Після розлучення я зупинилася, – Анна Трінчер про "Півонії", концерт у Палаці спорту й акторство

20 липня Анна Трінчер виступила на Atlas Festival. Нашій редакції вдалося поспілкуватися зі співачкою в рамках проєкту "Інтерв'ю24". У матеріалі читайте про новий трек "Півонії", який заполонив українські чарти, музичні плани, жіночу дружбу, проєкт "Перепрошую", участь у шоу "Холостяка", зйомки у серіалі та особисте життя.

Про виступ на Atlas Festival і трек "Півонії"

Аню, 20 липня ви відкривали Main Stage на Atlas Festival і вразили шаленою енергією. Поділіться своїми емоціями після виступу.

Це був один із найемоційніших моментів у моєму житті. Відкривати головну сцену такого масштабного фестивалю – це мрія, яка нарешті стала реальністю. Я довго йшла до цього, зростаючи як артистка і як людина.

Це була шалена, потужна енергія, яку я відчула кожною клітиною. І було відчуття єдності, коли ти віддаєш голос, енергію, себе і воно повертається до тебе вдесятеро. Це не передати словами.

Atlas для мене – про силу, свободу, про наше сьогодення. І я вдячна, що мала можливість стати частиною цієї події саме зараз. Це був дуже особистий і важливий крок для мене як артистки.

Ви також виконали свій новий трек "Півонії", який заполонив тікток ще до релізу. Як виникла ідея створити пісню "про ту саму жінку, яку він не вивіз", як ви зазначали самі?

Ця пісня про жінку, яка не боїться бути собою: красивою, чуттєвою, живою. Про ту силу, яку часто намагаються прибрати, приглушити, не прийняти. Ми дуже часто самі боїмося своєї сексуальності, власних бажань, проявів, глибини. Але ж у цьому наша магія.

"Півонії" для мене – це про сміливість жити на повну, відчувати щиро і не просити вибачення за це. Про кохання, яке не завжди можна пояснити словами, потрібно тільки прожити. Я дуже хотіла створити трек, у якому буде звучати ця жіноча сила і водночас ніжність. Про зв'язок, який руйнує межі й водночас не проситься бути зрозумілим.

Зараз, коли вона ожила на сцені, коли я бачу, як її підхоплюють люди в тікток, у сториз – це дуже особливе відчуття.

Анна Трінчер – "Півонії": дивіться відео онлайн

Раніше ви казали, що хочете написати пісню, під яку можна займатися коханням, – і це саме такий трек. Автором слів і музики є ви сама?

Це точно той самий трек. Інтимний, чуттєвий, глибокий – як дотик, як погляд, як ніч, у якій ти справжня. Я давно мріяла про пісню, яка звучала б саме так, щоб вона огортала, проникала під шкіру, пробуджувала бажання і водночас давала відчуття безпеки й ніжності.

Автором "Півоній" є Іван Клименко, з яким ми вже створили кілька моїх улюблених треків. Він дуже точно відчуває мене як артистку і як жінку, тому, коли я поділилась з ним ідеєю цієї пісні, все зрослось якось дуже природно.

Чим цей трек є особливим для вас?

"Півонії" – це про стан. Він особливий тим, що в ньому є все, чого я сама шукаю в музиці: певна різкість, сміливість і водночас глибока чуттєвість. Він не намагається бути зручним чи стриманим, навпаки, він ніби говорить вголос те, що ми часто боїмося озвучити.

Я хотіла, щоб ця пісня дарувала жінкам силу. Щоб після прослуховування залишалося це відчуття – "я така, яку неможливо забути". Щоб кожна відчула: моя енергія – це моя краса, і мені не потрібно її ховати чи виправдовуватись.

"Півонії" – не єдиний ваш трек, який завірусився у тікток, один із найпопулярніших також – "Зірочка палай". Як думаєте, чому останніми роками ваша творчість так сильно відгукується людям, особливо жінкам?

