"Треба працювати, брати камеру до рук і документувати історію". Як минули "Медіадні Премії імені Георгія Ґонґадзе. Харків"
"Треба працювати, брати камеру до рук і документувати історію". Як минули "Медіадні Премії імені Георгія Ґонґадзе. Харків"

"Треба працювати, брати камеру до рук і документувати історію". Як минули "Медіадні Премії імені Георгія Ґонґадзе. Харків"

Під час "Медіаднів Премії імені Георгія Ґонґадзе. Харків" розглядали низку тем, пов’язаних із пропагандою, комунікацією між воєнкорами та пресофіцерами, соцмережами як інструментом у висвітленні війни, тиском на журналістів-розслідувачів, етичним висвітленням подій.

Свобода доступу до інформації і виклики у комунікації під час воєнного часу, пріоритети розслідувальної журналістики, труднощі у документуванні злочинів та протидії корупції — усе це й більше обговорювали під час конференції "Медіадні Премії імені Георгія Ґонґадзе. Харків". Це вже другий захід у межах ініціативи "Медіадні.Регіони", перша зустріч відбулася в Одесі.

Відео-запис конференції - за посиланням.

"Ми прагнемо створювати простір, де журналістика буде звучати голосно, відповідально і з повагою до своєї місії"

Під час "Медіаднів Премії імені Георгія Ґонґадзе. Харків" розглядали низку тем, пов’язаних із пропагандою, комунікацією між воєнкорами та пресофіцерами, соцмережами як інструментом у висвітленні війни, тиском на журналістів-розслідувачів, етичним висвітленням подій.

Зі вступним словом виступила директорка Премії імені Георгія Ґонґадзе Анастасія Абрамець.

"Для нас це не просто подія. Це простір для чесної розмови, для підтримки і взаємопосилення. У час, коли кожне слово має вагу, а кожна історія має значення, ми прагнемо створювати простір, де журналістика буде звучати голосно, відповідально і з повагою до своєї місії", — сказала вона.

Програмний директор Премії імені Георгія Ґонґадзе Владислав Зінкевич наголосив, що регіональні локальні медіа можуть навчити багатьом речам національні медіа.

"Це я сам помічаю з досвіду роботи як шеф-редактора на Першому Суспільному, і в межах Премії Ґонґадзе ми теж комунікуємо з великою частиною наших колег по Україні і це відчуваємо", — підкреслив він.

Також відвідувачі побачили відеозвернення від лауреата Премії Ґонґадзе 2025 Івана Любиша-Кірдея: "У нас з вами зараз дуже багато роботи. Треба працювати, брати камеру до рук і документувати історію, документувати російську агресію, щоб це нікому не зійшло з рук".

"Медіадень Премії Ґонґадзе" — це серія конференцій для медійників і медійниць, громадянського суспільства, простір для розмови та обміну досвідом. Відбулося вже пʼять загальнонаціональних подій. А у 2024 році команда додатково започаткувала "Медіадні.Регіони". Перший такий захід відбувся в Одесі.

Премія Ґонґадзе заснована у 2019 році Українським ПЕН, родиною Георгія Ґонґадзе, виданням "Українська правда", Києво-Могилянською бізнес-школою та її випускниками.

"Медіадень Премії Ґонґадзе" у Харкові відбувся за підтримки "Фонду Фрідріха Науманна за Свободу" у рамках кампанії фонду UP for Democracy та за організаційної підтримки Kharkiv Media HUB.

Інформаційні партнери події: "Українська правда", Медіагрупа "Накипіло", "Люк", Ґвара Медіа, "Суспільне Харків", Інститут масової інформації, Медіабаза Харків, Комісія з журналістської етики, "Детектор медіа".

Сталість і розвиток Премії Ґонґадзе відбувається завдяки підтримці меценатів і меценаток. Меценатами є виключно випускники Києво-Могилянської Бізнес-Школи, які підтримують цінності Премії та прагнуть змінювати українське суспільство через якісну професійну журналістику.

