9 вразливих місць, де промисловість рашистів критично залежить від імпорту

В умовах військової економіки Росія намагається мінімізувати залежність виробництва від імпорту. Однак, як показує аналіз видання The Insider, у всіх ключових промислових галузях залишаються пляшкові горлечка, де Росія залишається критично залежною від закупівель з-за кордону. У багатьох випадках йдеться про сировину, якої в Росії багато, але її не вміють освоювати, або про найпростіші технології, які були доступні за радянських часів, але безповоротно втрачені в 1990-ті, – від танталу і вольфраму до підшипників. Усе це сьогодні стає вразливими місцями для міжнародних санкцій.

Для більшості країн поділ праці та залежність від імпортних компонентів – норма. Італія не робить чіпи, але робить металообробні верстати, Швейцарія не запускає ракети, але робить вимірювальні інструменти, Франція не виробляє айфони, але виробляє авіадвигуни. Однак політика ізоляції країни і ставка на продаж сировини призвели в Росії до видавлювання високотехнологічних виробництв. Після офіційного відходу західних виробників у 2014-2022-му через санкції це стало означати повну залежність від Китаю – що залишається вірним і донині, незважаючи на падіння задекларованого китайського імпорту за низкою категорій товарів у 2024 році.

Інтегрованість китайського машинобудування, металообробки та електроніки у відповідні російські галузі дає змогу стверджувати, що основним бенефіціаром агресії проти України, але водночас і силою, яка може зупинити цю війну просте припиненням поставок, остаточно став Китай.

Чого ж не вистачає російській промисловості?

Кремній: як пісок став дефіцитом

У минулому Росія була активним експортером високоякісного кварцу. Сполуки кремнію – один із найпоширеніших класів твердих речовин на землі. Кварц особливо високої якості необхідний для виробництва п’єзоелектричних резонаторів – незамінного компонента радіоелектронної апаратури. У військовій промисловості резонатори потрібні для систем навігації та генераторів частоти. Судячи з переможної реляції “Ростеха”, їх у Росії практично не роблять. У підсумку Росія закуповує резонатори в Китаї.

Крім того, кварц (звісно ж, не такий дорогоцінний, але все одно високочистий) потрібен, наприклад, для високоякісного скла, яке використовується при будівництві хмарочосів. Ці компоненти Росія також закуповує за кордоном. Нарешті, кожен бачив пакетики із силікагелем, які потрібні для видалення вологи. Кульки в пакетику – це колоїдний оксид кремнію, що поглинає воду. За даними виробників, Росія на 75% імпортозалежна за силікагелями.

Графіт, кокс: технології втрачено

У Росії дефіцит графіту. Графіт – це не тільки олівці. Він потрібен для росту високоякісних кристалів і для футеровок електровакуумних печей. Свій штучний графіт у Росії робити розучилися, а із закордонним – проблеми через санкції, скаржаться в галузевій пресі. Фахівці кажуть, що були загублені технології виробництва коксу, з якого роблять штучний графіт. Судячи з даних митниці та Росстату, більше третини графіту в Росії – імпорт.

75% ланцюжка поставок природного графіту і 74% ланцюжка поставок штучного графіту в світі контролює Китай. У Росію було ввезено тільки за перші півтора місяця 2025 року 15 тисяч тонн вугільних електродів.

З коксом ще гірше: виробництво коксу у 2025 році – 2 тисячі тонн на місяць, а імпорт у 2024 році становив у середньому понад 4 тисячі тонн на місяць.

Вольфрам, тантал, ніобій і молібден: запасів багато, але їх не використовують

Хоч Росія і металургійна держава, деякі життєво необхідні метали вона імпортує. Наприклад, молібден. Він використовується у твердих сплавах для стовбурів гармат. Теоретичні запаси його – 1,5 млн тонн (на 2022 рік), основні – у Бурятії та Забайкаллі. Однак виробництво молібдену в концентратах у країні (2020) – близько 1,7 тисячі тонн, згідно з офіційною доповіддю про стан мінерально-сировинної бази Росії.

У результаті молібденовий дріт привозять із Китаю. У 2024 році тільки оксидів і гідроксидів молібдену було завезено 2,7 тисячі тонн, кілька тисяч тонн іншої продукції, що містить молібден (наприклад, сталей, легованих молібденом), десятки тонн молібденового дроту і прутків.