Мені здається, причина в щирості. Я співаю про себе і для тих, хто бачить себе у цих історіях. Я проживаю ці емоції насправді, не на сцені, не в ролі, а в житті. І саме тому, пісні звучать так, як звучать: із нервом, з душею, з болем, з натхненням.

Я сама проходжу ті самі етапи, що й інші жінки: кохання, злети, втрати, розчарування, бажання, пошук себе. Ми всі дуже різні, але наші почуття дивовижно схожі.

Коли ти вкладаєш у музику справжні емоції, вона починає жити своїм життям. І я страшенно ціную, що мої слухачі це відчувають, що вони вловлюють цей імпульс і повертають його назад – своєю підтримкою, відео, словами, любов'ю. Це наша взаємність. І вона є найбільшою цінністю.

Анна Трінчер – "Зірочка палай": дивіться відео онлайн

Про альбом і концерт у Палаці спорту

До речі, а чи очікувати найближчим часом альбом від вас?

Поки альбому у найближчих планах немає – я тримаю фокус на синглах. Мені хочеться, щоб кожна пісня звучала як окремий всесвіт, мала свою історію, свій настрій, свою емоцію. Я не женусь за кількістю, мені важливо, аби кожен трек був відчутим і прожитим. Але хто знає? Можливо, колись ці пісні й об'єднаються в одне ціле.

Уже деякий час у мережі ширяться чутки, що ви плануєте концерт у Палаці спорту. Можете спростувати або підтвердити їх?

Палац спорту – це дуже сміливе рішення і велика внутрішня готовність. Це не просто ще один концерт, це величезний етап, який потребує колосальних ресурсів: моральних, матеріальних, емоційних. І перш за все – впевненості. Я поки що на шляху до цього рішення, дуже обережно до нього підходжу. Але якщо наважусь – обіцяю, це буде голосно і щиро.

Про жінок, особисте життя і шоу "Холостячка"

На своїх концертах ви часто звертаєтесь до жінок. Ви є справжнім натхненням для них. Чи можна назвати це вашою місією? Якщо так, то чому ви обрали саме такий шлях – надихати жінок?

Я не можу сказати, що це була якась стратегічна місія з самого початку. Це природне продовження мого досвіду, болю, зростань і шляху.

Я знаю, як це не вірити в себе. Як це – знецінювати себе, боятися бути "занадто", соромитись мріяти. І я дуже добре пам'ятаю той момент, коли мені так бракувала хоча б однієї фрази підтримки, хоча б одного прикладу, що можна інакше.

Тому, коли я виходжу на сцену і бачу в залі очі дівчат і жінок – я звертаюсь саме до них. Бо я теж була в цих очах. І я хочу, щоб через музику, через мої меседжі вони чули не тільки пісню, а й дозвіл жити голосно, хотіти багато, бути чутливою і сильною одночасно.

Багато ваших треків – "про поганих чоловіків", як ви говорили на одному з концертів. Вони також і про ваш особистий досвід. Скажіть, будь ласка, чи знайшли ви своє кохання після розлучення? Чи зайняте ваше серце зараз?

Так, ці пісні дійсно народилися з особистого досвіду. Але важливо розуміти, що це не лише про чоловіків чи якісь помилки з минулого. Для мене цей період був насамперед часом глибокого дослідження себе. Після розлучення я нарешті змогла зупинитися, поглянути всередину і почати любити себе по-справжньому.

Саме ця любов до себе стала для мене основною великих трансформацій. Я змінила ставлення до себе, навчилась цінувати свою силу і вразливість. І це, напевно, найважливіше кохання, яке може бути в житті.

Щодо того, чи зайняте моє серце зараз… Давайте поки залишимо це трішки таємницею. Важливо, що я на своєму шляху, у гармонії з собою, а все інше – час покаже.

Анна Трінчер / Фото пресслужба

Що б ви сказали жінкам, які переживають непростий період в особистому житті?

Я скажу ось що: біль минає завжди. Навіть коли здається, що він уже став частиною тебе, він все одно одного дня перестає боліти так гостро.