"Це був подарунок на день народження, коли я перейшов в "Азов'"

Захід розпочався з публічного інтерв'ю ветерана російсько-української війни, фотографа Дмитра Козацького (Орест) та журналістки, керівниці Kharkiv Media Hub Наталії Курдюкової. Розмова, зокрема, стосувалася шляху Дмитра, служби в "Азові", відновлення та адаптації після полону, співпраці з іноземцями та їхнього інформування щодо війни в Україні, а також самоцензури під час зйомок і висвітлення подій всередині країни.

"Треба працювати, брати камеру до рук і документувати історію". Як минули "Медіадні Премії імені Георгія Ґонґадзе. Харків" - Фото 1

За словами Дмитра Козацького, коли він у 2017-му потрапив в "Азов", то це було подарунком на його день народження. Він також пригадав, що напередодні повномасштабної війни у Маріуполі відчувалася напруга.

"По-перше, нас за декілька днів до повномасштабного вторгнення перевели на казармену службу, ми жили на своїх базах, не їздили додому, як зазвичай. Я пам'ятаю, що ми приїхали за день чи два до повномасштабної війни в Маріуполь, тому що мені треба було скласти іспит в автошколі. Якраз тоді був концерт гурту 'Бумбокс', всі вийшли з прапорами на площу перед Драмтеатром. І відчувалися дуже приємні моменти цієї єдності, тому що аудиторія в Маріуполі різна, давайте бути відвертими. І коли люди так виходять з українськими прапорами, то це дуже приємно", — розповів він.

Наталія Курдюкова пригадала аудиторії, що у досвіді Дмитра Козацького — чотири місяці полону, та запитала, наскільки складним був процес адаптації. За словами ветерана, вона виявилася доволі складною.

"Усе почалося з того, що у мене було приблизно мільйон повідомлень, і це психологічно було важко. Мені було дуже приємно, я хотів всім подякувати, але просто не вистачало ресурсів, я не встигав відповідати на всі повідомлення, дзвінки. У перший день я був дуже щасливий бачити маму і сестру, які приїхали до мене. Це була моя головна місія — побачитися з ними, провести трохи часу. Потім у мене почався графік з друзями, поміж тим була реабілітація, похід до лікарів, обстеження, операція тощо. Багато заходів, багато зустрічей. Мене це дуже сильно втомлювало, але я у той момент не розумів цього", — каже він.

Дмитрові Козацькому здавалося, що йому не можна мовчати, і він має щось робити, тому що на ньому відповідальність за те, що його звільнили раніше, ніж його побратимів, які досі в полоні.

"Ти не знаєш, чи робиш правильні речі, бо ти ніби на мінному полі: хтось тебе звинувачує, що ти говориш занадто багато, хтось — що ти нічого не говориш. Це суцільний стрес, нерозуміння того, що ти маєш робити і як", — підкреслив він.

Наталія Курдюкова також запитала Дмитра Козацького про етичність публікації фото людей у кризових станах, у яких вони не можуть зреагувати на присутність журналістів. На думку ветерана, варто було б зібратися журналістам і проговорити ці правила, прописати їх публічно.

"Очевидно, бувають ситуації, які виходять за межі, але в цілому іноді нам всім треба більше емпатичності і людяності для того, щоб передати це й іншими фотографіями, не такими чутливими. Але в мене є розуміння, що цього вимагає західний глядач, бо для них це шоу, на жаль", — додав він.

