/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F131%2Fd6b16ede1218176edbb5ea80e626b50a.jpg)
Гаплик транзиту нафти з РФ настане після руйнування терміналів у Приморську, Усть-Лузі та Новоросійську - Гончар
18 серпня підрозділи Сил безпілотних систем ЗСУ завдали удару по російському нафтопроводу "Дружба" та уразили нафтоперекачувальну станцію "Нікольське" в Тамбовській області Росії. У відповідь Угорщина, яка разом зі Словаччиною продовжують отримувати нафту з РФ цим маршрутом, почав сипати погрозами: угорські чиновники натякали навіть на можливість "блекауту" для України. Росія ж відреагувала звично – масованими атаками по енергетичній інфраструктурі в Одеській та Полтавській областях. Наразі Росія, за повідомленнями угорської та словацької сторін нібито відновила транзит нафти.
В інтервʼю Главреду президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ", експерт із міжнародних енергетичних відносин і безпеки Михайло Гончар розповів, чи може Будапешт перекрити рубильник для України, як
*Інтервʼю було записане до заяв про поновлення транзиту нафти.
Наскільки швидко Росія може відновити постачання нафти через пошкоджений нафтопровід "Дружба"?
Звісно, Росія захоче відновити транзит, оскільки негодованими залишаються троянські коні Кремля в Європі – Орбан та Фіцо. Зараз ми бачимо основний наслідок — зупинку прокачування нафти саме в напрямку "Дружби", тобто транзитом через Білорусь та Україну до Угорщини та Словаччини, де російська нафта переробляється на двох заводах — Сазсхаломбаті в Угорщині та на Словнафті в Братиславі.
Поки що немає повної картини, чи припинилося прокачування нафти в напрямку Усть-Луги. Питання не тільки в тому, що ефект зупинки нафтопроводу "Дружба" настав внаслідок ураження нафтоперекачувальної станції "Нікольське". Це стало результатом двох ударів: окрім цього удару, ще й попереднього — по нафтоперекачувальній станції в Унечі. Тобто це дало синергійний ефект. Але важливо, що від Унечі йде відгалуження у напрямку Балтики, до порту Усть-Луга. Гіпотетично прокачування може продовжуватися, адже у резервуарному парку може залишатися певна кількість нафти, яка йтиме далі і завантажуватиметься на танкери. Тобто ми побачимо це з часом — чи зупинилися відвантаження.
Також, у принципі, повинно припинитися постачання нафти і в напрямку Білорусі — на два білоруські нафтопереробні заводи. Вони можуть ще деякий час працювати завдяки технологічним резервам — приблизно на пару тижнів. Тому будемо дивитися, що там відбуватиметься далі.
Поки що ми бачили реакцію з боку Петера Сіярто, міністра закордонних справ та зовнішньої торгівлі режиму Орбана, який бурхливо відреагував на удар. Він заявив, що знову Україна завдала ударів, і це, мовляв, удар по енергетичній безпеці Угорщини тощо. Тому ефект справді є.
Наскільки він може бути тривалим? Сказати складно. Для цього треба не просто подивитися на супутникові знімки ураження, а й розуміти, наскільки система підлягає відновленню після цих ударів.
Йдеться про те, чи об’єкт ремонтопридатний, чи ні, і чи потрібна буде заміна цілої низки агрегатів. На це може піти від кількох днів (як обіцяє Міністерство енергетики Росії) до кількох тижнів. Але загалом можна стверджувати, що систему рано чи пізно відновлять.
Інше питання — скільки це триватиме: кілька днів, кілька тижнів чи навіть місяці. Для прикладу: коли минулого року був уражений Туапсинський нафтопереробний завод, у РФ спершу теж говорили, що ремонт триватиме кілька днів. Потім казали про кілька тижнів, а насправді ремонт розтягнувся на три місяці.
Зараз, враховуючи те, що з’явилися нові й більш потужні засоби ураження з українського боку, пошкодження можуть бути значно серйознішими. Якщо раніше дрон ніс, умовно, 50 кг вибухівки й пошкоджував лише окремий вузол (наприклад, насос), то тепер дрон чи крилата ракета можуть нести кілька сотень кілограмів. Це здатне вивести з ладу цілий блок обладнання, зробивши об’єкт неремонтопридатним без заміни великих конструктивних елементів.
