"Мені треба врівноважено та спокійно пояснити елементарні речі українцям"

У чат-рулетці спілкування – це елемент шоуПередбачав, що Віталій Дрібниця відтермінує наше інтерв'ю у зв'язку з нічним рашистським прильотом на Білу Церкву 23 червня. Але він дотримався домовленості. Його автівка спізнилася лише на 5 хвилин. Він перепрошує. Спілкуємося в бібліотеці №5 Білої Церкви, де незабаром планується його зустріч із читачами й глядачамиНині ви найвідоміший у світі білоцерківець. Як використовуєте славу в побуті та роботі?– У роботі, в широкому сенсі цього слова, популярність більше допомагає. У побуті, звичайно, трохи заважає. Буває, поспішаю і маю свої плани, а люди ловлять за руку. Домашні вже звикли до цієї слави. Додому, дякувати Богу, фотографуватися не приходять. А на вулиці – так.Хто мав найбільший вплив на формування вашої особистості?– Батько. Найкращий батько у світі й найкраща людина, яку я знав. Він закохав всю нашу родину в образотворче мистецтво, хоча сам був технарем, але з дитинства вирізнявся хистом до малювання. Під його впливом я закінчив художню школу й малював замолоду. За час служби в Чехословаччині оформив із чотири ленінські кімнати. Це допомагало косити в деяких речах.Після школи ви вступили на механіко-машинобудівний факультет Криворізького гірничорудного інституту. А після армії зрозуміли, що це не ваше. Наскільки шкодить економіці масовий неправильний вибір фаху школярами під впливом батьків і друзів?– Світовий досвід свідчить, що багато випускників вузів за спеціальністю не працює. І це нормально. Сучасне життя вимагає не стільки навчання, як було за радянських часів, скільки вміння постійно змінювати себе. Ми маємо підлаштовуватися під цей світ, щоб не перебувати на його задвірках. Треба попасти в мейнстрим, а не тягнути ярмо. У нас багато хто не хоче вчитись і не вміє. Школа має показати, як можна й перенавчатися. Учителю треба й самому постійно розвиватися.Учителям притаманна й виховна функція. Як виховати громадянина України, адже війна засвідчила, що немало людей позбавлено національної свідомості?– Важливо, щоб у школі було більше годин історії. Треба розуміти, що педагоги не є першими агентами впливу на дитину. Основними операторами її виховання є сім'я і оточення. Ми можемо допомогти з вихованням, але змінити стереотипи родини не вдасться. Суспільство має вимагати від держави шанобливого ставлення до учительської професії й забезпечити матеріальну підтримку. Цю професія знецінено. У мене була вища категорія і стаж понад 20 років, я вчитель-методист, а отримував 13 тисяч.За недавнім опитуванням, у побуті українською мовою користуються від 54% громадян. Як ви перейшли на українську?– Мої бабусі й дідусі говорили українською, а батьки – переважно російською. У ті часи можна було подати заяву у школу – й дитину звільняли від уроків української мови й літератури. Мої батьки, на щастя, такої заяви не подали. У мене були прекрасні вчителі. Але говорив я російською, бо дитсадок, школа, побут були російськомовні. У педінституті частина студентів була українськомовна. Я вчився в часи горбачовської перебудови й уже з другого-третього курсу викладачі стали питати, якою мовою викладати. Весь курс ревів, що лише українською.У Vox Veritatis дивуєте пам'яттю. Це від природи чи завдяки спеціальній техніці?– Пам'ять – це набуте у вузі, бо у школі було проблемою вивчити вірш. У радянській системі вищої освіти вимагали не стільки практичних знань, скільки їх обсягу. ­Матеріал був перевантажений фактами й датами. Сучасна концепція "Нової української школи" від цього відходить. Дитину орієнтують на розвиток, розуміння, пошук матеріалів, а не завчання.Ви стали еталоном терплячості й толерантності в чат-рулетці. Це надбання характеру чи вимоги діяльності?– Я сам достатньо спокійна людина – український характер: не чіпай мене і я нікого не зачеплю. І звичайно, професія вплинула. Криками нічого не досягнеш. Мені пощастило в тому, що я 10 років пропрацював у спеціалізованих педагогічних класах. Складно було, коли потрапляв у звичайні. А потім я викладав у педагогічному коледжі, де діти теж були вмотивовані. На жаль, важка хвороба виштовхнула мене із системи педагогіки. Але в мене не було ніяких сентиментів з приводу покинутості. Я доволі швидко переорієнтувався на блогерство. У чат-рулетці спілкування – це елемент шоу. Я прекрасно розумію, що кричати й гарячкувати ні до чого. Мені треба врівноважено та спокійно пояснити елементарні речі українцям. Не росіянам.Під час повномасштабного вторгнення ви успішно спростовуєте ворожі наративи. Чи відчуваєте ефективність роботи в ютубі?– Так. За відгуками в соціальних мережах і на вулиці. У мене глядачі переважно віком 40 плюс. Вони часто кажуть: ми не цікавилися історією у школі, бо там ­по-­іншому її викладали й сенс був інший. Люди стали читати книжки, які рекомендую. Як педагог з історії я добре спрацював у масштабі ютубу.Кого з тих всесвітньовідомих особистостей, яких привласнив "русский мир", ви відстоюєте як українське гуманітарне надбання?