Як з'явився "Гаррі Поттер" українською, чому його два роки не друкували та до чого тут церква: інтерв'ю з перекладачем Віктором Морозовим

Це може звучати дивно, але у тік-тоці хіта "Катерино" легендарного ВІА "Смерічка" та в Гаррі Поттера є щось спільне. І це – Віктор Морозов. Завдяки його зусиллям українські читачі одними із перших у світі читали нові книги про "хлопчика, що вижив".

Цього року Віктор Морозов відзначає 60-річчя своєї творчої діяльності. І як у музиці, так і в літературі він беззаперечно є легендарною постаттю.

Ми мали нагоду зустрітися з паном Віктором напередодні його святкового концерту у Львові. Сьогодні ж публікуємо першу частину розмови, присвячену саме літературній діяльності.

Як з'явився перший переклад, як Віктор Морозов ставиться до Коельйо після його висловлювань, чи знайомий він з Роулінг, чи міг Гаррі Поттер мати інше ім'я – про все це і не тільки читайте в ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу.

Від Playboy і "Екзорциста": з чого починав Морозов як перекладач?

Я почну, мабуть, з дивного, але на День Незалежності у Шевченківському гаю ви розповідали, що найпершим вашим перекладом була стаття з журналу Playboy, який з-за кордону привіз Іван Попович. А якщо говорити про перший літературний переклад, то яким він був?

Ну, це було значно пізніше. Перший такий більш-менш серйозний переклад то був "Екзорцист" Вільяма Пітера Блетті – роман жахів про вигнання диявола з дитини.

То була десь середина 70-х або початок 80-х. Звісно, таке тоді в совку не друкували, а фільм, знятий за книгою, не показували. Але сталося так, що ми якраз з Іваном Поповичем поїхали до Індії на якийсь фестиваль дружби. Там я непомітно цю книжку купив.

Цікаво, що перед фестивалем нам проводили консультації, казали, щоб менш як по троє людей разом не виходили з готелю, не розмовляли з місцевими. Але я знайшов час і можливість вирватися і купив собі цю книжку, бо вже про неї чув. І в готелі одразу почав читати, і то була моя величезна помилка, бо в номері я був сам. А там були такі жахіття, що в мене волосся дибом ставало, я не міг заснути.

Я був такий сердитий на себе, тому вирішив, що треба на комусь відігратися. Тому я переклав книжку для того, щоб читати музикантам і їх лякати. Але я ніде не планував її публікувати. Та почув якось про той переклад мій давній товариш Микола Рябчук, який працював у журналі "Всесвіт", де іноземну літературу друкували. Він запропонував опублікувати скорочений варіант. Ми так і зробили. А вже через років 5 чи 6 переклад вийшов повністю. Словом, після Playboy то була така перша серйозна публікація.

Віктор Морозов / Фото Івана Магуряка, 24 Канал

Чому ви вирішили далі займатися перекладом? Що стало поштовхом?

Я особливо не планував продовжувати, бо не було можливості – концерти забирали багато часу. Бувало по 2 – 3 виступи щодня.

Але потім Микола Рябчук запропонував мені перекласти есеї Томаса Стернза Еліота, англійського поета. Це було для того ж часопису "Всесвіт". Тобто то була моя друга публікація. Після цього я довго не займався перекладом.

Десь у 90-х, коли ми з дружиною жили в Києві, наша спільна знайома з Канади дала мені прочитати книгу "Алхімік" Пауло Коельйо. Гарна книжка, тому я вирішив її для себе перекладати, концертів було менше.

Був у мене в гостях Микола Рябчук, я дав йому почитати, він вніс кілька правок. І сталося так, що у Львові я давав інтерв'ю Мар'яні Савці, яка зараз керує Видавництвом Старого Лева, а тоді була журналісткою газети "Поступ". Ми говорили про музику, але в якийсь момент зайшла мова про знаки долі і я сказав, що якраз перекладаю твір Пауло Коельйо, в якому про такі знаки йдеться. А це інтерв'ю побачив Володимир Дмитерко, шеф-редактор видавництва "Класика".

Виявилося, що про цю книгу він чув і навіть домовився з київським перекладачем. Через нашу спільну знайому він попросив спитати, чи готовий переклад. У мене тоді були готові хіба що десь 5 сторінок, але я сказав, що майже закінчив. Так з'явився "Алхімік" у видавництва "Класика". І так сподобалося мені перекладати, після цього я взявся за ту справу активніше.

Яким був візит Коельйо в Україну і як Морозов реагує на його позицію зараз?

У давніших інтерв'ю ви неодноразово розповідали про Коельйо як про тусовщика та навіть знайомі з ним, чи не так?