Замінити один зруйнована насос — це одна справа, для цього достатньо ремонтних бригад дядьків з кувалдами. А от замінити цілий блок насосів — це вже потребує пошуку потрібного обладнання, його виробництва чи вилучення зі складів, і лише потім відновлення роботи всієї системи. У будь-якому випадку такі удари мають позитивний ефект: вони дезорганізовують роботу всієї логістики. Якщо система не прокачує нафту, страждає весь ланцюг — від свердловини до фланця нафтопереробного заводу. У даному випадку першими це відчули угорці та здійняли лемент.
До того ж це означає додаткові витрати для Росії: недоотримана виручка від експорту (бо нафта не прокачується й не продається) та непередбачувані витрати на ремонт обладнання й відновлення всієї системи.
Залежно від того, скільки триватиме пауза в постачанні і роботі ділянки, наскільки це критично для Росії?
Для Росії це не буде критично в плані отримання доходів. Адже російський експорт нафти зараз — це вже не та ситуація, що на початку 2000-х, коли система "Дружба" була основним експортним каналом. Сьогодні вона такої ролі не відіграє. По суті, через неї йде приблизно до 14 млн тонн нафти на рік у дві країни Центральної Європи — Угорщину та Словаччину. Минулого року, якщо не помиляюся, було близько 12,5 млн тонн. Якщо порівняти це з загальним обсягом експорту російської нафти — понад 240 млн тонн, то це небагато. Навіть якщо уявити, що цей напрямок повністю зупиниться, для Росії це не стане катастрофою. Але все одно буде відчутно.
Особливо для Угорщини. Орбан багато в чому спирається саме на цю нафтопереробку, бо вона дозволяє отримувати дешевшу російську нафту через найдешевший маршрут і продавати нафтопродукти на ринку Західної Європи вже за вищою ціною. Тобто фактично жити "на ті самі 2%", як у відомому анекдоті. Це важливий момент для угорської економіки, тому і такий галас — і з боку Орбана, і з боку Сіярто. Ще один момент — через "Дружбу" іде постачання нафти до "союзної" Білорусі. І там обсяги більші, понад 20 млн тонн на рік.
У будь-якому випадку це для Росії дуже чутливо. Але щоб стало по-справжньому критично — потрібно було б рознести в пух і прах їхні головні експортні термінали: у Приморську, в Усть-Лузі та Новоросійську. От тоді був би справжній "гаплик".
Щодо Нікольського. Я бачила інформацію, що це був удар саме по нафтобазі, яка, окрім того, що є точкою перекачки нафти по нафтопроводу "Дружба", також використовується як прийомний пункт для зберігання дизельного пального, бензину різних марок, мазуту та авіаційного гасу. Чи справді це так?
Не треба плутати грішне з праведним. Адже це нафтопровід, він качає тільки нафту і нічого іншого, тобто це нафтоперекачувальна станція. Повторюся, що сучасна система "Дружба" вже не та, що була 20 років тому. Вона не прокачує таких обсягів, як колись (раніше значна частина йшла до Німеччини). Тож утворилася велика кількість вільних потужностей, у тому числі перекачувальних. Ймовірно, є резервні агрегати, які раніше не були задіяні, і зараз їх можуть використати, щоб скоротити час ремонту. Так само є вільні резервуари: ті, що для нафти вже не потрібні через скорочення обсягів. Їх очищають і використовують для тимчасового зберігання нафтопродуктів — бензину, дизеля, авіаційного пального тощо. І коли прилітає удар, зрозуміло, що ніхто не уточнює, що саме там зберігалося. Якщо це був бензин чи дизель — воно теж горить.
Чи може це викликати дефіцит бензину в Росії? На загальнонаціональному рівні — ні, а локально проблеми можуть виникнути. Але це не порівняти, наприклад, з ударом Сил оборони України по великому резервуарному парку комбінату "Атлас" у Ростовській області приблизно рік тому. Тоді це був об’єкт федеральної системи Росрезерву, де зберігалися стратегічні запаси пального. Там горіло тижні зо три, бо уражені були саме резервуари з дизелем та бензином.
У випадку з Нікольським ситуація інша. Це не центр зберігання пального, а насамперед вузол прокачки нафти. Але все одно удар потужний, бо він спричиняє дисфункцію системи.
Щодо погроз Угорщини - ви згадували Сіярто, який висловлювався на цю тему. Зокрема, у нього прозвучала фраза з натяком політикам, що електроенергія, яка йде через Угорщину до України, може бути перекрита, і фактично він погрожував нам блекаутом. Наскільки ймовірні такі сценарії?
