Чому Путіну довелося піти на поступки перед Алієвим і чи відновить він вплив в регіоні

Зустріч Ільхама Алієва та Владіміра Путіна 9 жовтня в Душанбе стала не просто протокольною подією, а інформаційним приводом для провідних світових медіа, які зафіксували вимушене визнання Москвою нової реальності у відносинах з Азербайджаном.

Цей діалог, який відбувся після періоду глибокої ерозії двосторонніх відносин, показав світу фактичний "задній хід Путіна" – крок, який ще донедавна було неможливо уявити і який став доказом стрімкого зниження впливу РФ на Південному Кавказі.

Криза, що привела до необхідності такої зустрічі, мала цілком конкретну причину – минулорічна катастрофа азербайджанського літака, збитого російською системою ППО.

Про поступки Путіна і те, чому правителю Росії довелося на них піти, читайте в статті заступника директора Центру близькосхідних досліджень Сергія Данилова Вибачення Путіна: чому РФ пішла на поступки Азербайджану і які наслідки це матиме.

Далі – стислий її виклад.

Форма зустрічі в Душанбе була вкрай показовою.

Протокольна частина, якій азербайджанська сторона приділяє велику увагу, була вивірена до дрібниць.

На відміну від попередніх зустрічей, під час яких Путін приймав гостей у своїй резиденції, зустріч у Душанбе відбулася у президентському палаці, у тій самій кімнаті, де днем раніше приймали президента РФ.

Більше того, обидва лідери входили до кімнати разом, що є ключовою протокольною деталлю, яка сигналізує про паритет, а не про підпорядковане становище однієї зі сторін.

Путін, починаючи розмову, відразу перейшов до теми катастрофи літака, що підкреслює її центральне значення у двосторонній кризі.

Ключові очікування Баку були чіткими: визнання провини, вибачення, компенсація та покарання винних.

Правитель Росії Путін визнав, що причиною катастрофи стали осколки від ракети "Панцир", яка вибухнула на відстані 10 метрів.

А також анонсував, що "все буде зроблено, як належить у таких ситуаціях", і що всі причетні будуть покарані.

Це свідчить про те, що відповідне рішення було вже прийнято.

Отже, Азербайджан домігся проміжного результату та фіксації відповідальності.

Цікаво, що російські Z-канали зустріли заяви Путіна з подивом та незадоволенням, що, за словами оглядачів, є найкращим доказом того, що Баку не отримав "прямих вибачень" лише формально.

"Задній хід" Кремля є прямим наслідком стратегічної необхідності.

Росія, занурена у війну в Україні, яка стає все більш збитковою для її економіки, втрачає здатність до ефективного маневру.

Тим часом Москва змушена шукати формулу своєї участі в регіоні Південного Кавказу, де сформувалася нова реальність: мир між Азербайджаном та Вірменією, нормалізація відносин Вірменії та Туреччини, відкриття транспортного сполучення, послаблення і навіть можливий колапс Ірану).

І тепер РФ доводиться будувати відносини Азербайджаном на основі взаємності.

Проте потреба Кремля у "розрядці" у відносинах з Баку пояснюється не лише відчуттям втрати регіону.

Іншим важливим для Путіна проєктом є просування транспортного коридору Північ-Південь, з тим щоб вийти з залежності від ненадійних балтійських і чорноморських проток.

Росія прагне якнайшвидше отримати доступ до портів Ірану в Перській затоці і Аравійському морі.

Для здійснення цього задуму Москва вимушена співпрацювати з Азербайджаном, навіть переступаючи через власні уявлення про статус імперського центру.

До речі, чи не є будівництво залізниць по цьому коридору індикатором підготовки війни на Балтиці, як свого часу побудова "Північних потоків" дала старт агресії проти України?.

Також слід наголосити, що це формальне "примирення" Путіна та Алієва вже навряд чи поверне попередній рівень співпраці між країнами.

Більше пояснень – в матеріалі Сергія Данилова Вибачення Путіна: чому РФ пішла на поступки Азербайджану і які наслідки це матиме.