«Лисячі нори». Офіцер піхотного батальйону розповів, який вигляд зараз має передова
«Лисячі нори». Офіцер піхотного батальйону розповів, який вигляд зараз має передова

«Лисячі нори». Офіцер піхотного батальйону розповів, який вигляд зараз має передова

Передова лінія бойового зіткнення український військових та російських окупантів кардинально змінилася порівняно з початком повномасштабного вторгнення Росії. Таку заяву зробив офіцер піхотного батальйону Андрій Іллєнко. За його словами, відкриті траншеї стали безглуздими, оскільки їх швидко знищують, а натомість з'явилася складна мережа глибоко замаскованих позицій. Про це Андрій Іллєнко розповів в інтерв’ю «Главкому».

«На початку війни це були відкриті траншеї, або накриті маскувальною сіткою чи дошками, – це було нормою тоді. Але зараз усе це не має сенсу. Не мають сенсу масивні укріплення на передовій лінії, бо вони будуть знищені. Сьогодні передова в більшості випадків не є суцільною лінією, це доволі складне мереживо опорних пунктів, зазвичай глибоко замаскованих.  Позиція – це нора, замасковане підземне заглиблення.  Головне завдання – мінімізувати демаскування, мінімізувати рух, зробити так, щоб ворог не міг зрозуміти, де точно знаходяться наші сили. У більшості випадків, зокрема в нашій ситуації, забезпечення хлопців на позиціях відбувається безпілотними апаратами, повітряними і наземними, евакуація важких поранених відбувається наземними роботизованими комплексами», – розповідає Іллєнко.

За його словами, на фронті використовуються інші поняття. «Сіра зона», яка раніше була територією між позиціями, тепер охоплює п’ять і більше кілометрів в обидва боки.

«Немає чіткого, однозначного поділу: ось тут – наша зона, а там – починається зона ворога. По суті, все поле бою – це велика «сіра зона», – зазначив Іллєнко.

Крім того, виник термін «кілл-зона» – територія, де працюють ворожі FPV-дрони. Вона сягає 10–15 км від лінії зіткнення, а подекуди й 20 км.

«Це не означає, що будь-який вихід на відкритий простір у цій зоні – і ти потрапиш під удар, ні, але ворог намагається контролювати ключові логістичні шляхи, виявляти техніку, артилерію. І ми, відповідно, робимо так само на території, яку контролюють росіяни», – каже офіцер.

За словами офіцера, росіяни відійшли від масових механізованих штурмів, які були поширені у 2023–2024 роках, і тепер використовують тактику «просочування». Малі групи окупантів намагаються пробратися вглиб українських позицій, щоб створити хаос, перекрити логістику або відволікти увагу.

«Раніше, особливо в попередні роки, росіяни регулярно застосовували механізовані штурми – йде важка техніка з десантом штурмовиків на броні. Так було, коли наш батальйон обороняв Сіверськ, Спірне, Івано-Дар’ївку. З одного боку, це дуже небезпечно, бо важкий броньований кулак може прорвати фронт на вузькій ділянці. А з іншого боку, цей кулак уразливий, і якщо грамотно побудована оборона і вогнева підтримка, то в момент, коли ворог накопичується і висувається, їх можна знищити – шляхом попереднього мінування, артилерією чи дронами. В останні десь пів року механізованих штурмів було значно менше, але зараз, бачимо, ворог знов повертається до цього методу. Втім, не так масово, як у 2023-2024 роках.

Справді зараз на Покровському, Добропільському напрямку вони намагаються заходити малими піхотними групами, це може бути двоє-троє... як їх правильно назвати... військовослужбовці окупаційної армії?..», – розповідає Іллєнко.

На думку Іллєнка, війна потребує відображення в мистецтві, але воно має бути «глибоким, тонким і талановитим». Він навів приклад фільму «20 днів у Маріуполі», який показує правду без спекуляцій.

«Отже, Чернов знімає документальне кіно, ідучи в штурм чи – якщо згадати «20 днів у Маріуполі» – сидячи сам в оточеному Маріуполі. Він пережив це все сам, відчув своєю шкірою, тому такі фільми є справжніми, глибокими документами епохи. У цьому їхня сила. Україні зараз дуже потрібна така документалістика. Потрібне й художнє кіно, але воно має бути тонким – щоб не перетворитися на спекуляцію на темі і примітив. Це дуже тонка тема. Всі, хто були на війні і бачили, як війна виглядає, як вона пахне і що вона з себе представляє, не сильно схильні її естетизувати. Це кров, бруд, сморід – нічого хорошого. Але все ж таки ми схильні естетизувати все – це в природі людини, і такою є природа мистецтва», - зауважив Іллєнко.

Також Іллєнко згадав «байрактарщину» як приклад примітивної естетизації війни, яка не має нічого спільного з реальністю. Він зазначив, що «мілітарна культура» з її символікою, легендами та сленгом може стати фундаментом майбутньої культури України.

Джерело матеріала
loader