Ці слова Сіярто будуть слугувати доказом для звернення України до Європейської комісії, якщо, умовно кажучи, угорський оператор справді на таке зважиться і, за вказівкою уряду, "вирубить рубильник".
Сіярто сильно перебільшує залежність України від угорських перетоків. Наразі ми експортуємо електроенергію й навіть маємо певний надлишок. Коли виникає потреба, ми імпортуємо — не лише з Угорщини, а й зі Словаччини, Польщі та Румунії. Це відбувається в рамках спільної європейської енергетичної мережі (ENTSO-E), де працюють оператори систем різних країн ЄС. Якщо якийсь оператор наважиться на подібні кроки з політичних мотивів, за прямою вказівкою уряду, то він втратить ліцензію.
Подібні погрози звучали й раніше. Наприклад, прем’єр Словаччини Роберт Фіцо минулого року заявляв, що у разі припинення транзиту російського газу територією України Словаччина "вирубить рубильник", і ми не будемо отримувати електроенергію. Тоді йому, очевидно, пояснили, що так це не працює, а такі дії завдадуть шкоди самій Словаччині та Угорщині, які, до того ж, заробляють на цих перетоках.
Тому ці погрози — порожні. Хоча від режиму Орбана можна очікувати чого завгодно, але у випадку спроби подібних дій це буде кваліфіковано як зловмисна діяльність, яку легко довести. Щодо юридичного аспекту: в Угоді про асоціацію з ЄС є стаття 472, яка передбачає, що у випадку загрози національній безпеці (а війна є такою загрозою), Україна має право вживати необхідних заходів для її нейтралізації, зокрема відключати транзит енергоресурсів.
Тому ми маємо повне право робити те, що вважаємо за необхідне в цій ситуації. Тим більше, що Росія завдає ударів по наших паливних і нафтопереробних потужностях. Нещодавній приклад — Кременчук. Хоча там уже незрозуміло, навіщо ще бити: нафтопереробний завод фактично не працює. До того ж були удари по об’єктах азербайджанської компанії SOCAR на території України, в Одеській області — вже двічі. Тому ми реагуємо абсолютно адекватно.
Тобто ці удари — і по Полтавській області, і два попередні удари по нафтобазі SOCAR — це, власне, прямі наслідки наших атак, я правильно розумію?
Так. Але тут не можна сказати, що це відбувається у форматі "ми вдарили — вони відповіли", чи навпаки. Це радше безперервний ланцюг. Наприклад, ураження Кременчуцького НПЗ відбулося вже не вперше: останній удар — це чи не дев’ятий за рахунком масований удар по ньому. Якщо пригадати, одразу після завершення так званого енергетичного перемир’я — десь у березні-квітні, Росія завдала потужного удару по Кременчуцькому НПЗ. І далі пішли удари по газовій інфраструктурі та інших об’єктах.
А зараз ми бачимо поновлення — фактично нову фазу обмінних ударів. Вона почалася після того, як була атакована газокомпресорна станція у Горлівці, де прокачувалася експериментальна партія азербайджанського газу в Україні. Це відбулося зовсім нещодавно, буквально кілька тижнів тому. Після цього і ми відновили удари по нафтопереробних і паливних потужностях Росії.
Як ви гадаєте, зважаючи на ситуацію, яка зараз склалася між Азербайджаном і Росією, які політичні наслідки для Росії це може мати?
Навряд чи слід переоцінювати прихильність Азербайджану до України і очікувати, що вона зросте шаленими темпами. Швидше за все, у нього посилиться антиросійська риторика. Але навряд чи Баку діятиме більш жорстко, ніж зараз.
Було заявлено, що Азербайджан може надати Україні невелику допомогу в енергетичній сфері — кілька мільйонів доларів. Також пролунали натяки на можливість постачання певних обсягів зброї шляхом скасування мораторію. Але треба розуміти: Азербайджан — не якась потужна військова сила. Можливо, у них залишилися запаси радянських боєприпасів калібру для артилерії, і вони можуть передати їх у символічній, але показовій кількості.
Разом з тим, Росія діє дедалі жорсткіше, і в Баку чудово усвідомлюють вразливість інфраструктури, яка формує ВВП країни. Адже економіка Азербайджану більш ніж на дві третини залежить від видобутку й експорту нафти й газу з шельфу Каспійського моря, де розташована російська Каспійська флотилія. Тому не можна виключати диверсій, замаскованих під "технічні інциденти", наприклад, для пошкодження промислових трубопроводів на дні Каспію чи аварії на нафтових платформах.
