Легітимна ціль: військова природа атаки на Північні потоки
Легітимна ціль: військова природа атаки на Північні потоки

Легітимна ціль: військова природа атаки на Північні потоки

Легітимна ціль: військова природа атаки на Північні потоки

Хто і чому вчинив диверсію на російських газопроводах «Північний потік» у Балтійському морі? Був це теракт чи удар по агресору?

Версії у пресі звучали різні. Спочатку вказували на Росію. Росія відмахнулася: це зробили американці. Потім шукали «польський» і «український» сліди. Напевно, ще довго ми не отримаємо достеменної відповіді. Але вже зараз кільком нашим громадянам правоохоронці Німеччини висунули підозри, оголосили їх у розшук, а одного українця вже затримали в Італії. Далі, напевно, шукатимуть, заарештовуватимуть і судитимуть решту підозрюваних українців.

Як має діяти держава Україна? Вона має захищати права і свободи своїх громадян, так записано в нашій Конституції. Президент Зеленський одразу заявив, що Україна до підриву газопроводів не має жодного стосунку. Заява чітка й недвозначна, але для слідчих і судових органів Німеччини й Італії заяви політиків, навіть глав держав — не аргумент. Щоб захистити наших громадян, потрібна переконлива і юридично вивірена стратегія захисту. Ключові елементи такої стратегії викладено нижче, на підставі чинних норм і практики застосування міжнародного права, а ще — на підставі офіційних рішень міжнародних організацій щодо Росії-агресора, за які, до речі, голосували в цих організаціях представники задіяних в арештах Німеччини й Італії.

Тема підриву газопроводів Nord Stream 1 і Nord Stream 2 («Північних потоків») стала однією з найобговорюваніших останнім часом.

Метою цієї публікації є дослідження, чи підпадають «Північні потоки» під визначення законних військових цілей у сучасному міжнародному праві.

Останні десятиліття Росія перетворила газ на знаряддя війни (weaponization of gas). Про це ще 2022 року дуже влучно висловився Верховний представник із закордонних справ та політики безпеки Жозеп Боррель: «Енергетична політика завжди була геополітичним питанням, і це стало ще очевиднішим зараз, з війною проти України. Роками ми обговорювали необхідність зменшення нашої залежності від імпорту енергії з Росії, країни, яка використовує енергію як політичну зброю… ми фінансуємо здатність Кремля вести війну проти України».

Історія «Північних потоків» — це насамперед історія про глобальний вплив Російської Федерації в Європі та отримання надприбутків міжнародним злочинцем Путіним (нагадаємо, 17.03.2023 Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт «президента» РФ).

«Північні потоки» є власністю ВАТ «Газпром» — найбільшої корпорації Російської Федерації, а 50% «Газпрому» належать державі-агресорці.

«Газпром» фінансує агресію Росії проти України. Ідеться як про непряме фінансування війни (через податки), так і про пряме фінансування. «Газпром» забезпечує грошима приватні військові компанії «Поток» і «Факел». Deutsche Welle (DW) зазначає, що набір «добровольців» для участі у війні розпочався ще у серпні 2022 року та фінансувався «Газпромом». За даними DW, бойовики з приватних військових компаній «Поток» і «Факел» воювали в районі Соледара та під Бахмутом.

З погляду міжнародного права це робить «Північні потоки» легітимною військовою ціллю.

Звісно, це твердження вимагає обґрунтування, і почати слід з вислову Петра Павела — президента Чехії та Голови Військового комітету НАТО (2015–2018), який назвав «Північні потоки» стратегічною законною військовою ціллю.

13 жовтня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила Резолюцію №2463, в якій оголосила режим РФ терористичним.

23 листопада 2022 року Європарламент ухвалив Резолюцію про визнання Росії державою-спонсором тероризму та державою, яка використовує засоби тероризму.

Таким чином, Росія є терористичною державою, яка використовує терористичні методи для досягнення своїх злочинних цілей в Україні та світі.

Зважаючи на те, що «Північні потоки» належать «Газпрому», а де-факто терористичній державі Росія, і що надприбутки, які отримувалися від використання газопроводів, спрямовувалися на мілітаризацію економіки та забезпечення вторгнення РФ на суверенну територію України, фінансування приватних військових компаній «Поток» і «Факел», які здійснювали злочини в Україні, — «Північні потоки» є законними військовими цілями.

