/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F52%2F0efef6ebb071726bafdb5dafac8e8169.jpg)
Скільки війн реально завершив Трамп і як вірить, що потрапить "до раю", закінчивши війну в Україні
Марафон президента США Дональда Трампа із "завершення війн" по всьому світу триває. Перебуваючи з візитом на саміті в Малайзії, Трамп знову згадав, що йому вдалося завершити чергову війну – між Таїландом та Камбоджею, уже "восьму за вісім місяців" його перебування на посаді. Спостерігаючи за публічними виступами Трампа, мимоволі починаєш ставити собі одне просте запитання: наскільки вирішальною є участь американського президента у припиненні всіх цих конфліктів?
24 Канал проаналізував перебіг війн та збройних сутичок, завершення яких приписує собі Дональд Трамп, щоб з'ясувати, чи дійсно його дипломатичні зусилля впливають на ці конфлікти. Наскільки стійким видається мир, досягнутий очільником Білого дому, та як одержимість американського президента Нобелівською премією миру може допомогти Україні у протидії російській агресії.
У цьому нам допоміг розібратися політолог, проректор Українського католицького університету Дмитро Шеренговський.
Вісім війн за вісім місяців: які конфлікти встиг "завершити" Трамп?
Коли Дональд Трамп на саміті в Малайзії заявив, що його адміністрація "завершила вісім війн за вісім місяців", це виглядало як типовий трампівський популізм, тобто навмисна гіперболізація власних досягнень, що радше нагадує піар-кампанію напередодні чергового електорального циклу, ніж глибоку та вдумливу оцінку своїх миротворчих зусиль.
Водночас у кожному з "мирних успіхів" Дональда Трампа дійсно можна знайти бодай крихту правди – принаймні, якщо вважати короткострокове припинення вогню "завершенням війни".
![]()
Дональд Трамп виступає на саміті в Куала-Лумпур, Малайзія / Фото Getty Images
На полях саміту в Малайзії Трамп став медіатором угоди між Таїландом і Камбоджею, які протягом кількох днів обстрілювали одна одну через стару прикордонну суперечку. Президент США пригрозив обом країнам зірвати торговельні переговори, якщо вони не припинять бойові дії, і саме зупинка вогню стала однією з умов участі самого Трампа в цьому саміті. Цього виявилося достатньо, щоб сторони уклали "мирну угоду".
Сам конфлікт дійсно мав ризики подальшого загострення і справді зупинився після втручання США, ставши для Трампа черговою "перемогою" – своєчасною та зручною для власного політичного піару.
Та миротворець Трамп від початку своєї другої каденції має вже цілий багаж "завершених війн". У травні короткочасний спалах конфлікту між Індією та Пакистаном через теракт у Кашмірі завершився оголошенням "повного та негайного перемир'я". Ісламабад подякував Трампу та навіть висунув його на Нобелівську премію миру, тоді як у Нью-Делі стримано пояснили, що домовленість була досягнута "через звичайні військові канали", без прямого американського втручання.
Це стало наочним прикладом викривленої реальності президента США, коли те, що для нього є дипломатичним проривом, інші держави називають простим збігом обставин.
Трамп носить із собою роздруківку, на якій написано, що він закінчив 8 воєн: дивіться відео
Дмитро Шеренговський
політолог, проректор Українського католицького університету
Поняття "війна" часто вживають надто широко. У науковому сенсі правильніше говорити про "збройний конфлікт", який має чітке визначення в міжнародному гуманітарному праві. Якщо дивитися з цієї точки зору, Трамп справді може вважати себе причетним до завершення воєн, хоча в більшості випадків йдеться не про припинення масштабних бойових дій, а про запобігання їхній ескалації. Тож говорити, що він "зупиняє війни одним помахом руки", – очевидне перебільшення.
- У червні Білий дім став місцем підписання угоди між Руандою та Демократичною Республікою Конго, які розпочали чергову збройну конфронтацію. Результат, який очільник Білого дому визначив як прорив, врешті скотився до нового загострення. На папері сторони домовилися про мир, але на практиці вже через короткий проміжок часу відновили бойові дії – із сотнями жертв серед військових і цивільних та фактично нульовим подальшим впливом американського посередництва.
- Вже в серпні за участі Дональда Трампа була підписана угода між Вірменією та Азербайджаном про нормалізацію відносин. Домовленість дійсно можна визначити як "проривну", але безпосередньо до завершення війни сам Трамп майже не причетний.
