Що тепер каже Фарадж?
Що тепер каже Фарадж?

Що тепер каже Фарадж?

Щось від торі, щось від лейбористів.
#
Джерело

Примітка редакції. Дякуємо за цей авторський переклад дружньому ресурсу ПЛ+С (до речі, обов’язково підписуйтесь на їх телеграм-канал). Чому ця стаття така важлива? Якщо українці вже не встигли вчасно налаштуватись на перемогу республіканців у США — то хоча б не пропустімо фаворитів у Британії. Та, вже згодом, Німеччині.

Це чоловік, чий рух може невдовзі замінити Консервативну партію. Зараз він розмірковує про імміграцію, соціальні заворушення й те, що сьогодні вважають ультраправою політикою.

Моє перше запитання до Найджела Фараджа, коли я зустрівся з ним у штаб-квартирі Reform UK високо в Millbank Tower над Темзою, було, чи не хотів би він випити пінту.

— Я б із задоволенням, але я по самі… — він зробив паузу. — Події відбуваються.

— Так, але це в певному сенсі ваше літо, чи не так? Здається, для вас усе складається добре.

Reform UK має лише п’ять депутатів у британському парламенті. Але партія значно попереду в опитуваннях напередодні місцевих виборів, які відбудуться у травні наступного року. Якби загальні вибори 2029-го відбулися сьогодні, Reform отримала б 34% голосів, лейбористи — 25%, а консерватори — жалюгідні 15%. Такі підсумки опитування Ipsos у червні.

— Тут є два чинники: перший — це мати везіння з ворогами. А мені з ворогами страшенно щастить, — сказав Фарадж і пустився в затяжний смішок.

Як доказ він навів нещодавню відповідь прем’єр-міністра Кіра Стармера. Перед літніми канікулами парламенту того запитали, куди він подіне «десятки тисяч агресивних мігрантів», що перепливають Ла-Манш. Як і під час міграційної хвилі у США, мігрантів розселяли в готелях за кошт платників податків.

Що тепер каже Фарадж? - Фото 1
Не зрада, а прагматично про наявні ресурси.

Стармер у своєму виборчому маніфесті 2024 року обіцяв припинити цю практику. Втім, торік уряд витратив шокуючі 1,3 млрд фунтів на розміщення шукачів притулку у 210 готелях. Там досі мешкають 32 000 осіб.

Це 40 625 фунтів (тобто 55 000 доларів США) на одного мігранта за рік. Не набагато менше, ніж річна плата за навчання у найпрестижніших лондонських закладах.

— Стармер сказав, що все буде гаразд, бо в країні багато соціального житла. Та його майже немає. І я подивився йому в очі — і він виглядав якось не так, — сказав Фарадж. — Він виглядав не так… Тож мені з ним пощастило.

Схожа ситуація з Консервативною партією. Фарадж згадав, що відчайдушна спроба її лідера Кемі Баденок просувати свій тіньовий кабінет була зустрінута громадськістю байдуже.

— Один популярний радіоведучий відреагував на перестановку Кемі словами, що її ніхто не слухає! — тріумфально вигукнув Фарадж. — І справді не слухають. Тож мені щастить і з опозицією.

Що тепер каже Фарадж? - Фото 2
Орвелл був би у захваті, а Стармер?

Другим чинником свого успіху він назвав швидке зростання його партії Reform UK. До 2021 року вона називалася Brexit Party, доки Фарадж не змінив назву.

Знаєте, що стає вирішальним для її зростання? Так званий «голос мам». Дедалі більше жінок підтримують Reform, бо зараз вони налякані загрозою, яку масова міграція становить для їхньої безпеки. Це найбільш помітно проявилося на нещодавніх протестах біля готелів, де розміщують шукачів притулку. Особливо в Еппінгу (Ессекс) та в лондонському Canary Wharf.

41% осіб, обвинувачених у сексуальних злочинах у Лондоні в 2024 році, — це іноземні громадяни. Це дуже тривожний сигнал. Такі дані аналітичний центр Centre for Migration Control отримав після запиту до столичної поліції.

Іноземні громадяни вже становлять чверть населення Лондона (порівняно з 16% по країні загалом). Ця частка зростає. А якщо припустити, що ті, чию національність установити неможливо, також були іноземцями — показник збільшується до 47%.

— Партія, бренд тепер такі ж великі, як і я, — сказав Фарадж.

— Чому?

— Бо ми розширилися, ми висуваємо людей уперед… навіть цього тижня до нас приєдналися привабливі нові члени, зокрема дуже стильна леді…

Він мав на увазі Лору Енн Джонс, депутатку від консерваторів у валійському парламенті Сенед. Вона щойно змінила партійну прописку та стала першою представницею Reform там.

