Огляд Dying Light: The Beast. Паркур, зомбі і розчарування

Зомбі-ігри давно стали окремим жанром, де від класичних “шутерів на виживання” до сучасних open world-франшиз можна знайти десятки прикладів. Серія Dying Light завжди виділялась поєднанням динамічного паркуру, рукопашного бою та атмосферного світу, де день і ніч відчуваються зовсім по-різному. З виходом The Beast Techland намагається перезапустити франшизу: новий сюжет, нові механіки й більш похмура тональність. Але чи вдається грі поєднати амбіції з реальністю, чи це лише повторення старих ідей у новій обгортці? Саме цьому присвячено наш редакційний огляд.

Амбіції та виклики Dying Light: The Beast

Після виходу другої частини гравці розділилися: одні захоплювалися масштабом, інші критикували надмірні RPG-елементи та технічні проблеми. І ось, Techland повертається з Dying Light: The Beast, яка позиціюється не просто як доповнення чи сиквел, а як нова глава у розвитку франшизи.

Фанати пам’ятають, як Dying Light 2 отримала суперечливий старт: великий відкритий світ, десятки механік, але й баги, що місцями руйнували атмосферу. Techland довго “лікували” гру патчами, поступово виправляючи та розширюючи контент. Тож очікування від The Beast були подвійними: чи це справді нова сторінка, чи просто ще один великий апдейт, замаскований під самостійну гру.

У контексті ігрової індустрії реліз Dying Light: The Beast виглядає доволі символічно. 2025 рік багатий на продовження гучних франшиз, але далеко не всі вони знаходять баланс між “старим добрим” і “новим цікавим”. Techland же спробував зробити ставку на еволюцію механік без втрати ДНК серії.

Важливо й те, що серія завжди мала власний “польський” колорит. Techland не ховає свої корені, і це відчувається в архітектурі, стилі міста, навіть у тому, як вибудувані діалоги. Але не завжди це комплімент.

Це не глобальний мегаполіс із голлівудських фільмів. Це радше світ, який відображає реальні європейські вулиці. І саме цей земний підхід дозволяв гравцям краще співпереживати героям.

Сюжет та атмосфера Dying Light: The Beast

З перших хвилин Dying Light: The Beast дає зрозуміти: тут немає місця легковажності чи типовим зомбі-розвагам. Цього разу сценаристи роблять ставку на похмурий психологічний трилер.

Головний герой, Кайл Крейн, вже добре знайомий фанатам серії, але у грі він постає не просто рятівником людства. Перед нами людина, яка поступово стирає межу між людським і звіриним, і саме ця трансформація задає тон усій грі, підкреслюючи назву та атмосферу постійної небезпеки і внутрішньої боротьби.

Сам сюжет Dying Light: The Beast розгортається поступово, не поспішаючи сипати одкровеннями. Замість великих і пафосних твістів гравець отримує низку дрібних, але неприємних відкриттів. Автори зосереджуються на темі деградації суспільства та особистої трансформації. Поверхово, але вже як є.

Атмосфера підтримується візуальними та аудіальними рішеннями. Туманні вулиці, різкі переходи від штучного освітлення до пітьми, приглушені кольори. Усе це створює відчуття, що світ буквально гниє на очах. Уночі місто змінюється радикально: музика стає більш драматичною, а оточення загрозливішим. Гравець не просто боїться монстрів, він починає відчувати параною. На високому рівні складності це дає адреналіновий вайб.

Сюжетні місії Dying Light: The Beast перемежовуються із “вільним” дослідженням. Це дозволяє уникнути відчуття лінійності, але водночас не перетворює гру на хаотичний набір івентів. Ключові події часто починаються у буденних ситуаціях. Ця поступовість робить історію більш переконливою.

Що ж до глобального конфлікту, то він тут теж присутній, але його масштаб менший. Це не історія про порятунок світу чи пошук універсальної вакцини. Це локальна драма, яка через особисту перспективу героя набуває глибини. Такий підхід робить сюжет ближчим і зрозумілішим, а атмосфера стає більш камерною.

Ігролад і паркур Dying Light: The Beast

Паркур завжди був візитівкою Dying Light, і саме він робив серію унікальною серед інших зомбі-екшенів. У The Beast Techland зробив ставку на еволюцію цієї механіки, і це відчувається з перших хвилин. Рух став плавнішим, відчуття ваги персонажа точнішим, а можливості взаємодії з оточенням ширшими. Тепер паркур не лише спосіб уникати небезпеки, а й головний інструмент тактичної переваги.