Я знаю, як це триматись за стосунки, які вже не тримають тебе. Знаю, як це прокидатись з пустотою всередині й усміхатись людям, ніби нічого не сталося. Але я також знаю, як це віднаходити себе, повільно, з дрібниць.

Тому якщо ви зараз у точці болю – дозвольте собі прожити цей стан. Не соромтесь своїх сліз. Але пам'ятайте: це не кінець. Це, можливо, тільки початок чогось справжнього.

Зараз тривають зйомки проєкту "Холостяк". Якби вам запропонували знятися у шоу, чи погодилися б? Або, можливо, хотіли б стати наступною "Холостячкою"?

Не дуже бачу себе у форматі, де треба конкурувати й завойовувати чиюсь увагу. Це ще й нерви, час, якого і так мало, та й проєктів у житті вистачає.

Щодо "Холостячки" – можливо, колись і було б цікаво спробувати заради досвіду. Але зараз мені комфортно там, де я є. І якщо в житті з'явиться "той самий", хочеться, щоб усе було щиро – без сценаріїв і монтажу.

Про жіночу дружбу і проєкт "Перепрошую"

Ваша дружба з Валерією, Анітою та Діаною для багатьох є прикладом. У вашому репертуарі навіть є пісня "Подруга моя". Як вам вдалося побудувати такі здорові стосунки?

Для мене дівчата – справжня підтримка та опора, люди, на яких я можу покластися в будь-який момент. Ці стосунки не з'явилися за один день, ми багато разів були поруч і в радості, і в складні часи, і саме це робить нашу дружбу такою міцною і справжньою.

Справжня жіноча дружба – це про глибину, єдність і взаємність. Ми можемо рятувати одна одну, бути плечем, коли здається, що все навколо розвалюється. Саме через це ми й створили "Перепрошую". За гумором і відвертими розмовами стоїть жива, щира підтримка, перевірена болем і радістю, які ми переживаємо разом.

Нам часто пишуть, що це просто формат, що ми не справжні подруги. Але це не так. Ми приклад того, що жіноча дружба існує і лікує. Це інший рівень зв'язку, де тебе приймають такою, якою ти є, без оцінок і масок.

Як би ви могли описати кожну з дівчат, за що найбільше цінуєте кожну з них?

Ми всі дуже різні, і саме це робить нашу дружбу такою особливою. У нас не просто зв'язок – це свідома, справжня дружба, яка вибудовується не на збігу інтересів, а на глибині розуміння і прийняття.

Кожна з них неймовірна по-своєму. Це ті жінки, які не просто поруч у легкі моменти, а які приходять, коли боляче, допомагають загоїти рани й зігрівають серце. Звісно, ми не ідеальні та можемо навіть сваритися. Але це частина того, що робить нашу дружбу живою.

Я дуже ціную, що вони не бояться бути чесними й справжніми. Це люди, з якими можна бути без прикрас і без страху, що тебе не зрозуміють. Вони – моя підтримка, мій тил і моя сила. І за це я їм безмежно вдячна.

Ви вже згадували ютуб-проєкт "Перепрошую", який ведете разом з подругами. Чи є в планах розвивати його, адже там ви підіймаєте досить важливі та цікаві теми?

Звісно, ми продовжуємо працювати над новими випусками "Перепрошую". Для нас дуже важливо говорити про те, що часто залишається поза увагою – про ті теми, які в суспільстві іноді вважають табуйованими або складними.

Ми бачимо, як наша розмова знаходить відгук у багатьох людей – серед жінок і навіть серед чоловіків. Підтримка та фідбек, які ми отримуємо, дуже надихають далі робити цей проєкт. Для нас це місце, де можна бути чесними, без масок і сорому. І це найбільша цінність, яку ми хочемо зберегти й розвивати.

Маша Єфросиніна та Оля Полякова їздили зі своїми "Дорослими дівчатами" в тур. Чи плануєте ви подібний формат?