— Я бачив її фото, гарна жінка, — сказав я.

— Краще я цього не коментуватиму… але, безумовно, стильна.

— Добре підібране слово.

— Авжеж. Я ж не зовсім дурень.

Фарадж також згадав Лейлу Каннінґем, депутатку Вестмінстерської ради від консерваторів. У червні перейшла до Reform, заявивши, що «більше не може захищати провали». Згадав і Сару Почін, депутатку Reform від Ранкорна.

Що тепер каже Фарадж? - Фото 3
Скільки коштує ідея, що залишає по собі лише гори сміття?

Одна з них — колишня юристка Королівської прокурорської служби й мати сімох дітей. Інша — колишня магістрантка й мати двох дітей. Обидві стояли поряд із Фараджем під час запуску кампанії Reform «Британія беззаконна» щодо злочинності.

Там він сказав про недавні гнівні протести проти безкоштовного розміщення шукачів притулку у The Bell Inn у Еппінгу. Один із шукачів нині проходить підозрюваним у спробі зґвалтування місцевої дівчини.

— Чи розумію я людей Еппінга? Ще б пак. Поруч зі мною сидять дві працюючі матері.

Також Фарадж заявив, що через масову міграцію Британія цього літа «близька до громадянської непокори у величезних масштабах».

Я запитав, чи пов’язане «велике літо», яке переживає Reform, із цим неспокоєм, що зростає.

— Цікаво, що я був дуже-дуже обережний у словах, — сказав Фарадж. — Я дуже чітко дав зрозуміти, що цього не хочу бачити. Але відкриваєш Daily Mail — і там професор Френк Фуреді у головній колонці пише, що це порохова бочка. Навіть Даунінґ-стріт… [віце-прем’єр Анджела] Рейнер каже, що ми непокоїмося за соціальні матерії.

Що тепер каже Фарадж? - Фото 4
Колись доярки цитували Овідія. А ми з вами?

Багато хто в медіа таврує як «ультраправих» протестувальників біля готелів, де за кошт платників податків розміщують шукачів притулку. Та більшість із них — просто місцеві жителі, доведені до відчаю. Серед них багато жінок.

Їхні імпровізовані, написані від руки плакати засвідчують спонтанний характер протестів. Вони різко контрастують із глянцевими банерами опонентів із лівих активістських груп на кшталт Stand Up to Racism.

Гнів протестувальників та відчай від цих звинувачень підсумовано їхніми гаслами: «Припиніть називати нас ультраправими! Захистіть наших жінок і дітей!».

— Головне тут — материнський голос, протест в Еппінгу був про це», — сказав Фарадж. — Я знаю багато мам, які ходили на цей протест і живуть в Ессексі. Йдеться про безпеку жінок і дівчат на вулицях. І про те, що, скажемо відверто, є люди з певних частин світу, де жінок не вважають навіть громадянами другого сорту. Там це просто товар, який купують і продають, — підкреслив він. — Якщо врахувати, що афганець, який живе у Британії, у 22 рази більш імовірно буде засуджений за зґвалтування, ніж уродженець Британії, то розумієш: існує проблема. Приплив молодих чоловіків без документів у нашу країну — це загроза для жінок і дівчат.

Що тепер каже Фарадж? - Фото 5
Потиличник для Даунінг-стріт.

Це спонукало мене сказати, що у графстві Суррей, найближчому до місця, де живе мій батько (якого я приїхав провідати і який невдовзі помер за два дні до свого 100-річчя), однією службою таксі управляють афганці. Оксцед традиційно — глибоко «синє» серце торі в «поясі брокерів», за кілька миль від дому Фараджа у селі Нокголт по той бік кордону з Кентом.

— Знову ж таки, ми не кажемо, що кожен афганець такий. Ні, ми так не робимо. Але кажемо, що є певна схильність, — обережно відповів Фарадж. — Тож гнів, який назріває у Еппінгу та в Canary Wharf, — запевняю вас, це лише початок.

Замість готелів, сказав він, Reform планує розміщувати шукачів притулку на військових базах в очікуванні депортації. Інше питання, як зупинити міграцію човнами?

— Ми ніколи не вирішимо це «розгромом банд» і «Руандою», — прошепотів він із саркастичним кахиканням.

Я зауважив, що була ідея колишнього прем’єр-міністра Бориса Джонсона, з яким мені вдалось поговорити цього червня. Він досі вважає, що єдиний вихід — це його схема, згідно з якою шукачів притулку мали відправляти до Руанди, і вже потім розглядати їхні заяви.

