Битва за сірники: як кредити і борги знищили державну сірникову фабрику

Сірникова фабрика Рівненщини зазнала краху. Хто стоїть за компанією-клоном, яка викупила її активи? Як українська сірникова фабрика стала приватною.

Про що ви дізнаєтесь:

Історія української сірникової промисловості після розпаду СРСР— це доволі драматичний приклад того, як державне підприємство, створене для забезпечення національних потреб, було штучно доведене до банкрутства та зрештою поглинуте приватним бізнесом. Після 1991 року в Україні виник гострий дефіцит сірників, тому з’явилася необхідність імпорту їх із Росії та Білорусі. На це витрачалося близько 20 мільйонів доларів щорічно. У 1998 році було засновано Рівненську сірникову фабрику — державне підприємство, занепад якого згодом став результатом добре продуманої схеми. Главред розповість більш детально.

Заснування Рівненської сірникової фабрики

Як розповідають на каналі "Так званий", державну Рівненську сірникову фабрику створили у селі Березне на Рівненщині. На закупівлю обладнання уряд виділив 17 мільйонів німецьких марок. Підприємство збудували у рекордно короткі терміни — лише за рік, використовуючи вітчизняну сировину: осику, картон і парафін.

Проте успішний старт тривав недовго. Фабрика взяла кредит на 2,5 млн грн, який не змогла повернути. Уже у 2004 році з’явилася приватна компанія — ТОВ "Українська сірникова фабрика", інвестована лондонською фірмою. Через неповернення кредиту в 2006 році банк продав активи РСФ на аукціоні. Їх, звісно, викупила новостворена приватна УСФ.

Невдовзі державне інноваційне підприємство передало викуплене обладнання в оренду новій приватній структурі. Більшість працівників перейшли до УСФ, а державна РСФ, не маючи обігових коштів для розвитку, загрузла у боргах і була визнана банкрутом у 2011 році. Отже, фабрику фактично поставили у такі умови, за яких вона була змушена брати кредити, що може свідчити про сплановану схему її знищення.

Успіх приватної фірми та боротьба з демпінгом

Після поглинання активів державна функція з виробництва сірників повністю перейшла до приватної УСФ. Проте компанія стикнулася з новими викликами: російські та білоруські виробники почали імпортувати сірники в Україну за заниженими цінами, порушуючи принципи чесної конкуренції.

УСФ подала скаргу й домоглася запровадження антидемпінгових заходів строком на п’ять років проти імпорту з Росії та Білорусі. Це дало можливість стабілізувати виробництво та досягти значного зростання.

Зокрема:

Відео про історію української сірникової фабрики можна переглянути тут:

Рейдерство чи перемога приватного підприємства над державним

У відео, присвяченому історії Рівненської сірникової фабрики, схема поглинання активів — коли фірма зі схожою назвою викуповує загнане в борги державне підприємство — прямо називається рейдерством.

Ця ситуація наочно демонструє типову проблему пострадянської України — нездатність держави ефективно управляти великими виробництвами. Фінальний результат такий: замість витрачання 20 мільйонів доларів на імпорт сірників, Україна отримала власного, хоч і приватного, виробника, який став успішним експортером. Це показовий приклад того, як неефективне державне управління створює умови для переходу стратегічних активів у приватні руки.

Вас може зацікавити: