці з НАТО, навіть попри те, що Альянс очолює не надто надійний союзник? «Я покладаюся на США, — відповідає президент Фінляндії. — Думаю, іноді публічні дебати роздуті… Ніде не чув, щоб США виходили з НАТО».

«Ми провели саміт НАТО, на якому домовилися збільшити наші витрати на оборону з 2% до 5% [ВВП], і слід віддати належне Трампу. Але він не єдина причина, чому ми це робимо. Є власні інтереси, тому що ситуація з безпекою змінилася», — пояснює Стубб.

США починають орієнтуватися на Індо-Тихоокеанський регіон. Вони натякають усьому регіону: подивіться, що роблять європейці — вони витрачають 5% від ВВП, чому б і тут так не зробити? Піт Хегсет хоче, щоб Австралія витрачала на оборону еквівалент 3,5% від ВВП. Це не суперечить дійсності — нова мета НАТО у 5% складається з двох частин: 3,5% — на звичайні військові витрати, ще 1,5% – на військову інфраструктуру.

«Тож це не буде перекладанням тягаря. Це буде його розподілом, — підсумовує Стубб. — Чи можете ви уявити нас поза межами НАТО? Це як стояти голим на вулиці при температурі мінус 20 градусів. Доволі незручно».

Загалом, чого Австралія може навчитися у Фінляндії? Один із колишніх фінських міністрів оборони каже: «Проста відповідь — запровадити військову повинність та інвестувати у всеосяжну безпеку». Стубб стверджує, що не наважиться щось радити Австралії. Проте визнає, що дотримується порад Кевіна Радда щодо Китаю.

Вбудували угоду в іншу угоду, щоб була запасна на випадок аварії.

Загальна картина, яку змальовує Радд, — це світ, розділений на два блоки-конкуренти, де переможця визначає третій, «плаваючий» блок. «Трикутник сили складається з глобального Заходу, глобального Сходу та глобального Півдня, — каже Радд. — Отже, глобальний Захід — це, по суті, ми [Європа] та Північна Америка. Ми хочемо зберегти нинішній порядок. Хоча незрозуміло, чи США будуть лідирувати в цій групі. Все залежить від Трампа. У цьому блоці приблизно 50 країн.

Глобальний Схід очолює Китай, там у переліку майже 25 країн. Росія, Іран, Північна Корея та держави, що голосують за Китай в ООН. А далі глобальний Південь зі 125 державами. Там є "плаваючі" держави на кшталт Індії, Індонезії, Саудівської Аравії, Катару; можливо, ще Об’єднані Арабські Емірати, Єгипет, Нігерія, Кенія, Південна Африка, Бразилія, Аргентина, Мексика».

Якщо Захід хоче досягти успіху, йому потрібно залучити південний блок.

Китай — безумовно, основний суперник. Росія є васалом Пекіна, каже Стубб. «Зараз вони є союзниками, їх поєднує спільний інтерес, але Китай може кинути Росію одним клацанням пальців, якщо забажає». Чи досягне успіху Китай як домінантна світова держава? Невідомо. Але завжди варто ретельніше обирати битви, якщо ви самі з меншої держави.

Якщо дійде до світової війни, союзи, що ґрунтуються на цінностях, будуть центральними. Так вважає Стубб, який усе життя вивчав міжнародні справи: «У світі не так багато країн, де союзи засновано на цінностях. Вони походять із Європи, а також Австралія, Нова Зеландія, Південна Корея та Японія, США і Канада. І тому, якби щось колись сталося, ми б точно покладалися на союз із Австралією». І, безсумнівно, на ті самі sisu.