— Дурниці! — вигукнув Фарадж. — Літак стоятиме на злітній смузі, і о 22:00 якийсь безіменний суддя у Європейському суді з прав людини скаже це припинити.

Гаразд, але чому просто не вийти з Європейської конвенції з прав людини (договору, який створив Суд із прав людини), щоб тлумачити й застосовувати її самостійно?

— Що ж. Ми зробимо це в перший тиждень… І ми маємо депортувати людей.

— А як?

— Девід Бланкетт [міністр внутрішніх справ у другий термін лейбористського прем’єра Тоні Блера] це робив — 47 000 за рік, без проблем.

— Справді? Торік Британія змогла депортувати лише 8 000, хоча це на 2 000 більше, ніж у 2023-му. Тож як він зупинить малі човни?

— Будь-хто, хто прибуває таким маршрутом, не буде вільно ходити вулицями і ніколи не зможе отримати статус біженця. Якщо це їх не зупинить, човни вивозитимуть назад до Франції.

— Чудово, але як?

— Королівські морські піхотинці.

"

"

Це породжує багато запитань. Наприклад, що станеться, якщо французи не захочуть їх приймати? Найімовірніше, так вони й зроблять. Але мій час був вельми обмежений, тож ми пішли далі. Після інтерв’ю я наполягав на цьому питанні в повідомленнях, але Фарадж відмовився відповідати.

Від початку року рекордні 25 400 шукачів притулку перетнули Ла-Манш на малих човнах — це на 50% більше, ніж за той самий період 2024-го. Від 2018 року, коли почали вести статистику, понад 170 000 мігрантів прибули до Британії саме таким шляхом.

Часто надувні човни мігрантів супроводжують у британські води французькі військові кораблі. Потім їх підбирають британські прикордонники й доправляють до Дувра. Наче таксі, але за кошти платників податків.

Люди, що перетинають Ла-Манш на човнах, — обурливий виклик британському відчуттю чесної гри. Зрештою, що такого страшного у Франції?! Це ж не зона бойових дій, чи не так?

Однак кількість нелегальних мігрантів, що прибувають човнами, значно менша за сотні тисяч, які щороку в’їжджають до Британії легально. Від початку тисячоліття населення Британії зросло на 10 мільйонів. Раніше цього року університетські дослідники оцінили, що до 2063 року білі британці стануть меншиною у власній країні.

Що тепер каже Фарадж? - Фото 8
Хобі — це класно, але не всупереч виживанню.

Ескалація легальної міграції почалася за правління лейбориста Тоні Блера у 1997 році. Проте астрономічних рівнів вона досягла вже за останніх урядів торі. Між 1950 і 2000 роками чиста міграція (різниця між тими, хто виїхав і хто в’їхав) у середньому становила 30 000 за рік. За Блера вона підскочила до 300 000 за рік. За консерваторів ставало дедалі гірше, сягнувши піку у 906 000 за рік до червня 2023-го.

Так звана «хвиля Бориса» частково стала наслідком того, що Джонсон послабив правила для студентських і робочих віз, коли був прем’єром.

— Це катастрофа, — сказав Фарадж.

— Проте ліві зазвичай вважають, — сказав я, граючи роль адвоката диявола, — що нам потрібні мігранти, аби виконувати роботу, за яку ми не хочемо братися, і платити за нашу соціалку та пенсії.

— Ні, ні, ні, це все нісенітниця! — заперечив він. — Із останніх 3 мільйонів, що прийшли з-поза Європи за уряду консерваторів, працюють лише 20%.

Звідки він це знає?

— Дані ONS (Управління національної статистики). Приголомшливі цифри. Я не є антиіммігрантом, аж ніяк, — сказав він. — Але щиро вірю, що це зростання населення знизило якість життя майже для всіх у країні: чи то доступ до прийому в лікаря… чи влаштування дитини до місцевої школи… Економічно все просто: збільшуєш населення на 10 мільйонів — твій ВВП зростає, але ВВП на душу населення падає.

Що тепер каже Фарадж? - Фото 9
Британська проблема, яку ніхто не помічав.

Ці аргументи я наводив дуже-дуже давно, за що мене ображали, поливали пивом та Бог знає чим іще, — а тепер це мейнстрім. Я не змінився, але громадськість наздогнала мене, — сказав він.

Он як? А як він це зупинить?

— Дуже просто. Підвищуєш планку, а не знижуєш, як це зробив Борис у найбільш дивовижний спосіб — ця його «хвиля Бориса».

