Молодь тікає. Чому Україні потрібна стратегія зайнятості для підлітків уже зараз

"Андрій уже не повернеться", – зізнається мама дев’ятикласника з Київщини. У Польщі він здобуває сучасну освіту: курси Python, розмовну англійську, підтримку. А тут? Тут "все закрито".

Це не вигадана історія. Це реальність, у якій українські підлітки не бачать шляху – тому йдуть. І не завжди повертаються. Бо держава поки не запропонувала їм майбутнього.

У чому корінь проблеми?

Профорієнтація в Україні переважно існує формально. За даними дослідження МОН, залученість фахових кар’єрних консультантів – лише 0,4%. Переважно ці функції виконують класні керівники або заступники директорів.

Тим часом 74% підлітків заявляють, що їм бракує допомоги у виборі професії (U-Report). І лише 19% кажуть, що отримали таку підтримку у школі (USAID, 2024). 30% учнів не мають базової інформації про освітні можливості, а вразливими залишаються ВПО та сільська молодь.

Дані всеукраїнського дослідження "Індекс майбутнього" Фундації Олени Зеленської підтверджують цей розрив: значна частина українських підлітків не може назвати бажану майбутню професію, а на їхні освітні та кар’єрні орієнтири суттєво впливають війна, відсутність доступу до якісних позашкільних програм та обмежене інформування про сучасні професії.

Попри це, 82% опитаних зберігають оптимістичне бачення свого майбутнього, але потребують підтримки, щоб реалізувати ці очікування в Україні, а не за її межами.

Це не лише про демографію. Це – про втрату людського капіталу. І якщо нічого не змінити, то це буде не хвиля, а цунамі.

Що можемо змінити?

Рішення не в тому, щоб усім вступати до ЗВО. Сьогодні профтехи можуть стати основою відбудови країни – місцем, де народжуються реальні професії: від електромонтажників до техніків дронів.

Але для цього треба оновити зміст. 82% викладачів вважають чинні програми неефективними, а частина затребуваних професій узагалі відсутня у переліку спеціальностей.

Ще одне вузьке місце – англійська мова. За нашим опитуванням (GoGlobal, FCA, 2025), 82,6% учнів мають рівень Pre-A1 або A1, тоді як 69% роботодавців вважають англійську критично важливою, а 81% компаній користуються англомовним обладнанням. Ці два світи не перетинаються.

Один із прикладів рішень – програма "Кар’єрний GPS", що поєднує кемпи, менторство, тестування, індивідуальні освітні траєкторії та проєктну роботу. Профорієнтація – це не окремий урок. Це екосистема вибору. І вона має стати нормою, а не винятком.

Що потрібно змінити системно?

Сьогодні профорієнтація – це поле, де кожен грає сам за себе. МОН займається школами, Мінмолоді – заходами, Мінекономіки – ринком праці. Але підліток не ділиться на "освітню" й "молодіжну" частини. Він – це одна людина з купою питань і з потребою у відповіді.

І нам потрібно негайно:

• ухвалити єдину міжвідомчу стратегію молодіжної зайнятості;

• створити регіональні хаби на базі профтехів та шкіл із менторством, англійською, проєктним навчанням;

• інвестувати в кар’єрне консультування як послугу, а не як "функцію класного керівника".

Поки ми відмовляємось від ставки кар’єрного консультанта, Польща отримує нашого майбутнього інженера.

Поки ми відкладаємо фінансування профтехів, бізнес імпортує кадри з-за кордону.

Поки ми мовчимо – молодь говорить: "Тут мені нічого не світить".

Тому маємо тільки два варіанти. Або ми створюємо маршрути. Або втрачаємо покоління.