Він був колись у Львові на Форумі видавців. І то було чи відкриття, чи закриття форуму. Коельйо разом з Іваном Малковичем був в оперному театрі на урочистостях, а йому вони нецікаві. То Коельйо спитав Малковича, чи може він щось цікавіше придумати.

Я в той час мав концерт, але запросив їх у Брюховичі в "Колибу", домовилися там зустрітися. Вони тихенько з залу вибралися і поїхали туди. Там якісь люди святкували щось, упізнали його. Він був такий задоволений, танцював танець з хустиною, співали з ним, у нього такий гарний баритон. Він співав якусь бразильську пісню, а я підігравав. Цікавий був такий дует.

Коельйо тоді казав, що відчув українську душу і просив мене навчити його якогось каверзного українського слова. Я подумав, що курва – то іспанською "крива", тому він думав, що "курва мама" – то "крива мама", і потім весь час це повторював.

Пауло Коельйо і Віктор Морозов / Архівне фото

Його любили в Україні до повномасштабного вторгнення. Але потім він потрапив у скандал своїми заявами. Як ви на це реагували?

Розлюбили його, і я розлюбив. Навіть забрав зі свого сайту фото з ним. Він там у вишиванці був. Але він такі дурниці почав плести, що я прибрав його.

Ви не контактували з ним після початку повномасштабної війни? Не мали спроб донести йому, що він робить не так?

Мені Іван Малкович пропонував написати йому. Але я думаю, навіть впевнений, що він отримав уже тисячі листів з обуренням.

Та й він наче більше нічого такого після цього не казав, але все одно осад залишився.

"Ні в Україні, ні в Росії про це ще не чули": як почалася історія української поттеріани?

Ви часто протиставляли взаємодію Коельйо з перекладачами своїх книг з авторкою "Гаррі Поттера". Але про пані Роулінг ми ще поговоримо. Спершу хотів би спитати: чому ви вирішили взятися за цей переклад? Якщо я не помиляюсь, то ви це почали ще тоді, коли навіть не було фільмів і про ці книги в Україні ще не чули?

Мені хотілося щось перекладати, і в 90-х в Україні було дуже мало підліткової літератури – як оригінальної, так і перекладної. І мені дружина порадила щось таке пошукати. Спершу я навіть починав перекладати "Хроніки Нарнії", але довідався, що вони вже вийшли українською.

Потім дружина підказала мені, що на Заході вже набирали популярності книги про Гаррі Поттера. Тоді вийшли дві чи вже навіть три книги та мала бути прем'єра першого фільму. Але ні в Україні, ні в Росії про це ще ніхто не чув, інтернету ж не було.

І тоді мені прийшла ідея, що, якщо я перекладу цю книжку швидко і максимально якісно, вона у нас вийде і після прем'єри фільму діти кинуться читати книгу, а вона буде тільки українською. І я планував, що діти і на Сході, і на Півдні читатимуть саме українською.

Але були дві проблеми. Перша – видавництво "Класика" відмовилося видавати Гаррі Поттера. Володимир Дмитерко сказав, що не видаватиме дитячу літературу.

І я згадав про свого товариша Івана Малковича і його дитяче видавництво "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА". Я подзвонив йому, сказав, що переклав книгу і можна було б її видати.

Іван Малкович / Фото Національного музею історії України

Але він був скептичним, бо знав, що я – музикант. І я його розумію, бо Іван-то закінчив музичне училище за фахом скрипки, але якби він мені сказав: "Вікторе, організуй мені концерт у Нью-Йорку, я буду грати Паганіні", то я б теж поставився скептично.

Потім він спитав мене, про що книга. І я почав розповідати про хлопця-чарівника. А Малкович сказав, що він християнин, і книгу про чари не видаватиме, але потім хтось йому підказав, що це буде щось цікаве, і він погодився.

Але на все це пішов майже рік. А ще рік пішов на те, щоб переконати літературних агентів Джоан Роулінг, що "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" – це порядне видавництво, бо навіть власного сайту в нього не було. Тут допомагала моя дружина, бо вона юристка. Їх врешті переконали, і ми отримали дозвіл на переклад, але втратили 2 роки. За цей час уже вийшли перші книги російською. Тому моя ідея з такою собі українізацією спочатку провалилася.

Проте наступні книги уже з'являлися швидше, а остання частина – найшвидше з усіх. Як це вдалося?

Для цього довелося добряче попрацювати – я прокидався о 6 ранку і лягав спати о 3 ночі. Телефони були вимкнені, я сидів і працював мінімум 15 годин на день, щоб встигнути якомога швидше. Я зразу надсилав Малковичу все на редагування. І наступні книги виходили раніше на кілька місяців.

