Чому Китай і Росія не бояться США — аналіз Bloomberg
Чому Китай і Росія не бояться США — аналіз Bloomberg

Чому Китай і Росія не бояться США — аналіз Bloomberg

Чому Китай і Росія не бояться США — аналіз Bloomberg 

Трамп був жорстким проти слабших гравців, але справжнє випробування в тому, щоб зробити міць США ефективною проти непокірних сильніших держав.

Президент США Дональд Трамп насолоджується владою — її невпинним накопиченням всередині власної країни та рішучим використанням за кордоном. Протягом десяти місяців Трамп агресивно використовував силу США, щоб переглянути ключові відносини та вирішити затяжні суперечки.

Однак досі цей підхід, “доктрина Трампа”, — був спрямований переважно на слабших гравців світової арени. Зараз президент США вступив у період, коли йому доведеться зіткнутися з більшими викликами з боку сильніших супротивників — і стримати деякі зі своїх “найменш продуктивних” рис, пише в статті для Bloomberg оглядач Гел Брандс.

Трамп безперервно висміює своїх попередників за марнотратство американської сили в нерозумних військових інтервенціях і за надмірну боязкість у використанні цієї сили для отримання економічних і геополітичних переваг. Його зовнішня політика характеризується жорсткими методами, спрямованими як на друзів, так і на ворогів.

На економічному фронті Трамп використовував каральні тарифи, щоб перезавантажити відносини з десятками торговельних партнерів або просто щоб завдати їм удару в питаннях двосторонніх суперечок. Таким чином він змусив ключових гравців, від Європейського Союзу до Південної Кореї, прийняти асиметричні угоди, в яких вони віддали значно більше, ніж отримали.

На геополітичному фронті Трамп був не менш енергійним. На Близькому Сході він використовував бомбардувальники B-2 проти Ірану, і сильний дипломатичний тиск, щоб досягнути перемир'я в Газі. У Західній Європі та Східній Азії приховані погрози про відхід Вашингтона змусили союзників США різко збільшити витрати на оборону. В Західній півкулі Трамп підтверджував панування США за допомогою дипломатичних погроз, економічних інструментів і значного розгортання військових сил. 

Міністр війни США Піт Гегсет сказав минулого місяця, що Штати більше не будуть піддаватися тиску і не дозволять собою користуватися.

Однак реальність така, що Трамп був найжорсткішим проти відносно слабких гравців, як-от ізольовані країни-вигнанці, такі як Венесуела й Іран, або союзники, що стратегічно залежать від Вашингтона. Справжнє випробування полягатиме в тому, щоб зробити американську міць ефективною проти непокірних великих держав, які не надто вражені вихвалянням Трампа.

Глава Білого дому обіцяв швидко зупинити війну РФ проти України, але Росія Владіміра Путіна неодноразово висміювала ці мирні ініціативи. Путін тягне з переговорами, а потім наполягає на максималістичних умовах для будь-якого врегулювання: РФ посилює військові дії проти України та гібридні атаки — кібервійну, диверсії, порушення повітряного простору, проти Європи. Виникає відчуття, що мета російського диктатора полягає не просто в знищенні уряду в Києві, а і в ослабленні НАТО та приниженні США. Путін зрештою домігся жорсткої політики Трампа: США запровадили нові санкції проти РФ та, як писали ЗМІ, надали нові дозволи на удари України по Росії.

Ще є Китай, який Трамп спочатку намагався залякати тарифами, але отримав у відповідь заходи відплати, включаючи суворий контроль над експортом рідкісноземельних мінералів. Змусивши Трампа “відступити”, Пекін вважає, що займає вигідну позицію: китайські переговорники вимагають значного скасування технологічних обмежень і мит з боку США як ціни за тривале торговельне перемир'я.

Навіть якщо в результаті зустрічі Трампа і китайського лідера Сі Цзіньпіна в Південній Кореї в четвер, 30 жовтня, буде укладено угоду, яка принесе деескалацію, це буде не більше ніж перемир'я в інтенсивній боротьбі за економічне й геополітичне домінування. Тим часом Сі розвиває нові глобальні дипломатичні ініціативи та нову зброю, щоб продемонструвати зростання впливу Китаю в Тихоокеанському регіоні й далеко за його межами.

Росія і Китай рішуче налаштовані довести, що жорсткість Трампа — це блеф. Дві країни реалізують геополітичні проєкти, які радикально суперечать інтересам США. Щоб стримати їхню силу, Трампу доведеться змінити або принаймні пом'якшити три свої визначальні риси.

По-перше, президенту США, який постійно “перебуває в русі”, потрібно більше зосередитися. Стиль Трампа полягає в тому, щоб зробити щось драматичне — наприклад, бомбардувати іранські ядерні об'єкти, а потім оголосити, що складну проблему вирішено. З Москвою і Пекіном це не спрацює.

Щоб створити стійкість до економічного тиску Китаю, потрібні роки стратегічних інвестицій і створення коаліцій. Аби змусити Путіна припинити війну, потрібна постійна допомога Україні й посилення економічного тиску на Москву. Трамп, який часто переходить від одного питання на інше, тепер повинен готуватися до важкої та тривалої роботи.

По-друге, конкуренція з суперниками вимагає перемир'я з союзниками. Трампу знадобиться допомога Європи, щоб змусити російську економіку страждати, також США повинні надати гарантії безпеки, які можуть забезпечити стабільний мир в Україні. Крім того, Штати не можуть забезпечити ланцюги постачання рідкісноземельних елементів або стримати військову агресію Китаю в Тихоокеанському регіоні без значної допомоги своїх союзників.

Є й обнадійливі ознаки: Трамп уклав партнерську угоду з Австралією щодо критично важливих мінералів, одночасно пообіцявши просувати військове партнерство в межах альянсу AUKUS, до якого також входить Британія.

Під час свого недавнього візиту до Південно-Східної Азії президент США підписав угоди про постачання мінералів з Малайзією і Таїландом, а також уклав нечіткі торговельні угоди, які зрештою можуть сприяти створенню більш єдиного фронту проти Пекіна. Трамп досягне кращих результатів, якщо буде ставитися до союзників і партнерів як до чинників, що збільшують силу, а не як до об'єктів впливу США.

По-третє, і це найскладніше, Трампу, можливо, доведеться стримати свою схильність до внутрішніх розбіжностей. Автократи в Пекіні та Москві черпають натхнення з “дисфункції” Америки: вони бачать політичний розкол у США як доказ того, що панівна наддержава занепадає.

Трамп не є єдиною причиною таких ран, але він майже не намагався їх залікувати. Це хороша політика для президента, який процвітає на поляризації, але погана стратегія для протистояння країнам, які створюють найсуворіше випробування для американської могутності.

Раніше The Hill писало, що США, відходячи від своєї ролі на міжнародній арені, сприяють зростанню глобальної нестабільності. Китай, Росія, Іран та Північна Корея формують "альянс автократів", який прагне зруйнувати світовий порядок, сформований під керівництвом Вашингтона.

Джерело матеріала
loader
loader