"У нас зараз запит на людяні емпатійні історії"

Публічну дискусію "Зарегульованість чи вимоги воєнного часу: взаємодія воєнкорів та пресофіцерів" модерував співкоординатор Kharkiv Media Hub Дмитро Кутовий. До розмови долучилися журналістка, воєнна кореспондентка, продюсерка Василіса Степаненко, воєнна кореспондентка, продюсерка "Суспільне Харків" Олександра Новосел, начальник зв'язків із громадськістю 13-го корпусу НГУ "Хартія" Володимир Дегтярьов, перший заступник директора Департаменту комунікації МВС України Антон Страшко, а також начальниця Департаменту комунікації Національної поліції України Юлія Гірдвіліс та офіцер Головного управління комунікацій ЗС України Дмитро Лиховій.

"Треба працювати, брати камеру до рук і документувати історію". Як минули "Медіадні Премії імені Георгія Ґонґадзе. Харків" - Фото 2

Основними темами розмови серед іншого були пропаганда, комунікація між воєнкорами та пресофіцерами, роль соцмереж у висвітленні війни, безпекові обмеження та публічність підрозділів.

Дмитро Кутовий заявив, що як і у 2015 році, так і зараз, він абсолютно переконаний у тому, що пропагандою не можна перемогти пропаганду.

"Я впевнений у тому, що наша основна мета в цих умовах — показати власному суспільству, одне одному і всьому світові нашу інтенцію. А наша основна інтенція в умовах цієї жорстокої, несправедливої війни і намагання знищити нас як етнічну націю, як політичну націю, нашу культуру, нашу державність і все, що пов’язує нас з поняттям 'Україна' та 'українство' — в цих умовах цього не допустити. І ми маємо великий набір інструментів, серед яких інформація є одним із найважливіших", — сказав він.

Тим часом, Дмитро Лиховій заявив, що він би не відкидав такого знаряддя, як пропаганда.

"У пропаганді як такій немає нічого поганого, вона може бути якісною, правильною і працювати на перемогу", — сказав він. Водночас офіцер додав, що, якщо говорити про взаємодію воєнкорів та пресофіцерів, то йдеться про вимоги воєнного часу, які диктують певні правила щодо регулювання.

Юлія Гірдвіліс порушила питання того, що ще донедавна у суспільстві існувала теза, що поліція, мовляв, не на війні.

"Ми як пресофіцери вчилися комунікувати і розповідати про те, що поліція воює. Це великий тригер і виклик був для нас комунікувати це, тому що наші вороги активно розносили ІПСО про те, що це неправда, що це актори, що ніхто в окопах з поліції не сидить. Тобто цей досвід був здобутий зовсім не нормативними актами, а тим, що диктують правила війни", — сказала вона.

Олександра Новосел поділилася поглядом на обмеження, які зараз існують.

"З 2014 року змінилася не просто війна, змінився світ. У нас з’явилися активні соцмережі і їх стало більше. Чи заважає це нам? Ні. Річ у тім, що ми приймаємо всі безпекові обмеження, які зараз існують, ми прекрасно розуміємо, що верещати, тупати ногами і кричати 'Пустіть до піхоти' — це шлях в один кінець. Тому ми приймаємо ці обмеження, адаптуємося до тих умов, в яких вони є. Більше того, зараз, коли ця війна йде в real-time, краще за військових бойову роботу ніхто не покаже", — сказала вона, додавши, що нам не вистачає чесних відвертих голосів військових, їхніх рефлексій, історій.

Василіса Степаненко підкреслила, що якщо в певній ситуації військові не можуть доїхати і евакуювати поранених з нуля, то й, звісно, журналісти не можуть туди поїхати.

"Але ми шукаємо будь-які способи, щоб про це говорити. У нас зараз запит на людяні емпатійні історії, щоб персоналізувати людину, що військовий — він не просто військовий, а ким він був у цивільному житті, розповідати історії, коли ми приїжджаємо на місця прильотів, розповідати про життя людей, які там живуть, про їхню родину, про загиблих", — зазначила вона.

Антон Страшко заявив, що у МВС за час повномасштабної війни змінилася комунікаційна стратегія, один із важливих пунктів якої присвячений взаємодії з медіа.