![]()
Ільхам Алієв, Дональд Трамп та Нікол Пашинян під час підписання угоди / фото Білого Дому
Річ у тім, що бойові дії зупинилися ще до початку другої каденції американського президента – фактично через успіхи Азербайджану на полі бою у 2020-му та подальшу фактичну капітуляцію Вірменії у 2023-му. Присутність Трампа під час підписання угоди між двома країнами пояснюється небажанням жодної зі сторін долучати до цього процесу Росію. Власне, цим Трамп і скористався, додавши собі чергову дипломатичну "перемогу".
Інші миротворчі зусилля президента США виглядають ще дивніше.
- Суперечка між Єгиптом та Ефіопією через дамбу на річці Ніл триває десятиліттями, але водночас країни фактично не перебували у стані війни.
- Сербія та Косово теж не воювали в той момент, коли Трамп заявив, що "зупинив конфлікт завдяки торгівлі".
В обох випадках він скористався старими домовленостями, укладеними ще під час своєї першої каденції. Звісно, ретроспективно можна розмірковувати, чи справді спалахнули б збройні конфлікти в цих обох випадках, якби не втрутився Трамп, чи це була просто частина стандартної дипломатичної конфронтації, притаманної цим державам.
Зрештою, лише дві війни мали справді жорстку лінію ескалації, що могла занурити в ширший конфлікт увесь регіон, і завершилися лише після прямого втручання Дональда Трампа.
- Йдеться про конфлікт Ізраїлю з Іраном та військову операцію в Секторі Гази. У червні Трамп оголосив "кінець 12-денної війни" між Ізраїлем та Іраном, у якій самі Сполучені Штати взяли пряму участь, завдавши авіаударів по ядерних об'єктах Ірану.
Вже восени американцям вдалося зупинити бойові дії між Ізраїлем і ХАМАС, коли Трамп одночасно тиснув на Тель-Авів і переконував арабських союзників США вплинути на бойовиків, щоб ті були більш зговірливими у питаннях звільнення ізраїльських заручників та власного роззброєння.
Проблема в тому, що більшість із цих "завершених" війн виглядають як тимчасові перерви між новими раундами протистояння. У Руанді та Конго тривають бої, у Кашмірі та на Балканах можна очікувати чергового загострення ледь не щодня, а в Секторі Газа перемир'я виглядає надзвичайно крихким. Та попри це, у політичній міфології Трампа він уже "головний миротворець 21 століття" – і саме це поступово стає головною ідеєю його другого терміну.
Дмитро Шеренговський
політолог, проректор Українського католицького університету
Головна проблема в тому, що більшість цих угод не вирішують самих першопричин збройних конфліктів. Формально можна сказати, що війна завершена, але ситуації залишаються нестабільними. Такі домовленості про припинення бойових дій повністю залежать від волі сторін, тобто якщо вони захочуть – перемир'я триватиме, якщо ні – його легко буде порушити. Реальних механізмів, які б унеможливили відновлення протистояння, банально немає.
У конфліктології це типово для тривалих воєн, а саме в такі й втручається Дональд Трамп. Вони мають глибші, не лише територіальні чи ресурсні причини. І поки США не беруть на себе роль сили, що контролює виконання угод або примушує сторони до миру, всі ці втручання залишаються ситуативними й не гарантують стабільності в майбутньому.
Війна Ізраїлю проти ХАМАС: як Трампу вдалося досягти припинення вогню в Секторі Гази?
Коли Дональд Трамп у жовтні оголосив, що "війна в Газі закінчилася", Білий дім подавав це як доказ того, що його нестандартна дипломатія здатна розв'язувати навіть найтриваліші конфлікти. Але за фасадом "миру" залишається надзвичайно крихка конструкція, яка тримається на американському тиску там, де він можливий, внутрішніх розколах у самому ХАМАС, слабкості Ірану та політичній волі Ізраїлю.
![]()
Білборд із вдячністю Дональду Трампу за його миротворчі зусилля в Секторі Гази, Тель-Авів / Фото Alamy Live News
З формального боку угода дійсно виглядає як дипломатичний прорив. Вона включає припинення вогню, обмін заручників, відновлення гуманітарних коридорів і розміщення міжнародних спостерігачів на кордоні з Єгиптом. Проте фактична реалізація кожного з пунктів цього плану викликає запитання. Уже 19 жовтня Ізраїль поновив авіаудари по території Гази після того, як по його містах знову полетіли ракети, внаслідок чого загинуло щонайменше 26 людей.
