Таємниця наскельних малюнків: чому давні люди зображували лосів як монстрів

Науковці розкрили таємницю дивних зображень лосів у наскельному мистецтві давніх народів Алтаю-Саянів: ці тварини з часом перетворювалися на вовкоподібних монстрів. Дослідження показує, як зміна клімату та перехід до кочового способу життя вплинули на психіку та культурні уявлення людей.

Про це пише Popular Science.

У першому тисячолітті до н. е. на території Алтаю-Саянів, що охоплює частини сучасної Росії, Монголії, Казахстану та Китаю, жили сибірські скіфи — кочові вершники. Ще в 1980-х роках, досліджуючи мистецтво скіфів і культурну спадщину попередніх народів Сибіру, мистецтвознавиця з Університету Орегону Естер Джейкобсон-Тефер зацікавилася частими зображеннями лося (Cervus elaphus sibiricus).

Однак перші зображення цієї тварини з’явилися значно раніше. У новому дослідженні, опублікованому в Cambridge Archaeological Journal, Джейкобсон-Тефер досліджує еволюцію образу лося в наскельному мистецтві Західної Монголії — від пізнього палеоліту (приблизно 12 тис. років тому) до ранніх етапів залізної доби в кінці першого тисячоліття до н.е.

Протягом цього періоду зображення лосів зазнали суттєвих змін. Найперші малюнки, створені шляхом вибивання зображення кам’яними знаряддями, мали реалістичний вигляд. Тварин зазвичай показували збоку, з дотриманням анатомічних пропорцій — як самців, так і самок, іноді з лосенятами. Їх часто зображували поряд із іншими тваринами льодовикової епохи, зокрема мамонтами, шерстистими носорогами й навіть страусами. Згодом у сценах почали з’являтися люди, а самі лосі стали динамічнішими — їх зображували в русі, іноді у сценах полювання.

До завершення бронзового віку (приблизно 3000-800 до н.е.) лось перетворився на умовний символ, який міг мати соціальне чи культурне значення — бути маркером статусу, належності до роду чи вказувати на стать. Його образ ставав дедалі абстрактнішим: витягнуті тіла, надмірно великі роги, а згодом і фантастичні риси, як-от пташині дзьоби та вовкоподібна морда.

«Фізичне перетворення лося на вовка відбулося у пізній бронзовій та ранній залізній добі, коли впровадження верхової їзди поступово змінило психіку людей. Схоже, вони почали відчувати, що теми хижаків і трансформацій краще передають їхню сутність, ніж натуралістичні образи лосів та інших тварин«, — пояснилаДжейкобсон-Тефер.

У своїй роботі вона також наголошує, що така зміна стилю могла бути відображенням глибших змін у довкіллі та суспільстві.

У періоди середнього (близько 6200-3000 до н.е.) та пізнього голоцену (після 3000 до н.е.) клімат у Євразійському степу став холоднішим і посушливішим. Ліси почали відступати, разом із ними — й ареал проживання лосів. Місцеві жителі поступово перейшли до напівкочового способу життя та почали активно використовувати коней.

«Цей аналіз показує, як виразні матеріали культурної спадщини дають критичне уявлення не лише про археологічну, а й про психологічну еволюцію суспільств у відповідь на довготривалі кліматичні зміни», — підсумувала дослідниця.

До слова, в Італії археологи розкопали рідкісну, неушкоджену етруську камерну гробницю віком приблизно 2600 років. Навколо поховань зафіксували понад 100 артефактів.