Оприлюднення розслідування операції НАБУ «Мідас» щодо корупції в енергетичній сфері трохи більш як тиждень тому вкупі з поганими новинами з фронту та холодними домівками без електрики спричинило в українців спочатку шок, а потім розпач і відчуття безвиході. А це ж лише невелика частина — 20% від оперативної доказової бази, що викриває корупційні схеми та їх учасників, зокрема в галузях оборони, медицини тощо.
ZN.UA і так знало й писало про те, що крадіжок та корупційних схем як у малих, так і у великих масштабах на всіх щаблях війна не зупинила — навіть навпаки (тільки про корупцію в енергетиці у нас вийшло 17 статей!). Начебто здогадувалося про це й суспільство. Проте одне — знати загалом, а інше — побачити в опублікованих матеріалах цинічні подробиці.
«Це — кінець. Усе пропало. Політична криза ще більше послабить Україну. Грошей нам Захід не дасть, фронт посиплеться. Нащо тоді все?» — такі реакції можна було побачити в перші дні. Вже згодом вони почали змінюватися на гнів і одвічне запитання «Що робити?».
Депутат Залізняк говорив про вже три соціологічні дослідження, в яких зафіксовано обвал рейтингу президента Зеленського. За даними ZN.UA, ще до Міндічгейту за Зеленського на майбутніх виборах мали намір голосувати 23–24% від тих, хто збирався на них прийти. Тож падіння рейтингу президента нижче 20% — не обвал, але чіткий вектор.
Як і на яких умовах можна йти далі в одній упряжці з владою, довіру до якої підірвано остаточно? В повітрі зависло очікування: щось має статись.
«Яким, на вашу думку, буде вплив операції «Мідас» та інформаційної кампанії навколо неї на українське суспільство?» — таке запитання ZN.UA поставило українським соціологам і психологам. Нижче — їхні відповіді.
Світлана Чуніхіна, заступниця директора Інституту соціальної та політичної психології НАПН України: «Я не очікую істотної дестабілізації суспільства під впливом саме корупційних скандалів. Ось кілька аргументів.
По-перше, згідно з даними досліджень, різка зміна ставлення до влади сталася 2024 року. Українці саме тоді остаточно переконалися в корумпованості команди Зеленського. Чинний скандал лише додав деталей до картини, яка й раніше була очевидною для суспільної більшості — очільники держави діють недоброчесно в тому, що стосується фінансів.
По-друге, держава й нація в їхньому теперішньому стані є значно ширшими за політичний режим. Те, що Україною керують непрофесійні й нечесні політики або чиновники, не свідчить про крах державності й не призводить до суспільного колапсу — бо Україна не зводиться до п’яти-шести менеджерів Зеленського.Хоча російська пропаганда змальовує ситуацію саме так.
По-третє, дослідження свідчать, що українці зберігають налаштованість на спротив російській агресії і водночас не мають абсолютної самозаборони на критику й протести на адресу влади. В суспільстві ніби є загальне розуміння тієї межі, за якою законне право на протест може стати небезпечним для державної стійкості. Навички суспільної саморегуляції проявляються й у цьому також.
По-четверте, насправді важливі й критичні події сьогодні відбуваються на фронті. Поки фронт стоїть, громадяни здебільшого будуть схильні уникати надмірної радикалізації. Та якщо справи на фронті вийдуть з-під контролю, претензії до влади наростатимуть, як лавина. Проблема корупції полягає саме в тому, що вона підриває обороноздатність держави й істотно збільшує ймовірність того, що війна обернеться катастрофою для України».
Андрій Биченко, директор соціологічної служби Центру Разумкова: «З високою ймовірністю можна сказати, що переважна більшість українців негативно поставилася до фігурантів скандалу. Проте наслідки його впливу на українське суспільство спрогнозувати складно.
На сьогодні, найімовірніше, вплив є незначним. Попри резонансність справи, вона цілком вписується у панівне сприйняття влади українським суспільством. Нині для громадян характерне дуже позитивне ставлення й високий рівень довіри до інституцій, пов’язаних із обороною України, з одного боку, й негативне ставлення та низький рівень довіри до інших державних інституцій і державних службовців загалом. Значна частина суспільства вважає цю частину держапарату схильною до корупції. Тому новий корупційний скандал лише додав деяких деталей, але не змінив картини бачення влади.
Щодо подальшого розвитку ситуації та її впливу на українське суспільство, то його спрогнозувати вкрай складно, оскільки він залежить від багатьох наразі непередбачуваних чинників. Основними є такі.
- Інформація, яку вдалося зібрати НАБУ та яку буде оприлюднено. І тут важлива не лише сама інформація, а й обґрунтованість звинувачень, як фактична, так і у сприйнятті громадськості. Важливим чинником є також низький рівень довіри до антикорупційних органів — принаймні до операції «Мідас» абсолютна більшість українців не довіряла НАБУ та САП.
- Реакція влади, як фактична, так і публічна.