Як ця позиція обґрунтовується нормами міжнародного гуманітарного права?

Під час війни майже будь-який цивільний об’єкт може використовуватися для військових цілей, а тому може вважатися військовим об’єктом протягом такого використання. У практиці Міжнародного кримінального суду та Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії «цивільні об’єкти» визначаються з посиланням на статтю 52 Додаткового протоколу I від 8 червня 1977 року до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, де зазначено, що «цивільними об’єктами є всі ті об’єкти, які не є воєнними об’єктами… Воєнні об'єкти обмежуються тими об'єктами, які через свій характер, розміщення, призначення або використання роблять ефективний внесок у воєнні дії й повне або часткове руйнування, захоплення чи нейтралізація яких за наявних на даний момент обставин дає явну воєнну перевагу». У зазначеній статті використовується формула under the circumstances, тобто визначення чогось військовим об’єктом залежить від конкретних обставин.

Типовими прикладами об’єктів подвійного використання є логістична інфраструктура (дороги, мости, залізниці, порти та аеропорти), електростанції, мережі електроенергії та зв’язку. Якщо певний об’єкт подвійного використання здійснює «ефективний внесок» у воєнні дії, спрямовані проти супротивника, а його нейтралізація або захоплення дають певну військову перевагу, то такий об’єкт кваліфікується як військовий, незалежно від його одночасного цивільного використання.

Для того щоб об’єкт кваліфікувався як військовий, він має відповідати певним критеріям:

«Характер»: ця категорія стосується об’єктів, що мають притаманні їм властивості, які eo ipso роблять ефективний внесок у воєнні дії;

«Розташування»: об’єкти, які за своїм характером не мають військового призначення, проте внаслідок свого розташування сприяють воєнним діям, підпадають під цю категорію;

«Призначення»: ця категорія стосується «запланованого майбутнього використання об’єкта» для підтримки воєнних дій.

«Використання»: до цієї категорії належать об’єкти цивільного характеру, спрямовані на «реальне використання з воєнною метою».

Ці підходи застосовуються у рішеннях, прийнятих з урахуванням норм міжнародного гуманітарного права. Судова палата Міжнародного кримінального суду у справі «Прокурор проти Домініка Онгвена» визначила, що «наявність «воєнної переваги» необхідно оцінювати з погляду нападника по відношенню до кожного об’єкта, на який здійснювався напад [...]».

Таким чином, до військових цілей належать лише «ті об’єкти, які за своєю природою, місцем розташування, призначенням або використанням роблять ефективний внесок у бойові дії і чиє повне або часткове знищення, захоплення або нейтралізація, за наявних на той час обставин, дають певну військову перевагу».

Доцільним буде звернути увагу і на позицію Данії та Швеції, в економічних зонах яких було підірвано «Північні потоки». Данія та Швеція припинили розслідування вибухів на газопроводах 2024 року. У заяві, опублікованій на сайті данської поліції, зазначено: «Однак, на думку слідства, у Данії немає достатніх підстав для порушення кримінальної справи. Тому поліція Копенгагена вирішила завершити кримінальне розслідування вибухів».

Таким чином, виходячи із норм міжнародного права і відповідної судової практики, можна стверджувати, що «Північні потоки» є абсолютно легітимною військовою ціллю.

По-перше, Російська Федерація як акціонер «Газпрому» і співвласник газопроводів сама є терористом і фінансує тероризм.

По-друге, «Газпром», який «Північними потоками» оперує, прямо і непрямо фінансує військову агресію РФ проти України. Мільярдні податки «Газпрому» через державний бюджет спрямовуються на військові потреби агресора, а крім того, доведено, що «Газпром» напряму фінансує приватні військові компанії, задіяні в агресії проти України.

По-третє, «Північні потоки» є законними військовими цілями з точки зору практики застосування міжнародного гуманітарного права.

І наостанок: Україна зацікавлена в об’єктивному розслідуванні, що відповідає інтересам нашої держави, а тому політикам не слід «ховати голову в пісок». Треба максимально долучитися до розслідування підриву «Північних потоків» та захисту громадян України, обвинувачених у цій справі.

Джерело матеріала
loader
loader