І ми отримали багато листів від батьків зі Сходу України, які писали, що і вони, і їхні діти були російськомовними, але після прочитання Гаррі Поттера українською вони перейшли на неї. Багато було таких листів. Наприклад, Вероніка Галичина родом з Макіївки, яка зараз окупована, писала мені, що під впливом книг про Гаррі Поттера перейшла на українську. А ще вона закінчила Університет Каразіна у Харкові та стала перекладачкою. Тому певною мірою ідея українізації спрацювала.

Наскільки знаю, з пані Роулінг вам так і не вдалося познайомитися особисто. А взагалі бодай комусь з перекладачів вдалося?

У нас є цілий клуб перекладачів Гаррі Поттера. Скільки б хто не намагався – не виходить. Я познайомився у Лондоні з її літературною агенткою і сказав, що хотів би зустрітися з мамою Поттера – Джоан, але вона сказала, що це дуже і дуже тяжко.

Пропонували інший говір: чому Геґрід в українському перекладі розмовляє саме так?

Найбільш колоритним персонажем в українській поттеріані є Геґрід. В оригіналі він теж розмовляє по-особливому. Найчастіше в таких випадках в українському перекладі використовують суржик, а у вашому перекладі Геґрід такий собі вуйко. Чому саме так?

У нього в оригіналі і справді така дивна мова, що навіть американські діти не зовсім розуміють Геґріда. Роулінг використала і шотландський діалект і ще чогось додала туди, і я довго над тим думав.

І тут я згадав, що, коли я ще був студентом, мені дуже сподобався переклад Фредеріка Гарсії Лорки від Миколи Лукаша. То був один з циклів, і там Лукаш використав гуцульський діалект, що мені страшенно сподобалося. І я подумав, що щось таке можна зробити і з Геґрідом.

Хтось каже, що гуцули, бойки чи лемки так не говорять, але це намішане. Я таким чином спробував відтворити те, як він говорить.

А були ще якісь варіанти для Геґріда?

Ну, його говір спочатку не всім сподобався. Малкович пропонував щось у стилі Івана Плюща, який був колись головою Верховної Ради, який мав такий яскравий полтавський говір.

А я казав, що Геґрід сам з гір, тому має мати гірський говір, а не полтавський. Так і переконав.

Пам'ятаю, покійний Дмитро Павличко дзвонив мені та казав: "А що то з мовою таке?" Я сказав, що це, як у Миколи Лукаша, а Павличко такий: "Та дурний той Лукаш".

Спершу то не всім подобалося, але поступово всі звикли.

Але такий говір для Геґріда був, певно, дуже ризикованим, якщо ми говоримо про те, що і цільовою авдиторією, зокрема, були діти з переважно російськомовних регіонів. Говір Геґріда міг відштовхнути їх?

Безсумнівно, така небезпека була. Але та ж Вероніка з Макіївки казала, що їй, навпаки, дуже сподобався той говір, хоч вона якраз-таки була російськомовною.

Дзеркало Яцрес і Смертельні реліквії: які були труднощі в перекладі Гаррі Поттера?

У поттеріані є багато різних термінів: і маґли, і горокракси і не тільки. Які терміни ви залишали оригінальними під час перекладу, а яким доводилося шукати відповідники?

У першій книжці є таке The Mirror of Erised, яке перекладається як "Дзеркало Бажань", бо у назві слово бажання – desire – написане задом наперед. І я довго думав, як би то перекласти, бо українською то було би Дзеркало Яннажаб, до чого тут жаби?

Але потім мені стукнуло в голову, що професор Дамблдор пояснював Гаррі, що це дзеркало, в якому відображаються бажання серця. Тому я вирішив використати саме слово "серце", і вийшло Дзеркало Яцрес. Отак іноді доводилося ламати голову.

Віктор Морозов / Фото Івана Магуряка, 24 Канал

А виникали ще якісь труднощі з перекладом книги?

В англійській мові немає чоловічого і жіночого родів в означенні професії. Тому, коли йдеться про професора, ми не знаємо, чи це чоловік, чи жінка. І якщо книги цього не пояснюють, то треба вгадувати. А потім виявляється, що мимо.

Слава Богу, я ніде не помилився, але були серед перекладачів такі моменти. Наприклад, професор Амбридж в декого був чоловіком, а виявилося, що то жінка.

І з назвами. От остання книга – "Гаррі Поттер і Смертельні реліквії". В оригіналі – Harry Potter and the Deathly Hallows, що важко правильно перекласти, якщо не розуміти, про що йдеться. Коли був анонс нової книги, видавці по всьому світу вимагали назву. От росіяни переклали як "Дари Смерті". А мені інтуїтивно пощастило з тим, що я обрав саме "Смертельні реліквії", бо Роулінг десь перед виходом змилосердилася над перекладачами та пояснила, про що назва.

