Чи повторить Росія долю Німеччини у Першій світовій?

Все більше військових аналітиків визнають: виграти війну виключно на фронті сьогодні практично неможливо.

Лінія бойових дій стабілізувалася, ресурси обох сторін обмежені, а головна боротьба точиться вже не за кілометри, а за стійкість систем.

Ситуація дедалі більше нагадує 1918 рік – тоді фронт стояв, а війна закінчилася.

Як саме?

І чи можливе подібне завершення тепер – через економічне виснаження, а не воєнну перемогу?

Як говорить діалектика, історія повторюється – але на новому якісному рівні.

Сто років тому Німеччина програла війну не на полі бою, а в економіці.

Сьогодні Росія крок за кроком входить у той самий сценарій – військове утримання позицій при поступовому руйнуванні власної економічної бази.

У 1918 році німецька армія ще стояла у Франції, фронт не був прорваний.

Та в тилу вже тріщала вся система: падало виробництво сталі, не вистачало палива, транспорту, продовольства.

Армія існувала за рахунок голодного населення, і саме тоді виник зручний міф про «удар у спину» – начебто політики зрадили переможну армію.

Насправді ж держава вичерпала ресурси, і дисципліна не могла врятувати країну, яка просто перестала виробляти війну.

Росія сьогодні виглядає схоже.

Фронт тримається, але тил виснажується.

Оборонна промисловість працює на межі, бюджети регіонів спустошені, імпортозаміщення існує лише у звітах.

Держава воює не силою, а висмоктуванням – резервів, людей, майбутнього.

Як і сто років тому, армія стоїть, коли держава вже падає.

Тоді Німеччина задихнулася від блокади.

Британці перекрили постачання продовольства, металу, медикаментів.

«Ріпна зима» – Steckrübenwinter – стала символом деградації тилу, коли ціла нація харчувалася кормовими буряками.

Голод, хвороби, страйки – усе це роз’їдало імперію зсередини.

Сьогодні Росія переживає свою власну блокаду, лише не морську, а технологічну.

Санкції відрізали її від машин, мікроелектроніки, інвестицій.

Зовні вона ще продає нафту й газ, але з дисконтом, а всередині втрачає здатність відтворювати виробництво.

Тоді Німеччина задихнулася без імпорту, сьогодні Росія – без технологій.

Економічна війна завжди завершується фінансовим колапсом.

У 1918 році борг Німеччини зріс у дванадцять разів, інфляція знищила довіру до грошей, а держава розплачувалась за війну майбутнім.

Сучасна Росія фінансує війну так само – витрачаючи резерви, друкуючи рублі, забираючи ресурси у регіонів і населення.

Бюджет воєнний і дефіцитний: сім із десяти рублів ідуть на армію, поліцію та пропаганду.

ВВП росте лише на папері – бо замість економіки миру формується економіка боєприпасів.

Росія, як колись Німеччина, воює в кредит, який ніхто не зможе повернути.

Але найглибший паралелізм – у логіці блокади.

Тоді союзники перекривали німецькі порти, сьогодні Росія намагається сама створити блокаду для України, знищуючи її енергетику, заводи, порти, аграрні термінали.

Обстріли – це новітня форма тієї ж економічної війни: не завоювати територію, а зламати економіку.

Та якщо сто років тому блокада зруйнувала Німеччину, то тепер вона не працює проти України.

Бо Україна – відкрита, інтегрована в глобальні ланцюги, має альтернативні маршрути, підтримку союзників і внутрішню енергію виживання.

Дунайські порти, сухопутні переходи, децентралізована енергетика – це нова форма економічної оборони, яка робить війну Росії все більш безглуздою.

Історія вчить: будь-яка велика війна завершується не на фронті, а в бухгалтерії.

У 1918-му Німеччина впала не від поразки армії, а від виснаження суспільства, що перестало вірити у війну.

Росія наближається до тієї самої межі.

Вона виснажує себе санкціями, тіньовими витратами, демографічною втратою й страхом перед власним майбутнім.

Система, яка живе війною, розпадається в момент, коли економіка перестає її годувати.

Сто років тому Німеччина програла, коли вже не могла виробляти війну.

Сьогодні Росія повторює цей шлях: її ракети ще летять, але економіка вже падає.

Обстріли українських підприємств не змінять цього – лише прискорять власне виснаження.

Війни ХХІ століття виграють не генерали, а економіки. І, як показує історія, економіка завжди бере реванш над гарматами.