Війна може призвести до змін на карті Європи, які Кремлю дуже не сподобаються

Негативний відбір і загальна інтелектуальна деградація Кремля призводять до того, що російські стратеги розучилися прораховувати наслідки своїх дій.

Але ж усе досить очевидно – коли в класі з'являється дебіл-другорічник, який вміє тільки махати кулаками, слабші, але розумніші учні об'єднуються проти нього. Ніхто не хоче ходити битим, нікому не подобається, що в нього забирають гроші на сніданки.

Сьогоднішні чекісти не можуть відповісти на просте запитання: "Що буде, якщо їхні плани захоплення чужої території проваляться?" Або, переходячи мовою пітерської гопоти: "А чо, мля, якщо ні?"

Питання "Чи готові європейці вмирати за Даугавпілс?" може звучати абстрактно в Мадриді або в Афінах. Але в Ризі, Таллінні або у Варшаві люди розуміють, що якщо Путіна не відкинуть від Херсона, то наступними жертвами російської агресії будуть вони.

І це підштовхує країни до об'єднання зусиль. Цілком можливо – до створення чогось на кшталт Речі Посполитої 2.0.

Століттями народи цього регіону були об'єктами чужої волі – Російської, Німецької, Австрійської імперій, СРСР. Новий союз став би захистом їхньої суб'єктності.

У цих країн схожа історія і схожі травми. Були такі самі репресії, розкуркулення і висилки до Сибіру. Були подібні заборони на використання своєї мови. Були колективізації та русифікації. Були окупації та військові інтервенції.

Ідентичність теж може бути негативною – "ми так більше не хочемо ніколи".

Так, в історії цих країн були свої чорні сторінки, були взаємні претензії, але все це можна залишити в минулому.

Та й лексично українська мова ближча до польської, ніж до російської. І поляки, і білоруси, і українці набагато більші слов'яни, ніж росіяни. І тарган Лукашенко – не назавжди. І білоруси ще не сказали свого останнього слова. І Калінінград може добровільно приєднатися до нового союзу.

І що найголовніше – у людей спільні цінності демократії, свободи та національного самовизначення.

Новий союз може бути побудований не на ідеології, а на прагматизмі.

Спільні інфраструктурні проєкти – єдина автомобільна та залізнична мережа з переходом на європейську колію. Спільне стратегічне планування, координація кібербезпеки. Єдина енергосистема. Спільний цифровий ринок. Вільний рух людей, товарів і капіталу. Ніякого диктату в мовному питанні.

Це вже не "малі народи", "молодші брати" і "лімітрофи". Це серйозно. Населення – понад сто мільйонів. Територія – більша за Францію та Німеччину разом. Вихід до двох морів: Балтійського і Чорного. Транзитний коридор Європа-Азія лежить через цю нову країну (значить, треба домовлятися). Спільний ВВП – понад $2,5 трлн (після відновлення України) – це більше, ніж ВВП Росії.

Плюс власне виробництво озброєнь – артилерія, дрони, морські безпілотники, крилаті ракети. Інтегрована система ППО від Балтики до Чорного моря. Спільний військовий бюджет, спільна розвідка і єдині збройні сили, здатні зупинити вторгнення зі Сходу.

Не треба обороняти багато різних кордонів, достатньо разом тримати один кордон. Не треба ставити свою долю в залежність від рішень якоїсь Угорщини чи Словаччини. Особливо зазначу, що така нова Річ Посполита – це не заміна НАТО і ЄС, а їхнє посилення.

Річ Посполита 2.0 говоритиме Росії: ми вас більше не боїмося. Ми разом.

Вона говоритиме Заходу: ми не прохачі. Ми – серйозні партнери. Ми захищаємо спільні цінності.

Говоритиме іншим пострадянським народам: альтернатива є. Демократія можлива. Вірменія, Молдова і Грузія – ви можете до нас приєднатися.

Стара Річ Посполита впала під натиском імперій. Нова може народитися з попелу останньої з них.

Оригінал