"Евакуаційні групи на Донбасі 'Білі янголи' — там пресофіцер їздить на евакуацію. Він не лише фільмує, він рятує. Тобто комунікаційники стали не лише комунікаційниками. Поліцейські пресофіцери рятують людей, ДСНС надає психологічну допомогу", — сказав він.

Володимир Дегтярьов наголосив, що публічність підрозділу і здатність його спілкуватися з медіа залежить від того, чи є це в пріоритеті для командира.

"Ми дуже чітко зрозуміли, що насправді ця війна за серця і розум ведеться не тільки на полі бою, нам треба і важливо бути поруч із людьми. Тому це є наступним кроком для нас, а не тільки створення контенту. Тож ми відкрили, наприклад, вже п’ять 'Хартія-хабів' у містах, куди приїжджають наші бійці — і з патронатної служби, і з хорунжої служби, і просто бійці — і проводять різні формати лекцій для цивільного населення, що таке військо", — сказав він.

"Тема фортифікацій досі дуже табуйована"

Модераторкою дискусії "Розслідування під час війни: воєнні злочини та корупція" була керівниця "Слідство.Інфо", фіналістка Премії Ґонґадзе (2024) Анна Бабінець. В обговоренні взяли участь голова Антикорупційного центру "Межа", авторка і ведуча програми розслідувань "На межі" Мартина Богуславець, СЕО "Харківський антикорупційний центр" Дмитро Булах, головний редактор радіо "Накипіло" Євген Стрельцов та журналістка, ексголовна редакторка "Запорізький центр розслідувань", співзасновниця та розслідувачка медіа SODA Вероніка Хорольська.

"Треба працювати, брати камеру до рук і документувати історію". Як минули "Медіадні Премії імені Георгія Ґонґадзе. Харків" - Фото 3

Панель стосувалася тематики розслідувань під час повномасштабної війни, тиску на журналістів-розслідувачів, впливу таких матеріалів на громадськість та органи влади.

Анна Бабінець зауважила, що розслідування під час повномасштабної війни розділилися на розслідування воєнних злочинів і класичні антикорупційні розслідування, розслідування зловживань.

"У "Слідство.Інфо" ми говоримо про те, що важливіше на кожній понеділковій нараді. Ми досі намагаємося тримати баланс 50/50 — 50% воєнних злочинів, 50% — антикорупційних історій, історій про зловживання. Тому що ми не можемо мовчати про війну під час війни, але ми й не можемо мовчати про корупцію під час війни. Кожного разу це вибір. Ми завжди дивимося, як реагує аудиторія", — сказала вона.

Зі спостережень Вероніки Хорольської, тема фортифікацій в Україні досі дуже табуйована.

"Звернутися до якихось органів із запитом достатньо складно. Після того, як у нас змінилися очільники, то одна людина намагається все охопити, контролювати. І тому, наскільки мені відомо з джерел, там хочуть, щоб висвітлювали фортифікації, але при цьому щоб пішли з очільником і розповідали, що все добре. До мене приходили з таким запитом", — сказала вона. Водночас розслідувачка додала, що зараз спостерігає більше зацікавлення з боку аудиторії до політичних фігур і до того, що відбувається у місті, аніж до розслідування воєнних злочинів.

Мартина Богуславець порушила тему тиску на журналістів-розслідувачів.

"Ми у 2023 році із Шабуніним і Ніколовим почали робити школу антикору для розслідувачів з регіонів. Всі мали зібратися в один день, і один журналіст подзвонив вночі, скинув фото весь у крові. Його звати Олександр Мороз, він з Лубен. Він розслідував корупцію місцевого комунального підприємства, його просто побили. І коли ми почали копати кейси фізичного тиску на розслідувачів, то я розумію, що історія, яка відбувалася у Печерському суді стосовно Шабуніна, то до цього прикута увага всіх медіа. Але я більше переживаю, що буде з розслідувачами у регіонах? До них не прийдуть всі медіа, не прийдуть люди з посольств, не будуть про це говорити міжнародники", — заявила вона.