 

Змінилася філософія вертикальності. Тепер будівлі стали різноманітнішими за формою та поверховістю, а маршрути до цілі ніколи не бувають очевидними. Часто доводиться імпровізувати, шукати альтернативний шлях або навіть використовувати ворогів як трамплін. Це додає елемент непередбачуваності, який змушує тримати мозок у тонусі.

Цікаво, що паркур став ще й зброєю. Деякі прийоми дозволяють буквально використовувати інфікованих як об’єкти для пересування: відштовхнутися від спини, щоб дістати вікно другого поверху, чи скинути ворога зі сходів і одразу стрибнути йому на голову. Такі моменти підкреслюють головну ідею гри — виживає не той, хто сильніший, а той, хто мислить креативніше.

Особливу увагу варто приділити нічному паркуру. Якщо вдень переміщення по місту нагадує спортивний екстрим, то вночі воно перетворюється на кошмарний атракціон. Інфіковані реагують на шум, світло, навіть на тінь, і тому доводиться не лише стрибати, а й думати наперед: як обійти пастки, куди заманити переслідувачів, чи варто ризикувати задля швидшого маршруту. Це підсилює адреналін і робить паркур елементом survival, а не лише мобільності.

Динамічні події на карті працюють краще, ніж у попередній грі. Наприклад, під час пересування можна натрапити на групу людей, які намагаються втекти від натовпу зомбі. І тут гравець вирішує допомогти чи пройти повз. Це дрібниця, але вона робить світ живим.

Ще одна зміна нової частини це інтеграція паркуру у квести. Якщо раніше акробатика була здебільшого способом добратися з точки А в точку Б, то тепер сюжетні завдання нерідко будуються довкола неї. Це робить сюжет більш кінематографічним і нагадує паркурні сцени з класичних бойовиків.

Бойова система Dying Light: The Beast

У Dying Light: The Beast бойова система змінилася настільки, що її можна вважати новою ітерацією. Якщо раніше головним інструментом були імпровізовані ломи, молотки та мачете з модифікаціями, то тепер відчувається більший акцент на фізику ударів та вплив зброї на тіло супротивника. Кожен замах має вагу, кожне зіткнення відчутне, а ворог реагує на пошкодження не шаблонно, а залежно від місця удару. Це додає реалістичності, але й вимагає від гравця більшої точності й терпіння.

Розробники також зробили крок у бік більшої варіативності. Ближній бій залишається основою, проте арсенал розширився: з’явилися більш витончені види холодної зброї, експериментальні арбалети, метальні ножі та пристрої для приманювання інфікованих. Зброя не тільки ріже й б’є, а й створює умови для тактичної переваги. Наприклад, можна заманити групу заражених під вибухівку чи використати шумові гранати, щоб відволікти їх від себе.

Вороги в Dying Light: The Beast — окрема історія. Базові інфіковані стали агресивнішими й непередбачуванішими. Вони так само йдуть напролом, але здатні ухилятися, змінювати траєкторію та збивати гравця з ніг. Це змушує відмовитися від тактики “махати бездумно” і уважніше стежити за ритмом бою. Водночас розробники додали кілька нових класів супротивників, які працюють як мінібоси й змінюють динаміку сутичок.

Зомбі тепер більше реагують на навколишнє середовище. Якщо гравець біжить дахами, вони можуть спробувати підійматися вслід; якщо зачепити шумовий тригер, інфіковані збіжаться з різних районів. Це створює відчуття живого, а точніше мертвого, але динамічного світу, який не прощає легковажності.

Бій із людьми також не зник. Вони використовують дистанційну зброю, координацію у групах і намагаються брати гравця в кільце. Відчуття нагадує класичні бійки з Dying Light 2, але тепер вороги розумніші й частіше застосовують тактики блокування та контратак.

Варто згадати й про систему витривалості. Вона повернулася, але в оновленому вигляді. Якщо у другій частині багато хто скаржився на її нав’язливість, то тут вона інтегрована органічніше: довгі серії ударів виснажують героя, змушуючи рахувати кожну дію. Це додає напруги та позбавляє бої відчуття “нескінченного махання”.

Гравець отримує вибір: йти напряму й ризикувати швидко виснажитися чи діяти більш хитро, використовуючи навколишнє середовище, пастки або втечу. Такий підхід робить кожну сутичку непередбачуваною. Іноді вигідніше втекти й перегрупуватися, ніж намагатися “зачистити” локацію.