Інші дані свідчать, що навіть коли мігранти залучені до не надто кваліфікованої роботи, що є найбільш поширеним випадком, їхня вартість для держави переважає принесену ними користь.

Некваліфікований мігрант коштує платнику податків у Британії в середньому 150 000 фунтів (202 000 доларів США) до досягнення пенсійного віку, згідно зі звітом 2024 року британського Бюро бюджетної відповідальності. Або 500 000 фунтів (672 000 доларів США), якщо доживе до 80 років. Уперше такі дані оприлюднено для громадськості.

Що ж він із цим робитиме?

— Ми не дозволимо в’їжджати вашому троюрідному братові з Пенджабу у віці 72 років, який стане величезною — вибачайте! — але великою проблемою для держави. Вибачайте, цього не станеться.

А двоюрідному братові?

— Вони не приїдуть. Із нас досить! Ми буквально не можемо так далі. Громадськість це знає.

Я поцікавився, що він робитиме, аби зупинити масові шахрайства з пільгами серед мігрантів. Відповідь була жорсткою й простою.

— Жоден іноземний громадянин не має права на будь-які пільги — і крапка.

Невже він справді скасує їхні виплати?

— Якими б не були протести, ми це зробимо. Ти маєш працювати, платити податки й дотримуватися закону впродовж п’яти років, аби мати права. І я думаю, що це чесно й розумно. Саме так роблять більшість розумних країн світу.

Reform підтримує високоефективну політику нульової толерантності Руді Джуліані, коли той був мером Нью-Йорка у 1990-х.

— Теорія розбитих вікон працює, і ми повністю її поділяємо, — сказав Фарадж.

А поліція?

— Чоловіки й жінки у формі, які переважно голосують за нас, — так.

Звідки він знає, що вони голосують за нього?

— Ті, хто носить форму від імені цієї країни, переважно голосують за нас.

А їхні керівники?

— Це зовсім інше питання.

Що тепер каже Фарадж? - Фото 10
Від страху погромів до водія на трасі.

Я припустив, що між керівництвом і лівими існує своєрідний «нечистий» союз, щось на кшталт пакту Гітлера та Сталіна у 1939 році.

— Знаєте, це кумедно, я був на 80-й річниці Дня «Д», — сказав Фарадж. — Усі хлопці у формі, усі колишні десантники хотіли сфотографуватися й перекинутися словом зі мною, а офіцери казали їм цього не робити.

Навіть у збройних силах?

— Ну, це woke-корпоративне захоплення всього в нашій країні. Це продовження того, що зробив Блер. Навіщо MI6 вивішує прапор прайду? Політика Блера фундаментально змінила багато чого у наших управлінських правлячих класах. Ми це повернемо, — продовжив він. — Дивовижно, чому все це дозволили? Боягузтво консерваторів! Абсолютне боягузтво!

Будь-які політики без кінця обіцяють розібратися зі злочинністю. Тож чому з ним мало б бути інакше, поцікавився я?

— Бо я не політик. Мені це не обов’язково робити.

— Я й хотів запитати, навіщо ви вплутуєтеся. Навантаження, енергія, образи, а також обожнювання, — сказав я.

— Мені начхати на образи. Абсолютно байдуже.

— А як щодо навантаження?

— Величезне. Абсолютно величезне. Довгі дні. Довгі кляті дні.

— Ви справді встаєте о 4:30, як я десь читав?

— Зазвичай так.

— Боже мій! Скільки годин ви спите?

— У мене немає часу на таку нісенітницю. Якщо ти робиш щось, бо любиш це, якщо робиш щось, бо в цьому є сенс, якщо робиш щось, бо піднімаєшся на гору, ти можеш майже все. Складніше, і я це визнаю — коли ти дістався вершини, життя стає значно важчим. Я піднімався в гори. Це дуже весело, а потім ти там [на вершині], і все в хмарах. І питаєш у себе: «Що відбувається?». Так, я це визнаю.

Що тепер каже Фарадж? - Фото 11
Про валізку, яка обов'язково знадобиться.

Фарадж вважає, що британська політика переживає найфундаментальнішу зміну за століття.

— Від часів Першої світової війни жодна усталена партія не була замінена — що фактично зробили лейбористи після 1918-го з лібералами. А в тебе є Консервативна партія, яка існує у впізнаваній формі 200 років. Я щиро дивлюся тобі в очі й кажу — ми їх замінюємо.

Моє останнє запитання було: якщо ви не ультраправі, то хто?

— Ніхто не зробив стільки для перемоги над крайніми правими у Британії, як я. Я вважаю, що порядок денний, який я представляю, — це здоровий глузд десь у центрі.

Джерело матеріала
loader
loader