Ідея справді крута! Але зібрати нас чотирьох в одному місці хоча б на день – це вже виклик, а запланувати повноцінний тур з урахуванням графіків кожної – поки звучить як щось з розряду фантастики. Але ми віримо у можливість реалізації цієї ідеї та колись точно зробимо!

У проєкті "Перепрошую" ви є доволі відвертою. Не боїтесь, що люди можуть скористатись цим?

Звісно, публічність і моя професія змушують бути обережною. Я завжди думаю, як та чи інша історія може бути сприйнята, і чи не використають її проти мене.

Але для мене щирість – це спосіб бути справжньою, говорити про те, що болить і надихає. Я хочу, щоб мої історії допомагали людям: надихали, підтримували, мотивували не повторювати мої помилки.

Бути відвертою – це ризик, але це також і велика сила. І я вірю, що саме через щирість можна будувати справжній зв'язок з людьми.

Про хейт, турботу про себе та акторську кар'єру

Ви стали відомою у досить юному віці. Очевидно, що за цей час пережили чимало хейту. Розкажіть, будь ласка, що вас найбільше зачіпало або, можливо, досі зачіпає? Як справляєтесь з хейтом, що допомагає?

Коли ти з'являєшся на публіці дуже рано, особливо у наш час, це неминуче – хейт стає частиною твого життя. У дитинстві й підлітковому віці це було особливо важко, бо тоді ти ще не зовсім розумієш, звідки це все і навіщо. Мене зачіпали найрізноманітніші речі: від зовнішності до моїх помилок чи просто того, що я була надто відкритою.

Зараз, коли я багато працюю над собою і маю підтримку спеціалістів, я краще розумію природу хейту. Часто хейт – не про нас самих, а про тих, хто його створює. Це їхній спосіб випускати свій біль, невпевненість чи розчарування. Знаючи це, я намагаюся не брати це близько до серця.

Звичайно, іноді це непросто, і навіть зараз бувають моменти сумнівів. Але мені допомагають мої близькі, творчість і, найголовніше, внутрішня робота над собою – коли ти вчишся любити себе, приймати й захищати свій простір.

У вас шалений графік. Ви розповідали, що останнім часом рідко буваєте вдома. Як тримаєте себе у формі, щоб не вигоріти?

Я багато працюю над собою – і фізично, і ментально. Навіть при шаленому графіку завжди намагаюсь знайти час на спорт і моменти наодинці з собою. Я насправді полюбила регулярні тренування – вони допомагають мені триматися у формі, навіть коли через навантаження не завжди вдається дотримуватися правильного харчування. Це моя внутрішня дисципліна, яка дає ресурс.

Перед кожним виступом обов'язково медитую – це мій особистий ритуал перезавантаження. І загалом це мій майже щоденний ритуал. Саме в ці хвилини я слухаю себе, свої думки й емоції, розумію, що відчуваю і що мені потрібно. Для мене важливо не "витримати", а залишатися живою і справжньою у кожному процесі.

Чи плануєте ви розвивати акторську кар'єру?

Нещодавно я взяла участь у зйомках серіалу "Перший раз" режисера Олексія Комаровського. Ви, можливо, бачили тизер, а якщо ні, обов'язково подивіться! Там я з'являюся в камео, граю саму себе – Анну Трінчер.

Це був дуже цікавий досвід, адже у серіалі порушуються важливі теми для підлітків, які зараз актуальні як ніколи. Для мене дуже цінно брати участь у проєктах, які мають не лише розважальну, а й соціальну частину. Адже кіно – це можливість говорити про те, що часто залишається поза увагою, та допомагати знаходити відповіді на складні питання.

"Перший раз": дивіться тизер онлайн

Чи очікувати щось цікаве від вас найближчим часом? Можливо, можете поділитися якимось ексклюзивом з нашими читачами?

Уже зовсім скоро ви зможете побачити мене у кіно! А у вересні готую ще й новий трек – тож готуйтесь!