Ядерний реактор на Місяці змінює правила космічної влади — хто отримає контроль

Перша хвиля космічних змагань була зосереджена на символічних досягненнях — прапорах і слідах на Місяці. Сьогодні ж події набирають нового змісту: освоєння Місяця перетворюється на питання будівництва інфраструктури та потужності.

Про це пише видання Fast Company.

За даними квітня 2025 року, Китай розкрив плани створення атомної електростанції на поверхні Місяця, розрахованої на введення в експлуатацію до 2035 року. Ця установка повинна підтримувати роботу міжнародної дослідницької бази. У відповідь США оголосили, що планують розмістити власний ядерний реактор на Місяці вже до 2030 року — про це заявив виконувач обов’язків директора НАСА Шон Даффі.

Такі амбіції не є раптовим стрибком, адже НАСА разом із Міністерством енергетики США вже кілька років займаються розробкою компактних ядерних енергетичних систем для забезпечення місячних баз, видобутку ресурсів і тривалого перебування людини на Місяці.

Як фахівець із космічного права, що досліджує перспективи сталого розвитку людства у космосі, я розглядаю ці плани не як нову гонку озброєнь, а як боротьбу за стратегічне будівництво інфраструктури — ключового інструменту впливу.

Хоча ідея встановлення ядерного реактора на Місяці здається вражаючою, вона не є ні незаконною, ні безпрецедентною. При відповідальному та мирному використанні така технологія може суттєво розширити можливості досліджень, стимулювати економіку та дати старт новим космічним місіям. Водночас вона ставить низку важливих запитань про правила доступу, контроль та управління енергетичними ресурсами на Місяці.

Існуюча правова база

Використання ядерної енергетики в космосі — не новинка. З 1960-х років і США, і СРСР застосовували радіоізотопні генератори (певний вид ядерного палива) для живлення супутників, марсоходів та міжпланетних зондів.

У 1992 році ООН ухвалила резолюцію, яка хоч і не є обов’язковою, встановлює принципи безпеки, прозорості та міжнародних консультацій щодо застосування ядерних джерел у космічних місіях, особливо там, де сонячна енергія є недостатньою.

Жоден міжнародний договір не забороняє мирне використання ядерної енергії на Місяці. Проте ключовим є те, як саме країни втілюватимуть ці технології на практиці. Та країна, яка першою реалізує подібний проект, зможе визначити стандарти поведінки, юридичні норми та систему впливу в новому космічному просторі.

Чому важливо виявитися першим

1967 року було підписано Договір про космос, який є основним міжнародним документом, що регулює діяльність у космосі. Цей договір ратифікували всі провідні космічні держави — від США до Китаю і Росії. Особливо важливою є його стаття IX, яка зобов’язує країни діяти з урахуванням інтересів інших учасників.

Якщо одна держава встановить ядерний реактор на поверхні Місяця, іншим державам доведеться юридично і фактично обходити цю зону, наче встановлюючи умовну межу на місячній карті. Якщо реактор стане частиною більш масштабного проєкту чи бази, це не лише формуватиме діяльність інших країн на Місяці, а й впливатиме на правові тлумачення щодо контролю над цим регіоном.

Інші положення договору заохочують співпрацю і підтверджують право вільного дослідження Місяця та інших небесних тіл без територіальних претензій. Водночас договір допускає створення об’єктів — наприклад, баз — що дають можливість обмежувати доступ до них. Відвідування таких об’єктів іншими державами вітається, але має здійснюватися лише після попередніх консультацій, що фактично надає операторам право контролювати доступ.

Поява інфраструктури не означає суверенітету над Місяцем — він і надалі належить усім. Проте будівництво ядерного реактора однією країною може кардинально змінити функціональну динаміку взаємодії держав на супутнику Землі.

Вплив інфраструктури на політику у космосі

Зведення ядерної станції на Місяці утвердить присутність країни у цьому регіоні. Особливо це важливо у ресурсно багатих зонах, як-от південний полюс Місяця, де в постійній тіні кратерів можуть зберігатися запаси льоду — цінної сировини для ракетного палива та підтримки місячних баз.

Ці зони мають не лише наукове, а й геополітичне значення, адже кілька країн мають намір облаштувати там свої об’єкти і вести дослідження. Встановлення інфраструктури у таких місцях посилить позиції країни-власника, дасть їй переваги в доступі до ресурсів і потенційно обмежить можливості інших.

Звісно, існують побоювання щодо радіаційної безпеки. Навіть з урахуванням того, що реактори розробляють із суворим контролем безпеки, у космосі такі об’єкти створюють нові екологічні та технічні виклики. Водночас рекомендації ООН містять жорсткі протоколи безпеки, дотримання яких може зменшити ці ризики.