- Реакція західних партнерів, як фактична, так і публічна.
- Вплив на українське суспільство інших чинників, насамперед пов’язаних із війною, економікою, енергопостачанням.
- Результативність спроб російських спецслужб, які використовуватимуть ситуацію для розколу українського суспільства.
Але передбачити розвиток усіх цих чинників неможливо, тому неможливо й спрогнозувати розвиток ситуації. Можливо лише вгадати або не вгадати.
Сергій Дембіцький, заступник директора Інституту соціології НАНУ: «З досліджень Інституту соціології НАН України відомо, що українське суспільство повернулося до переважаючого стану соціально-політичного негативізму ще минулого року (перед цим його фіксували 2021 року). Залишається таким наше суспільство й зараз.
У цьому контексті плівки НАБУ не мають істотно змінити суспільні настрої загалом — погіршити їх іще сильніше вже доволі складно. Але в полі громадської думки залишаються аспекти, які в умовах воєнного часу виявилися стійкими до соціально-політичного негативізму.
До таких, зокрема, належить оцінка діяльності Володимира Зеленського на посаді президента України. Звісно, вона не є такою високою, як 2022 чи 2023 року, але значна частина населення України підтримує чинного президента. «Злив НАБУ» можна порівняти з плацдармом наступу на політичний авторитет влади. Питання тут передусім у тому, як цей плацдарм буде використано — для подальшого наступу з метоюзнищення легітимності чи просто як чинник тиску на перемовинах, покликаних окреслити майбутній політичний ландшафт.
У контексті прогнозування подальших подій необхідно враховувати чинник політичної альтернативи. Українська політична культура традиційно є персоноцентричною. І поки нормальне політичне життя «стоїть на паузі» й ніхто відкрито не заявляє претензій на посаду президента, Володимир Зеленський залишатиметься ментальною точкою опори не тільки для власного електорального ядра, а й для низки інших соціальних груп.
Олег Покальчук, соціальний психолог: «У суспільства вкотре зіпсується настрій. На цьому вплив закінчиться. У суспільства немає інструментів впливу. Якась кількість молоді отримає мотивацію, й це вплине на її світогляд. На жаль, молоді мало. А буде ще менше.
Майдани, протести — це не інструменти. Це виявлення настрою. У всіх попередніх майданів були конкретні бенефіціари. І це точно не суспільство. Останнє отримало відчуття справедливості. А хтось — нові посади й нові корупційні можливості.
Від виходу людей на майдан явище не зникне. Воно в принципі не може зникнути. Корупція — це результат тривалої ерозії нашої соціалістичної системи. У нас Українська Радянська Соціалістична Республіка. Радянська, тому що в нас Верховна Рада головна. Українська — зрозуміло. А соціалістична, тому що всі інституції та система стосунків між ними збереглися без істотних змін.
Києвоцентричне мислення каже: весь жах — на Печерських пагорбах. Але десь у райцентрі відбувається те саме, просто в дрібнішому еквіваленті.
Імпічмент. Такого інструменту немає. Питання досить ретельно пропрацьовували ще під час «України без Кучми» дуже зацікавлені та компетентні люди.
Вологі мрії про радикальні зміни режиму, перевороти й усе таке інше я чую протягом десятиліть.
Тут треба дивитися на воєнну економіку, яка тримається на західних грошах країн, що визнають нашу владу легітимною, бо вона пройшла через вибори. І це юридична підстава мати з нами справу, бо президента, ВР та інших обрано законно.
Єдиний ефективний приклад із новітньої історії — це чилійська хунта, завдяки винятковому збігу обставин. На тлі десятків неуспішних. Військові перевороти завжди тимчасові. І після того, як відбувається переворот, із країною ніхто не матиме справи. Наступного дня Європа й Америка з полегшенням перестануть давати нам гроші. Це основна проблема. Технічно переворот — не проблема. Проблема — розвиток після нього. У разі такої зміни влади Україні доведеться провести в економічній і політичній ізоляції приблизно три роки. Тільки після цього, якщо виживемо, з нами потроху почнуть говорити.
Якісь «палацові» перевороти ймовірніші. Зберігається видимість легітимності.
Але система стримувань і противаг у корупційному суспільстві насправді значно більша, ніж нам здається. Високоорганізована злочинність добре дбає про безпеку. Всілякі силові дії відбуваються тоді, коли люди не можуть домовитися. Ми ж бачимо навіть не силові дії, а демонстрацію. Це меседжі тим, хто розуміє, що вони означають. А для суспільства це — новий сезон тридцятирічного серіалу.
Єдина можливість змін — це вибори. В цьому сенсі зміни настрою суспільства справді впливають на політичні процеси, на інституції тощо. Але виборів немає й не передбачається.
У нас, по-перше й по-друге, — осінь; по-третє й по-четверте, — Різдво й Новий рік, а там уже — після свят. Хоч які вертепи водитимуть, однаково є ентропія. Бували яскравіші вистави. Й закінчувалися тим самим».