Візуальна частина та технічний стан Dying Light: The Beast

Графіка в Dying Light: The Beast — спроба Techland наздогнати сучасні стандарти, які диктують Resident Evil 4 Remake чи The Last of Us Part II Remastered. Розробники повністю перевели рушій C-Engine на нову систему глобального освітлення, завдяки чому картинка стала більш природною. Тіні м’які, світло розсіюється органічно, а зміна доби виглядає не як “таймер”, а як справжній цикл. Наприклад, сутінковий перехід: небо переливається різними відтінками, а місто поступово занурюється у темряву.

 

Окремо варто відзначити, вже згадану раніше, вертикальність. Тепер гравець постійно дивиться не лише вперед, а й угору чи вниз. Будинки стали вищими, підземні комунікації — розгалуженішими. Місто працює як багатоповерховий лабіринт.

Технічний стан Dying Light: The Beast на релізі, що важливо підкреслити, став набагато стабільнішим, ніж у Dying Light 2. Так, тут не обійшлося без багів, але вони здебільшого косметичні: текстури, що не підвантажилися, або анімації, які іноді “спотикаються”. Критичних проблем, які руйнували б ігролад, практично немає.

Оптимізація непогана, але й не найкраща. Навіть на середніх системах гра видає стабільний FPS у 1080p, а на сучасних відеокартах із DLSS чи FSR можна комфортно грати у 4K.

Я грав і на ноутбуці MSI Vector 16 HX AI A2XWHG, і на десктопі. За весь час трапився лише один виліт, решта — без проблем. У цілому лічильник кадрів працював стабільно й прогнозовано. На максимальних налаштуваннях графіки з DLAA і без генерації кадрів маємо тризначний FPS.

Розробники також додали опцію масштабування інтерфейсу та підтримку ультрашироких моніторів. Це дрібниця, але такі речі роблять досвід приємнішим.

Звісно, не обійшлося без компромісів. У деяких локаціях помітні “зрізані кути”: повторювані текстури чи прості моделі меблів усередині будинків. Та загалом враження від візуалу позитивне від чого гра має свою атмосферу. Я навіть відчув вайби жахастику “П’ятниця, 13-те”, а ще помітив сатиричний оммаж на культовий стрибок віри з “Assassin’s Creed”.

 

 

Музика у Dying Light: The Beast стала похмурішою, ніж у попередніх частинах. Якщо в першій Dying Light домінував ритмічний електронний саунд, що підкреслював динаміку паркуру, то тут композитори зробили акцент на атмосфері жаху й психологічної напруги.

Окремо відзначимо роботу зі звуками довкілля. Скрип дахів старих будинків, далекі крики, відлуння кроків у тунелях — усе це працює краще за будь-які хоррор-ефекти. Іноді навіть без музики гра звучить страшніше, ніж з оркестровим супроводом.

Звукове позиціювання добре реалізоване: завдяки навушникам легко визначити, з якого боку наближається небезпека. Це суттєво допомагає під час нічних вилазок.

Ціни, видання та локалізація Dying Light: The Beast

Dying Light: The Beast доступна у двох версіях, що дозволяє обрати між базовим зануренням у світ гри та більш розширеним пакетом.

Варто зазначити, що власники Dying Light 2: Stay Human Ultimate Edition отримали The Beast безплатно. Це гарний бонус для фанатів серії, які вже інвестували у попередню частину.

Базове видання коштує 1 599 гривень і включає повну гру з усіма сюжетними та кооперативними можливостями. Це варіант для тих, хто хоче випробувати головний контент і оцінити, як Techland перезапускає знайомі механіки паркуру та бою.

Deluxe Edition пропонує більше і коштує 1 865 гривень. Окрім самої гри, покупець отримує Castor Woods Prepper Bundle, офіційний саундтрек, набір шпалер та туристичну мапу Бобрового лісу. Це видання створене для тих, хто хоче не лише пройти сюжет, а й мати додаткові тематичні бонуси та атмосферні дрібниці.

Однак навіть Deluxe не вирішує іншої проблеми Dying Light: The Beast — відсутності української локалізації. У 2025 році це виглядає дедалі більш дивно. Коли Kingdom Come: Deliverance II, Mafia: The Old Country та Cronos: The New Dawn пропонують якісний переклад, небажання Techland працювати з українською аудиторією виглядає відвертим ігноруванням. Для гри з амбіціями це точно мінус, що псує враження від релізу ще до першого запуску.