Обидві сторони звинувачують одна одну у порушенні перемир'я, а повернення заручників досі не завершено. ХАМАС справді повернув усіх живих в'язнів, проте повернення тіл загиблих заручників залишається на паузі. Ватажки організації заявляють, що не здатні відшукати тіла через руйнування в Газі, проте це вже звична тактика терористів – через неповернення тіл загиблих ізраїльтян завдавати політичного дискомфорту елітам у Єрусалимі.
Однак проблема не лише у контролі за виконанням угоди, а й у самій її концепції. Домовленість між Ізраїлем та ХАМАС стала ще не фіналізує саму війну, тобто залишається перехідним етапом до наступної, складнішої фази. Йдеться про створення тимчасової адміністрації в Секторі Газа, демілітаризацію ХАМАС і розгортання міжнародної моніторингової місії в зоні конфлікту.
Але цей перехід блокується з усіх боків. Ізраїль не хоче брати на себе витрати з управління анклавом, своєю чергою ХАМАС не прагне ділитися владою, а жодна арабська країна не готова відправляти власні сили без гарантій безпеки.
![]()
Палестинці радіють згоді Ізраїлю та ХАМАС зупинити вогонь у Секторі Гази / Фото Associated Press
Для Вашингтона нинішній "мир у Газі" – радше пауза, необхідна самому Трампу для демонстрації результатів своїх зусиль. Ба більше, станом на зараз друга фаза плану із роззброєння ХАМАС і формування перехідної адміністрації вже стикається з тими самими проблемами, що колись зруйнували післявоєнні місії в Іраку чи Афганістані. На папері це мир, але фактично – заморожений конфлікт, який може вибухнути знову за першої ж нагоди.
Дмитро Шеренговський
політолог, проректор Українського католицького університету
З точки зору миротворчої політики ми справді маємо факт зменшення бойової активності – і це позитивно, адже всі зацікавлені, щоб така ситуація тривала якомога довше. Потенційно існує платформа для подальшої роботи над примиренням, але навіть у цьому 20-пунктному плані багато декларацій і мало конкретики. Бракує розуміння, як саме можна забезпечити виконання домовленостей та який для цього існує інструментарій.
США, попри свою участь, не мають механізму впливу, щоб стримувати сторони, а вирішення самих причин конфлікту також не відбулося. У підсумку ми маємо документ, який тимчасово зменшує рівень насильства, але зовсім не гарантує його сталого припинення.
Усередині самого ХАМАС триває боротьба між крилом, яке підтримує домовленості з Трампом, і радикалами, що вважають угоду капітуляцією під американським диктатом. Політичне керівництво ХАМАС, яке брало участь у перемовинах, сьогодні не має повного контролю над польовими командирами, а отже не може гарантувати тривале припинення вогню.
Сам Дональд Трамп, звісно, може проголосити "кінець війни", хоча фактично він став архітектором тимчасового перемир'я, яке не підкріплюється реальним бажанням розв'язати проблему Гази. Нинішній баланс тримається виключно на страху бойовиків перед відновленням бойових дій і політичному тиску всередині Ізраїлю.
При цьому домогтися реальної згоди на мир від обох сторін так і не вдалося. Сьогоднішня ситуація в Секторі Гази, очевидно, не є стабільною чи передбачуваною, а конфлікт може спалахнути з новою силою, якщо одна зі сторін вирішить вдатися до провокацій.
Як російсько-українська війна перетворюється на особисту місію Трампа?
Втім, навіть тимчасовий успіх Дональда Трампа на Близькому Сході відкриває надію на мирне життя в Україні. Для президента США російсько-українська війна від початку його другої каденції була питанням другорядним, однак із часом перетворилася на один із найгостріших політичних викликів, що безпосередньо впливає на внутрішню ситуацію у Штатах.
З перших днів у Білому домі Трамп обіцяв завершити війну в Україні "за 24 години", але дев'ять місяців потому йому так і не вдалося показати бодай якийсь результат своїх дипломатичних зусиль на цьому напрямку.
Перші спроби Трампа досягти зупинки бойових дій викликали серйозний стрес в українського суспільства, адже в обмін на умовну "паузу" у війні він запропонував Володимиру Путіну ледь не повну капітуляцію України на умовах РФ, включно із визнанням Криму російським, а на додачу запропонував росіянам низку економічних бенефітів від співпраці зі Штатами.