Саме тому Азербайджан діятиме обережно. Вони вже зайняли жорстку дипломатичну риторику, вислали агентів ФСБ, але частина російської агентури все ще залишилася. Фактично все, чого вимагав Баку від Москви після збиття літака, — це вибачення, офіційне визнання провини та виплата компенсацій родинам загиблих і постраждалих. Більше того, азербайджанська сторона навіть наголошувала, що не звинувачує Росію в умисному знищенні літака, визнаючи, що це могло бути випадковістю. Тобто вони йшли назустріч. Усього лише просили визнати провину, але Росія цього не зробила.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F131%2F54b83e0cfda1ad35ff783c32c25303b9.jpg)
Це, очевидно, є приниженням для Азербайджану. Тим паче, що ці дії не узгоджуються з підписаною на початку лютого 2022 року декларацією про союзницьку взаємодію між Путіним і Алієвим у Москві. І тепер Баку може в односторонньому порядку заявити, що більше не дотримуватиметься букви й духу цього документа, бо саме Росія першою порушила всі домовленості.
Чи можуть удари по нафтопроводу "Дружба" гіпотетично стати для нас додатковим важелем, щоб зупинити постачання нафти цим маршрутом? Адже транзит газу ми вже заборонили.
В принципі, ми могли б зробити це і раніше — зокрема, на основі статті 472 Угоди про асоціацію. Оператор "Укртранснафти" мав можливість припинити транзит. Але цього не відбулося. Очевидно, що існують певні домовленості. Я не раз говорив, що потрібно створити парламентську комісію, щоб розслідувати, як і на якій підставі підписали угоду, яка дозволила "перефарбувати" російську нафту в "угорську". Формально ми транспортуємо нафту для Угорщини, яка насправді є російською. І чому було санкціоновано підписання нової угоди, яка з 1 квітня 2025 року вже набула чинності?
Таким чином, наш оператор забезпечує транзит російської нафти під виглядом угорської до Угорщини (для потреб компанії MOL) і до Словаччини. У відповідь ми отримуємо певну кількість дизельного пального, яке постачають трейдери, але це не критичні обсяги. Йдеться про реверс на ділянці продуктопроводу "ПрикарпатЗахідтранс" — відомої як "труба Медведчука".
Очевидно, що ця ситуація пов’язана з непрозорими, корупційними домовленостями. Фактично зупинити транзит нафти вдалося не державним інституціям, а Збройним силам України, які завдають ударів по відповідних об’єктах. Це класична історія: для когось війна — трагедія, а для когось "мати рідна". Тому це мало б стати предметом парламентського розслідування. Законопроєкт про припинення транзиту нафти в інтересах Росії через територію України вже давно лежить у Верховній Раді.
Що стосується російських ударів. Так чи інакше, пошкоджені об’єкти вони рано чи пізно відновлять. Тому не можна робити довгих пауз між ударами. Як і у випадку з нафтопереробними заводами: якщо дати час на ремонт, противник відновить потужності й продовжить заробляти гроші на війну.
Про персону: Михайло Гончар
Гончар Михайло Михайлович (нар. 17 лютого 1963) — український експерт з міжнародних енергетичних та безпекових відносин. Президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ", головний редактор часопису "Чорноморська безпека", пише Вікіпедія.
У 2000-х роках працював у системі нафтогазового комплексу України, займаючи відповідальні посади. Досліджував питання енергетичної безпеки, міжнародних енергетичних відносин, нафтогазового сектору, нетрадиційних вуглеводнів, реформування енергетичного сектору, глобальних енергетичних ринків. Був експертом української частини міжурядових комісій з економічного співробітництва з Німеччиною, Польщею, Словаччиною, Чехією, Казахстаном, Азербайджаном, Грузією, Туреччиною.
З 2007 року працює в неурядовому секторі — спочатку очолював енергетичні програми і київське представництво "Номос-Енергія" аналітичного центру "Номос", а у 2009 році заснував і очолив аналітичний Think Tank Центр глобалістики "Стратегія ХХІ". Головний редактор часопису "Чорноморська безпека" (з 2017 року). Автор, співавтор та редактор низки книг та публікацій з проблематики енергетики, енергетичної безпеки, міжнародних відносин, виданих як в Україні, так і у Польщі, Словаччині, Німеччині, Великій Британії, Туреччині, Нідерландах, Фінляндії тощо. З 2016 року — член Державного комітету з промислової політики. Має статус асоційованого експерта Центру Разумкова та Центру дослідження Росії.