Ще один дефіцитний елемент – вольфрам. Найбільш тугоплавкий метал незамінний у бронебійних снарядах. За запасів близько 1 млн тонн у Росії на рік виробляли (станом на 2020 рік) лише 2,6 тисячі тонн вольфраму в концентратах. З Китаю в Росію імпортують вольфрамовий дріт і вольфрамові концентрати загальною вагою приблизно 700 тонн у перерахунку на триоксид вольфраму і приблизно 2 тисячі тонн свердел і легованих сталей із вольфрамом.

Для бронебійних снарядів потрібен і ще один твердий і міцний метал – тантал. У Росії є родовища танталу, але вони ніколи не розроблялися. Головними експортерами танталу були Казахстан, Китай, Естонія. Остання припинила поставки після початку війни. Основні потреби закриває Казахстан. За 2024 рік у Росію ввезли 10 тонн танталу (у формі фольги, дроту, порошків і стрічки) з Китаю і приблизно 20 тонн – з Казахстану.

Ніобій використовується для виробництва жароміцних сплавів, затребуваних, наприклад, в авіаційній промисловості. Ніобію в Росії, згідно з доповіддю Мінприроди, виробляють (станом на 2023 рік) лише 500 тонн на рік, при цьому щорічно везуть 300 тонн фероніобію з Китаю (цей сплав складається приблизно на 2/3 з ніобію).

Вважається, що Росія володіє п’ятою частиною світових запасів копалин, в її надрах можна знайти більшість елементів таблиці Менделєєва. Однак для багатьох металів сировинна база існує лише в теорії – на практиці ці запаси недостатньо освоєні, і Росія, виробляючи метал, залежить від імпорту руд і концентратів.

Хром і марганець: без імпорту нікуди

Хром і марганець повсюдно використовують як легувальні добавки для сталі. Росія видобувала 2020 року 600 тисяч тонн хромових руд і виробляла 690 тисяч тонн хромових концентратів (зокрема з привізних руд), що покриває лише 30% потреб. До 2022 року приблизно 70% руди/концентрату купували в Казахстані та ПАР. У 2023 році, згідно з даними Мінприроди, внутрішнє споживання хромових руд у Росії склало близько 1 млн тонн, з них приблизно 60% було забезпечено вітчизняною сировиною. Лідирує серед постачальників, як і раніше, Казахстан (поставив не менше 260 тисяч тонн у 2024 році).

Марганцевих руд 2020 року Росія видобувала 188 тисяч тонн, а імпортувала в 10 разів більше – 1189 тисяч тонн. Відтоді ситуація не покращилася. Марганцевих феросплавів вироблялося 623 тисячі тонн, імпортувалося готових – 196 тисяч тонн. У 2024-му ввезено 1,2 млн тонн марганцевих руд.

Росія практично повністю залежна від імпортної марганцевої сировини. Основним постачальником марганцевої сировини до 2022 року була Україна. Зараз руду поставляють з ПАР, Габону і Бразилії. За виробництвом марганцевих руд, які відправляються в Росію, лідери 2023 року – World Metals & Alloys (ОАЕ), Nouvelle Gabon Mining (Габон), United Manganese Of Kalahari (ПАР). Усі ці компанії для поставок до Росії використовували трейдерів і логістичні компанії з ЄС (здебільшого з Естонії, Латвії, Нідерландів).

У 2024 році лідери поставок – United Manganese of Kalahari, WMA Brazil, Сiaretro. Постачальники досі досить часто – компанії з Європи, наприклад, Ventspils tirdzniecibas osta, Silsteve, Rīgas Ogļu Termināls, Omni Industries BV.

Магнітна недостатність

Постійні магніти необхідні для найрізноманітніших пристроїв електроенергетики – в електромоторах і генераторах. Найбільш затребувані промисловістю в наш час неодимові і самарієво-кобальтові магніти. Крім загальнопромислового призначення, самарієво-кобальтові магніти використовують ще й, наприклад, у військових НВЧ-приладах.

Членкор РАН Володимир Комлєв наприкінці 2024 року зазначав, що “відроджувати магнітну галузь Росії потрібно було ще вчора”, а “створити повний виробничий цикл рідкісноземельних магнітів поки не вдалося”.

