Сюди їхали роботу з усього СРСР, а продукцію постачали навіть в ОАЕ: історія знищення легендарного заводу в Україні

Колись цей завод був справжньою легендою Тернополя. Тут працював майже кожен третій житель міста, а на роботу приїжджали люди з багатьох союзних республік. Ще кілька десятків років тому продукцію "ХБК" — так в народі називали цей завод — відправляли по всьому Радянському Союзу, а зараз від колишнього гіганта лишились лише спогади та справа про банкрутство.

"Текстерно" — так тепер називають те, що раніше було найбільшим текстильним підприємством Західної України. Завод, який народ прозвав "ХБК" (з російської хлопчато-бумажний комбінат), занурився у глибоку кризу та на шляху офіційного визнання банкрутом. "Телеграф" розповідає, що залишилось від колишнього "міста в місті".

Територія колишнього "ХБК" — величезна, проте вся занедбана. Вона заросла рослинністю, а у більшості приміщень гуляє вітер.

За площею за входом до "Текстерно" ніхто не доглядає. Трава поросла між асфальтом.

Багато вікон будівель, де колись були цехи виробництва, вибиті. Від залишків минулої слави залишилася лише мозаїка.

Як все починалося: від першої нитки до текстильної імперії

Історія Тернопільського бавовняного комбінату розпочалася у 1965 році. Саме тоді радянська влада вирішила будувати у Тернополі потужне текстильне підприємство через брак тканин в СРСР.

Перші прядильні верстати запрацювали у 1967 році. Через два роки, у 1969-му, заробили перші ткацькі станки. До 1970 року на заводі встановили ще 1200 ткацьких верстатів.

Офіційно підприємство називалося "Тернопільський бавовняний комбінат імені 60-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції". Назва була довга, тому люди швидко скоротили її до "ХБК". Світлини, зроблені на території Тернопільського бавовняного комбінату на початку 70-х років, опублікував у Facebook Віктор Мадрі.

Золоті часи: коли завод годував ледь не половину міста

До 1982 року комбінат став справжнім містечком у місті. Тут працювали майже 13 тисяч людей у три зміни. Загальна площа заводського комплексу сягала 220 тисяч квадратних метрів.

Підприємство виробляло 155 мільйонів квадратних метрів тканини на рік. Це робило його одним із трьох найбільших текстильних заводів української РСР поряд з Херсонським та Донецьким комбінатами.

Завод випускав бавовняну пряжу та різні види тканин: міткаль, бязь, ситець, сатин, репс. Частину продукції відправляли навіть на Олімпіаду-1980 у Москві, хоча постачання налагодили навіть до ОАЕ.

"ХБК" забезпечував працівників усім необхідним. На території працювали будинки культури, ансамбль бального танцю "Мальви", дитячий садочок та дитяча кімната.

Завод мав власну поліклініку, профілакторій, магазин та кафетерій. Для співробітників збудували близько 15 гуртожитків, частину з яких пізніше переобладнали під сімейні.

Підприємство повністю забезпечувало житлом своїх працівників. Багато з тих гуртожитків функціонує досі, там й далі живуть колишні працівники.

Крах після розпаду: коли закінчилася радянська казка

Найбільших збитків завод зазнав після розпаду СРСР. Сировина та обладнання раніше надходили з усього Союзу, а готову продукцію відправляли переважно до Росії

Через приватизацію та розірвання економічних зв'язків підприємство опинилося без стабільних ринків збуту. Кількість працівників поступово скорочувалася з 13 тисяч до кількох сотень.

У 2005 році власники спробували врятувати ситуацію. Провели повну реконструкцію та технічне переозброєння сучасним європейським обладнанням.

Остання спроба

Після модернізації "Текстерно" виробляло 9 мільйонів квадратних метрів екологічно чистої бавовняної тканини щомісяця. Пряжа підприємства отримала міжнародний сертифікат якості Belcoro.

Продукція повністю відповідала європейським стандартам. Завод випускав тканини з різними видами обробки, зокрема для дитячого одягу.

Проте навіть модернізація не змогла врятувати підприємство від фінансових проблем. Конкуренція з азійськими виробниками та економічні кризи довершили справу, і зараз завод помалу перетворюється на руїну.

Станом на серпень 2025 року проти "Текстерно" все ще порушено справу про банкрутство із процедурою санації, проте справа залишається без ходу уже кілька років. Статус юридичної особи у Єдиному державному реєстрі також вказує на банкрутство. Зараз частина приміщень заводу в оренді, проте більшість із них пустує.

Від колишнього гіганта, який давав роботу третині міста, лишилися лише будівлі та спогади колишніх працівників. Так завершилася історія підприємства, яке кілька десятків років було серцем економічного життя міста.

Раніше "Телеграф" розповідав проінший тернопільський завод — фарфоровий. Посуд з його порцеляни колекціонували навіть президенти.