Уроки українських і тибетських борців за свободу, що їх має почути світ

Приблизно за два місяці до того, як його вбила міна, 19-річний український солдат Данило поділився зі мною сигаретою в окопі на сході України. У спекотний червневий день, під акомпанемент автоматних черг на тлі, він розповів, чому добровільно пішов на війну. "Ми воюємо за наші домівки і за нашу землю, – сказав він. – Україна – вільна країна, і коли Росія вторглася, у мене не було вибору. Я мусив воювати".

Через чотири місяці 77-річний Джампа Чьоджор пригостив мене чашкою чаю у своєму домі в тибетському поселенні біженців в Непалі. Сидячи, склавши ноги на ковдрах із яка і сьорбаючи чай, Чьоджор, колишній буддійський монах, пояснив своє рішення десятиліттями раніше долучитися до партизанської війни Тибету проти китайських загарбників.

"Коли прийшли китайці, вони знущалися й вбивали, – сказав Чьоджор про вторгнення Китаю в Тибет у 1950-х. – Не було свободи, не було релігії. Після стількох жорстоких вчинків неможливо було мовчати. Ми не могли жити так далі. Вибору не було. Ми мусили боротися".

Якщо говорити про культуру, історію та географію, Тибет і Україна, здається, мають небагато спільного. Але варто копнути глибше – і відкривається чимало несподіваних подібностей. Зокрема та, що коли сусідні імперії вторглися на їхні землі, тибетський і український народи зуміли пробудити в собі відданість свободі та незламну волю боротися за неї.