Нове покоління вийшло на вулицю. І в цій реальності старі політики вже не орієнтуються

Проміжні спостереження за тим, що вже відбулося вже (звісно, суб'єктивні, як без цього):

1. Для мене перше і головне – це те, що провтикали, пропустили фактично усі політичні сили: виникнення нового енергійного, активного покоління, якому вони нічого наразі не можуть запропонувати.

Це стосується геть УСІХ, хай вибачать політики і політикині, які мене читають і яких я поважаю.

А ті, кого не поважаю, поки собі намагались зацементувати свій ядерний електорат або кого не спугнуть правдивим станом речей, і електоральна, і настроєва картинка відчутно змінилася.

Цікаво спостерігати, як зараз багато хто намагається вписатись в цю реальність юних громадян або вписати їх у свою реальність, а воно не вписується.

2. Не дуже встигла зорієнтуватися рос пропаганда.

Все, на що вони спромоглися – традиційні "соросята", "внєшнєє управлєніє", "амеріканская криша" над антикорупційними органами, "борьба внутрі клікі", конспірологія – це такий застарілий сенсовий пласт, який геть ні чіпає, і який ніщо проти щирої енергії спротиву.

3. Великі західні медіа писали, що "люди протестують проти згортання антикорупційних зусиль", багато цитували протестувальників, писали, що це протест проти "спроби концентрації влади президентом" – це все про суб'єктність громадян.

Фактично, цей протест врятував імідж України, але не президента. Це важливий урок для будь-кого, хто вважатиме, що Україна – це він.

4. Суспільний мовник і незалежні медіа.

Шановна аудиторіє, це ваше все, цінуйте і захищайте їх.

Не всяке в телеграмі, не Труху й решту, і навіть не улюблених блогерів з блогерками, а саме їх.

5. "Це вийшла купка дітей, а бабам на лавочці байдуже" – я бачила такого багато і скажу.

На лавочках не творять змін.

Зміни і вплив – це завжди справа небагатьох пасіонаріїв, які вказують (або нагадують) напрямок руху. Я бачила гасло, яке тримав дуже юний чоловік, який у 2013 ще в школу не ходив: "Молодь все ще хоче в ЄС".

Це, власне, про тяглість відстоювання цінностей і про те, що такі акції – не стільки про антикороргани, а про принципи і їх як символи права і свободи.

6. Матюччя

Якби ви про це не писали багато, я б окремо не звернула уваги.

Як на мене, ці дотепні, смішні, хуліганські написи – це найінтелегентніший, найконструктивніший спосіб висловлення агресії з урахуванням обставин, які очевидні і які я тут не буду вже описувати.

7. Важливе і складне.

Цей протест не вдалося протиставити військовим – а це найбільший ризик.

Бо там були військові, бо там було багато дітей військових, бо там були гасла на повагу до армії.

І середній вік учасників і учасниць такий, що навіть найцинічніша істота не спитає: "а чого не в окопі?"

8. І найцікавіше для мене:

Хто це все придумав в Офісі чи де, як бути таким далеким від реальності і українських громадян? За що їм платять?

Чи існує хоч якась система, яка тестує реальність (наприклад, департамент стримування лаж)? Бо протести під час війни – це все одно ризики, як би ми не любили своїх дітей. Чи може хоч хтось сказати там: "Що ви робите, астанавітєсь?".

І яку інформацію про настрої, стан суспільства отримує президент? Та він же і сам може відкрити інтернет, почитати щось.

Оригінал