Росія залежна від імпорту магнітів. Згідно з оглядом в журналі “Время электроники”, у 2022 році в Росії було вироблено 0,6 тонни неодімових магнітів, з них для ВПК – 0,1 тонни. При цьому з-за кордону було завезено 551 тонну магнітів. Самарій-кобальтових магнітів було вироблено 4,6 тонни, завезено – 111 тонн. У сукупності неодимові і самарій-кобальтові магніти становлять близько 90% ринку в Росії.

Лиття, кування та металопрокат

“Сьогодні в Росії немає жодного науково-дослідного інституту, що займається ливарним виробництвом, – нарікає один з провідних фахівців з лиття Олександр Петров. – У СРСР були НДІ, державні організації, які займалися проектуванням ливарних заводів, були “Центроліти”, які виробляли лиття централізовано для кількох машинобудівних підприємств”. Як зізнавався директор Уральського заводу кольорового лиття Олександр Маслов, вітчизняна ливарна промисловість не витримала конкуренції з Німеччиною і Китаєм.

І це видно хоча б з того, що, як з’ясував The Insider, двигуни для “Шахедів” відливають у Китаї. Що, втім, не дивно на тлі поставок китайських двигунів для КАМАЗів.

Водночас докладаються зусилля щодо імпортозаміщення – але теж за рахунок Китаю: за умови загальнорічного виробництва ливарних машин у Росії приблизно в 6 тисяч тонн, їх ввозять 10 тисяч тонн.

Підшипники

Звичайні шарикопідшипники ніколи не були сильною стороною радянської та російської промисловості. Уже за радянських часів не могли впоратися з виробництвом високонавантажених підшипників, або навпаки, – мініатюрних. Зокрема, це призвело до стійко поганої репутації радянського автопрому.

З розпадом СРСР галузь деградувала ще більше. Якщо в 1991-му випускали понад 700 млн підшипників на рік, то у 2024 році – менше ніж 100 млн. При цьому за повним циклом у Росії виробляють лише близько 20 млн підшипників на рік.

Сьогодні частка російських підшипників на внутрішньому ринку оцінюється в 23% (за даними Союзу виробників підшипників). Російські підшипники, як показують випробування, не витримують навіть навантажень, які створюються у виробництві сільськогосподарських кормів. Якість російських підшипників – це притча во язицех, розбору їхніх дефектів присвячено безліч відео, статей у галузевій пресі та записів на форумах. За опитуванням порталу podshipnik.ru 2017 року, в Росії не більш як 14% користувачів використовують російські підшипники (що потрапили в категорію “інші марки”).

При цьому на ринку дуже поширена практика фальсифікації країни походження: китайські підшипники дуже часто продаються під маркою нібито російського виробника. Учасники опитування зазначали, що через санкції ціни на підшипники західних виробників зросли в середньому в 2,5 раза, а терміни поставки збільшилися до 6-9 місяців.

Значна частина підшипників виробляється в Китаї, але для обходу мита їх ввозять як в’єтнамські або малайзійські, але потім на них змінюють маркування, і кінцевий споживач уже вважає, що в нього встановлено російський підшипник. Профільні публікації зазначають, що російській економіці завдають шкоди двічі: за рахунок дискредитації російських заводів китайською продукцією ще гіршої якості, ніж російська, і за рахунок ухилення від мит.

Колись залізниці в Росії намагалися перевести на касетні підшипники. Для потреб РЖД їх випускали в Росії, але заводами іноземних корпорацій (SKF, Timken, а також “ЕПК-Бренко” (ЕПКБ) – спільне підприємство “Європейської підшипникової корпорації” і Brenco). Фахівці галузі ще до повномасштабної війни наголошували, що в разі розриву економічних зв’язків із демократичним світом Росія залишається без підшипників для залізниці.

Металообробні верстати

Колись майже кожен серйозний виш міг похвалитися унікальним металообробним верстатом на багатотонних литих станинах. Але в 1990-ті їх, як розповідають старожили, порозбивали кувалдами і здавали на металобрухт. Тепер верстати в Росії з автоматикою (числовим програмним управлінням, ЧПУ) – але з Тайваню, з’ясував The Insider. А якість китайських не завжди дає змогу досягти на них необхідної точності. Зібрати такий верстат у Росії не вийде: у країні не випускають серійно і за комерційно розумними цінами дискретні входи, дискретні виходи, датчики та пристрої, що передають завдання на приводи верстатів із числовим програмним управлінням.