– Народитися в Україні ще не значить бути українцем, який відчуває, знає і поважає українську культуру, що довгий час була колоніальна в межах імперій. У такій ситуації існує три види культур: національна, імперська та змішана – креольська. Класичний приклад – ­Гоголь, для якого існували й кацапщина, й гетьманщина, про що він писав Максимовичу. Перша версія "Тараса Бульби" була чітко проукраїнська. Академік Вернадський – українець за народженням, проте він достатньо негативно ставився до Української Держави гетьмана Павла Скоропадського, хоч очолював Академію наук, яку організував гетьман. Або, наприклад, інженер Ігор Сікорський, який був поляк. Булгаков ніс у своїй творчості антиукраїнські, імперські сенси в "Білій гвардії" і у своїй публіцистиці. Хоча "Майстер і Маргарита", на мою думку, антитоталітарний роман. Ми не маємо забороняти читати Булгакова вдома й у бібліотеках, де має бути все. А шкільна програма повинна бути національна за духом.На захоплених територіях Росія формує з дітей і дорослих манкуртів і малоросів, відправляє їх воювати проти ЗСУ. Як запобігти людським втратам?– СРСР був набагато тоталітарніший за сучасну Росію, але української свідомості не знищили. Україна перевиховувала навіть більшовиків. Є приклад болгарина Християна Раковського, який очолив перший український совітський уряд. Він не знав України, а коли пожив тут, став проукраїнським. Перше покоління під совітами не підтримало радянської влади й чинило опір. Під час Другої світової війни воно пішло до УПА або навіть воювало на боці гітлерівського вермахту. Вони ще пам'ятали, що під час Першої світової німці на захоплених територіях поводили себе доволі коректно. А друге покоління українців, яке вже виросло за совітської влади, з дитячих садочків і шкіл всотувало совітський наратив, бо іншого практично не знало. Соціологи кажуть про специфіку третього покоління. Воно, як правило, може повернутися до коренів дідів і бабів і не підтримати своїх совітизованих батьків. Нині росіяни намагаються знищити українців фізично. Проковтнути нас частково можливо, проте перетравити – ні. Ми великий народ, захопити й переформатувати під "русский мир" нас не вдасться.Чи можлива "дерашизація" Росії після путіна-капутіна на звільнених територіях?– Є приклад денацифікації Німеччини після Другої світової. Ні в Західній, ні у Східній Німеччині вона не пройшла так, як планувалося. Нам доведеться жити з людьми, отруєними російською пропагандою, але воєнні злочинці повинні сидіти в тюрмі. А людей, які не розуміли ситуації, не розстрілювати ж. У Федеративній Республіці Німеччина спочатку вигнали з державних установ усіх, хто працював за часів Гітлера, а через декілька років повернули, бо не було звідки брати службовців.Що треба, щоб наука історія не перетворювалася на актуальну ідеологію?– Тут спектр коливається від ототожнення історії з художньою літературою до повного розуміння, що історія – прикладна наука. У ній неможливий експеримент, а всі інші компоненти науки вона має. Історія працює з писемними джерелами, але в джерелі вже присутня точка зору автора. Історик працює з певними міфами, закладеними в джерела. Історики можуть будувати різні концепції на основі тих самих джерел. Головне, щоб не брехали свідомо, що є в російській історіографії. У будь-якої науки на меті має бути досягнення істини.Назвіть найвизначніших діячів в історії України.– Володимир Святославич – відомий як Володимир Великий. Він заклав засади християнської цивілізації на території сучасної України. Джерела не кажуть про щось точне, в "Повісті минулих літ" про нього лише п'ять-шість коротких розповідей.Богдан Хмельницький. Ним закладено ранньомодерну українську державність. Хоча ставлення до нього не­однозначне. Але однозначність – це ознака тоталітарної держави.Іван Мазепа. Він намагався в умовах, коли українська державність йшла до занепаду, вирвати незалежність для України.Діячі Центральної Ради, хай які вони були – від федераліста Грушевського до самостійника Міхновського. Ми, на мою думку, недооцінюємо Симона Петлюру. Він півтора року воював за незалежність України, не уникаючи помилок.Важко визначити національного лідера в системі совітської влади. Можливо, В'ячеслав Чорновіл. З ним на чолі України був шанс піти шляхом Східної Європи, як із Валенсою в Польщі чи Гавелом у Чехії. Хоча наше населення було масово просовітським і Чорновола не вибрали б. Проте він став одним із тригерів становлення незалежності.У вашому рейтингу нема засновника Білої Церкви Ярослава Мудрого. Проросійські історики визнали його кульгавим, а сучасники-варяги називали скупим. Він напередодні татаро-монгольської навали роздав Русь синам у наділи, чим ослабив її.– Він людина Середньовіччя, яка мислила не так, як ми. Кульгав він, бо печенізька стріла поцілила в ногу. Так, він був жорстокий, що було нормально для тих часів. І оцінювати його за лекалами ХХІ століття неправильно. Він не роздавав земель. Після його смерті сини поділили державу. Не треба використовувати російську схему про централізовану руську державу на чолі з Ярославом Мудрим. Це була різношерста багатоетнічна держава, знана в Європі. Співвласником держави був увесь клан умовних Рюриковичів, а найімовірніше, Ігоровичів, бо Ігор – реальна історична особа на відміну від Рюрика.Про що я не спитав?– Над якими темами працюю для блогу. Нині в РФ виходить 20-томне академічне видання про історію Росії. Уже вийшов 12-й том. Голова редколегії Микола Патрушев, який був директором ФСБ Росії у 1999–2008 роках. Академічна російська наука лягла під владу, що добре видно в цій роботі. Орієнтовно протягом року я це проаналізую і покажу.