Перекладачі таке часто роблять: чи міг Гаррі Поттер бути Грицьком Гончаром?

А чи правда, що саме ім'я Гаррі Поттера могло бути українізованим і "хлопчик, який вижив" був би Грицьком Гончаром?

У нас були конференції перекладачів Гаррі Поттера. Раз бачилися в Парижі, ще раз – у Чорногорії. І перекладач з Норвегії розповідав, що залишив хіба що ім'я Гаррі, а так то все норвегізував. І таке перекладачі часто роблять.

Але була проблема, що літературні агенти Роулінг не знали про "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" і тому написали нам список на 15 сторінок, де чітко вказали, які імена і назви не можна українізувати, і ми мусили підкорятися. Тільки у випадках, коли оригінальні назви було дуже важко вимовити українською, ми їх замінювали. Кіт Крукшенкс став Криволапиком, пес Геґріда – Ікланем. Я просто сподівався, що це пропустять.

Проте я не мав права назвати Гаррі Поттера Грицьком Гончаром.

Але хотілося?

Ну так (сміється). Але, з іншого боку, те, що нам заборонили українізувати основні терміни, допомогло. Бо, наприклад, росіяни давали свої імена, і це зіграло злий жарт. Коли ми перекладали перші книги, ніхто ж не знав, чим закінчиться. Роулінг не казала нам, які в неї плани. Можливо, вона й сама не знала.

Наприклад, той же Северус Снейп. Він ніби такий зловісний персонаж, але в кінці ми дізнаємося, що він герой. А росіяни переклали його як Злодіус Злій чи щось таке.

Яка частина Гаррі Поттера улюблена у Морозова і що він думає про заборони церкви?

От ви вже згадували про першу реакцію Івана Малковича на книги про Гаррі Поттера. Є діти, яким забороняють читати ці книги, деякі священники теж про це говорять. Як ставитеся до таких закликів?

То є дуже велика помилка. Магія у всіх казках присутня, то що тепер – заборонити їх, бо там магічні історії?

А по-друге, у книгах багато згадок про святкування Різдва і Великодня.

Ну і я не знаю жодної дитини, яка прочитала Гаррі Поттера і стала відьмою чи відьмаком. Навпаки ж, це світла історія про боротьбу, про протистояння добра і зла, життя і смерті.

Яка з книг про Гаррі Поттера ваша улюблена?

Найулюбленіші у мене перші три книги, бо вони короткі. А наступні… Кажу ж, сидів від 6 ранку до 3 ночі, і так півтора місяця, щоб встигнути, і тільки думав, щоб Роулінг більше нічого не написала (сміється). І вона казала, що більше не буде книг про Гаррі Поттера, і я повірив. І дарма.

Віктор Морозов / Фото Івана Магуряка, 24 Канал

Які книги Віктор Морозов радить прочитати кожному?

Ми говорили багато про Гаррі Поттера, але хотілося б завершити не ним. Тому хочу спитати: які б книги ви могли порадити прочитати, от щось таке, що, на вашу думку, must to read? Можливо, з того, що читаєте зараз?

Ой, коли мене питають, що я читаю зараз, я кажу, що читаю те, що перекладаю. Немає часу, бо купа замовлень.

Але з того, що залишило в мені відбиток… Дуже люблю книгу Германа Гессе "Степовий вовк". Я її дуже люблю, як і мій дорогий товариш Кость Москалець. Ми навіть коли переписуємося з ним, то пишемо не "Вітаю, друже", а "Вітаю, Степовий вовче". Він Степовий вовк, а я Пабло-саксофоніст. Тому раджу цю книгу прочитати.

Ще коли я був студентом, на мене справила велике враження книга Джека Керуака "На дорозі", в якій він описав свою подорож через всю Америку на попутних машинах. Мені дуже сподобалися ті розповіді. А потім мені пощастило: ми з дружиною і друзями були в Каліфорнії, були в гостях у Віки Врадій. Їздили тим маршрутом, про який писав Джек Керуак. Якщо існує український переклад, то всім раджу.

А з того, що я перекладаю, то мій улюблений письменник – Роальд Дал. Я перекладав і його дитячі книжки, і збірку дорослих оповідань. Мені дуже подобається його стиль, його чорний гумор. Він сам норвежець, який жив в Англії, але в нього такий тонкий англійський гумор і несподівані кінцівки оповідань. Ти абсолютно не маєш гадки, як завершиться оповідання. То мені це дуже подобається.

У другій частині розмови з Віктором Морозовим, яка невдовзі з'явиться на нашому сайті, ви зможете дізнатися про те, як його відрахували з університету, як творилася українська музика в умовах тоталітарного режиму та про те, якими були Назарій Яремчук і Володимир Івасюк та не тільки. Не пропустіть!