Ріжучий інструмент для верстатів – теж проблема. Бізнес скаржиться, що в Росії немає фахівців, які могли б налагодити з нуля свій випуск фрезерних головок і твердосплавних хвостовиків. Як уже писав The Insider, колишні менеджери іноземних і спільних підприємств, які швидко “перевзулися”, легко обходять комплаєнс рідних фірм і нескладною двоходовочкою завозять ріжучий інструмент через Туреччину.

У всіх вітчизняних виробників твердосплавного інструменту – імпортне обладнання, причому переважно європейське. При цьому російські підприємства намагаються освоювати виробництво інструменту з нітриду бору і полікристалічного алмазу. Ті заводи, які освоїли виробництво фрез, все одно страждають від нестачі виробничих потужностей і повністю залежать від імпортних заготовок.

Ріжучий інструмент для верстатів – теж проблема. Бізнес скаржиться, що в Росії немає фахівців, які могли б налагодити з нуля свій випуск фрезерних головок і твердосплавних хвостовиків. Як уже писав The Insider, колишні менеджери іноземних і спільних підприємств, які швидко “перевзулися”, легко обходять комплаєнс рідних фірм і нескладною двоходовочкою завозять ріжучий інструмент через Туреччину.

У всіх вітчизняних виробників твердосплавного інструменту – імпортне обладнання, причому переважно європейське. При цьому російські підприємства намагаються освоювати виробництво інструменту з нітриду бору і полікристалічного алмазу. Ті заводи, які освоїли виробництво фрез, все одно страждають від нестачі виробничих потужностей і повністю залежать від імпортних заготовок.

Компоненти для електронної промисловості

Для електроніки потрібні друковані плати, кабелі, радіодеталі. Старі майстри кажуть, що в Росії скінчилися кабелі, які можуть працювати в агресивних за випромінюванням умовах. Виготовити нові за правильним ГОСТом ніхто не може, оскільки діючих фахівців на ринку не залишилося.

Резистори, конденсатори, діоди, транзистори, реле використовуються у виробництві будь-якої електроніки з нуля. За низкою пасивних електронних компонентів залежність російського ринку від імпорту оцінювалася в 99%. Наприклад, у 2019 році в Росії було вироблено, за даними Discovery Research Group, 49 млн конденсаторів, при тому, що весь обсяг ринку – близько 4 млрд штук. Таким чином, вітчизняні конденсатори в натуральному вираженні зайняли якраз близько 1% ринку. При цьому було ввезено конденсаторів на $100 млн.

У 2022 році в Росії було вироблено резисторів на 2,4 млрд рублів. При цьому імпортовано, за підрахунками The Insider, на $52 млн, тобто приблизно на 5 млрд рублів.

Діодів і транзисторів у Росії було випущено на 37 млрд рублів у 2024 році. Із середньою ціною 234 рубля за штуку – разом близько 158 млн штук. Ввезено, за даними The Insider, діодів і транзисторів, крім фотодіодів, – на $12 млн, фотодіодів – на $5,6 млн.

Якщо за деякими промисловими позиціями Росії було що втрачати, то на ринку мікросхем ні СРСР, ні Росія ніколи не були конкурентоспроможними. З нинішніх провідних виробників мікросхем можна згадати заводи “Ангстрем” (про який писав The Insider), “Міландр” (який постійно згадують в судах за невиконання зобов’язань за держоборонзамовленням) з імпортозаміщеними процесорами, які обіцяють бути затребуваними на ринку домофонів. Після введення санкцій цикл виготовлення мікросхем збільшився з 3-4 місяців до півтора-двох років, кажуть учасники ринку.

Ще один електронний компонент, що не виробляється в Росії, – сервоприводи. “Російський ринок сервоприводів тільки починає свій розвиток. Це пов’язано з тим, що з розпадом СРСР вітчизняна електротехнічна галузь занепала, а на російський ринок вийшли зарубіжні виробники”, – зазначається у профільній публікації. Вітчизняні користувачі змушені вибирати між сервоприводами з КНР і з Тайваню.

Автор: Андрей Заякин

Джерело: The Insider

Tweet