Євген Стрельцов зазначив, що вплив розслідувань є важливим.

"Велика забудова у місті в результаті висвітлення, зокрема нами, не відбулася. Це була синергія активної частини громади міста, ми просто доклалися. У мене складається враження, що робиться вигляд, що нас взагалі не існує: ми щось робимо у своїй площині, а представники влади — у своїй", — сказав головний редактор радіо "Накипіло".

Дмитро Булах також відповів на запитання зі залу, яке стосувалося ігнорування під час роботи журналістів-розслідувачів.

"Насправді відсутність коментарів — це теж порушення, просто не таке кардинальне. Органи влади є підзвітними та підконтрольними. Це не приватні компанії, це публічні органи влади. Що означає, що ми даємо чи не даємо (коментарі, — Ред.)? Це порушення", — сказав він.

"Якщо я загину, то я загину не лише для себе, а й для своєї дитини. Я загину двічі"

Відвідувачі "Медіадня Премії імені Георгія Ґонґадзе. Харків" також мали змогу відвідати закритий кінопоказ фільму про війну, любов і людську витривалість "З любовʼю з фронту" режисерки Аліси Коваленко, виробництва Haka Films, Moon Man, Ji.hlava & JB Films. Після перегляду відбулося обговорення за участі кінорежисерки-документалістки, членкині Європейської кіноакадемії, доброволиці Аліси Коваленко, яке модерував журналіст і директор з розвитку медіа "Накипіло" Віктор Пічугін.

"Треба працювати, брати камеру до рук і документувати історію". Як минули "Медіадні Премії імені Георгія Ґонґадзе. Харків" - Фото 4

Віктор Пічугін зауважив, що поки йде фільм, то помітно, як режисерка змінюється зовнішньо: змінюється автомат на інший, ретельніше підібраною стає форма та обладнання. На запитання журналіста щодо її внутрішніх трансформацій, Аліса Коваленко відповіла, що вони почалися ще у 2014 році.

"Те, що я пройшла у 2014 році, можливо, дало іншу перспективу й інший темпоритм також цих змін після повномасштабної війни. Тому що я пройшла певний екстремальний досвід полону у 2014 році, я дуже багато часу проводила у Пісках, де було дуже гаряче, зокрема був Донецький аеропорт. Тому для мене це було продовження, але у посиленій формі. І зміни були на різному рівні. Зокрема, це усвідомлення, що ти не тільки сам для себе, а що ти є мамою. І якщо я загину, то я загину не лише для себе, а й для своєї дитини, і я загину двічі. Це був дуже-дуже різкий і дуже важливий момент", — сказала вона.

Віктор Пічугін також підкреслив, що у фільмі дуже багато емпатії до тварин — від корів до собаки, якого заспокоюють під час артобстрілу. Він також навів цитату Ілона Маска, який стверджує, що фундаментальна слабкість західної цивілізації — це емпатія.

На думку режисерки, все залежить від того, які ми цінності закладаємо у той світ, за який ми боремося.

"Я не хочу боротися за світ без емпатії. Для мене важливі цінності. Я хочу, щоб моя дитина жила у світі з цими цінностями. У світі світла, а не тоталітаризму, заробляння грошей, світі сили. Я можливо досі маю ідеалістичні погляди, але вірю в силу світу емпатії, в силу світла взагалі", — сказала Аліса Коваленко.

Публіка активно долучалася до обговорення фільму. Глядачів цікавило, зокрема, як комунікувати з дітьми у час війни, та чи відбудуться покази стрічки в Україні і за кордоном.

LIKED THE ARTICLE?
СПОДОБАЛАСЯ СТАТТЯ?
Help us do more for you!
Допоможіть нам зробити для вас більше!
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
Долучитись
Джерело матеріала
loader
loader