![]()
Спроба Трампа схилити Україну до капітуляції спричинила один із найгучніших політичних скандалів у сучасній історії / Фото Getty Images
У відповідь Україна разом з європейськими партнерами чинила обережний спротив американському тиску, адже, на думку Трампа, проблема полягала саме в небажанні Києва слідувати його плану. Зрештою, останній цвях у труну трампівських зусиль власноруч забив сам Путін.
Зустріч на Алясці стала політичним фіаско для Трампа, адже замість згоди на "пропозицію, від якої неможливо відмовитися", він отримав від російського диктатора історичну лекцію про події, що відбувалися задовго до створення самих Сполучених Штатів.
Судячи з повідомлень американських ЗМІ, саме це й обурило Трампа настільки, що його позиція щодо врегулювання російсько-української війни різко змінилася. Спершу він змінив свою риторику в бік Кремля, а згодом здійснив перші прямі спроби економічного тиску на Росію, запровадивши санкції проти двох найбільших російських нафтових компаній.
Втім, як вважає експерт Дмитро Шеренговський, поки цього тиску навряд чи вистачить для реального зрушення мирного процесу з мертвої точки.
Дмитро Шеренговський
політолог, проректор Українського католицького університету
Російський режим готовий терпіти економічний дискомфорт, бо їхня воєнна машина працює далі. Там дійсно страждає соціально-економічна сфера, але це не означає краху воєнки. Станом на зараз для Путіна ризики від завершення війни можливо вищі за ризики від її продовження. Щоб змінити цю рівновагу, треба посилювати тиск на ресурси Кремля – перекривати санкційні дірки, тиснути на його партнерів і не давати Росії можливості компенсувати втрати. Лише тоді в Москви з'явиться стимул до реальних поступок.
Водночас Україна разом з європейцями розробила власний план із 12 пунктів щодо завершення війни, який передбачає зупинку бойових дій по лінії зіткнення, обмін полоненими, повернення депортованих дітей, гарантії безпеки, фінансування відбудови України та поступове зняття санкцій з Росії в обмін на її участь у відновленні зруйнованих регіонів.
![]()
Пресконференція за результатами зустрічі "коаліції охочих", 24 жовтня 2025 року / Фото Офісу Президента
Зверніть увагу! Поки що Росія не демонструє бажання долучатися до будь-яких мирних ініціатив – ані з боку Трампа, ані зі сторони України та європейців. Кремль наполягає на своїх початкових максималістських вимогах, що передбачають передачу під контроль РФ щонайменше чотирьох українських областей та фактичну капітуляцію України.
Для самого Трампа проблема полягає саме в небажанні Москви шукати компромісні рішення. І поки Вашингтон демонструє готовність тиснути на Україну більше, ніж на Росію, зрушити ситуацію з мертвої точки навряд чи вдасться. Втім, навіть реалізація "заморозки" війни, як це бачить Трамп, не вирішує глибинних проблем у відносинах між Україною та Росією, а лише відтерміновує початок нового етапу війни.
Дмитро Шеренговський
політолог, проректор Українського католицького університету
Маю великі сумніви, що Трампу справді вдасться це зробити, адже навіть посадити сторони за стіл переговорів зараз майже нереально. Україна й Росія дивляться на ситуацію зовсім по-різному, а рівень "примушування" при цьому теж несиметричний. На Україну Трампу тиснути набагато легше, ніж на Москву, і реального тиску на Росію ми так і не побачили.
Щоб змусити Кремль щось підписати потрібно набагто більше "кнутів", ніж те, що ми бачили останнім часом. Я думаю максимум, на що можна розраховувати зараз, так це дуже повільний рух у напрямку початку переговорів.
Для американського президента, який, вочевидь, прагне показати бодай якийсь результат до початку проміжних виборів у США, такий розвиток подій цілком прийнятний. Натомість для України та Європи важливою залишається подальша участь Штатів у післявоєнних процесах, зокрема надання реальних гарантій безпеки, які б стримували Москву від нового витка агресії.
Символічно, що прагнення Трампа здобути Нобелівську премію миру тепер працює проти його початкової байдужості. Київ і Брюссель активно використовують створений ним самим імідж "миротворця", щоб переконати Білий дім чинити жорсткіший тиск на Москву та відіграти справжню миротворчу роль.
Україна готова забезпечити Трампу "місце в раю", як він сам неодноразово це підкреслював, однак для цього американському президентові доведеться справді постаратися та примусити Росію до реального довготривалого миру.

