/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F131%2F65827cfd44414f423420543ebf7178d9.jpg)
Перемирʼя до Нового року малоймовірне, прогнози Заходу залежать від ЗСУ - Яременко
19 листопада президент України Володимир Зеленський у Стамбулі проведе переговори з турецьким лідером Реджепом Ердоганом. Напередодні візиту український гарант також заявляв про поновлення переговорного процесу у Стамбулі, а західні медіа повідомляли про ймовірну зустріч із спецпосланником президента США Стівом Віткоффом.
В інтервʼю Главреду народний депутат України, дипломат, засновник фонду "Майдан закордонних справ" Богдан Яременко розповів чого чекати від зустрічі Зеленського та Віткоффа та чи буде Вашингтон шукати нових контактів з РФ, чи здатний Трамп запровадити нові санкції проти Кремля, та коли завершиться війна в Україні.
Президент Володимир Зеленський повідомив про відновлення у Стамбулі переговорного процесу. Чи варто вважати ці переговори результативними, зважаючи на відсутність на них російської сторони?
Там і не мало бути представників російської сторони. Тобто немає сенсу оцінювати за тим, що не планувалося і чого там не повинно було бути. Є певний момент, який сьогодні залишається ключовим, — це зміна підходів адміністрації Трампа до конфлікту. Ми бачимо, що вони стають більш критичними щодо Росії та більш схильними застосовувати той підхід, який Україна вважає коректним: примус має стосуватися Росії, і саме примус повинен посадити її за стіл переговорів.
Відповідно, оскільки підходи змінюються, виникає потреба говорити один з одним, консультуватися і дивитися, що може статися далі. Сама фігура Віткоффа не викликає жодного оптимізму. Він абсолютно не підготовлений до своєї місії, що ми вже неодноразово бачили. Аж до того, що схильний сприймати позицію своїх візаві на переговорах так, як він сам собі її уявляє, а не так, як вона звучить насправді. Тому я би не покладав великих надій на нього.
Зараз я розумію, що Туреччина нам більше потрібна, і перебування там і Умерова, і президента стосується перш за все ініціативи великого обміну полоненими. А це так звана звірка годинників — спроба подивитися, що в рамках нової реальності, більш позитивної для України з огляду на позицію Трампа, ми можемо досягти у відносинах із США щодо Росії та щодо примусу її до переговорів.
Думаю, не більше й не менше. І не варто очікувати від Віткофа чогось серйозного: через його підготовку і позицію він зараз не є людиною, яка ухвалює рішення з американського боку. Тому це, я б сказав, не більше, ніж робоча зустріч.
Якщо дійсно Віткофф не бере участі в ухваленні рішень як таких…
Ні, участь він усе ж бере: він є джерелом інформації для президента Трампа, він має до нього доступ тощо. Але рішення точно ухвалює не він. І, як ми бачимо, він більше схильний до такої собі "дипломатії гешефту", яка зрозуміла президенту Трампу. Але, як усі переконалися, вона не дає жодних результатів. Тому його позиція, як я розумію, похитнулася, і зараз більше авторитету та повноважень має той, хто й повинен мати, — Марко Рубіо.
Як ви гадаєте, зважаючи на той прецедент, який був з російською стороною і з тим, як передавалася інформація від Віткоффа далі до Білого дому, чи є ризик, що українська точка зору зараз теж може бути дещо спотворена "по дорозі"?
По-перше, я думаю, що сам Віткофф уже буде намагатися правильно її зрозуміти, тому що, очевидно, ліміт його помилок і неточностей підходить до вичерпання. А по-друге, українська позиція впродовж останнього пів року(а то й більше) стільки разів безпосередньо озвучувалася Трампу самим президентом Зеленським, що перекрутити її чи неправильно донести вже буде дуже складно. Вона чітко викладена і зрозуміла. Можливо, Віткофф захоче "прозондувати", чи, зважаючи на політичну кризу і складну ситуацію на фронті, не з’явилися якісь зміни. Але я не думаю, що в переговорній позиції України щось змінилося. Тому, якщо це така собі "розвідка боєм", то він повернеться з тими самими результатами, які були й раніше.
З чим пов’язано те, що саме зараз ці переговори поновилися? Чи справді це лише ситуація на фронті, чи є ще якісь додаткові чинники?
Переговори тривають постійно, на різних рівнях і між різними країнами. Ми бачимо нові американські санкції проти Росії і розмови про можливий ще один їхній пакет. Тобто є нова ситуація, а говорити потрібно завжди. Це нормальна ситуація для дипломатії, коли відбуваються постійні консультації, постійна "звірка годинників", постійний зондаж.
Тому немає нічого екстраординарного в цій зустрічі. Аналогічні відбувалися й раніше, і вони тривають. Позиції сторін зрозумілі. Американська сторона більш схильна до поступової еволюції підходів — чудово, це означає, що наші аргументи діють, і нам потрібно продовжувати ці контакти, щоб і надалі переконувати США.
Можливо, Віткофф вважає, що має якісь аргументи, які можуть вплинути на позицію України. Ну, побачимо. Але це все звичайні консультації. Ще раз повторю: Віткофф — не та людина, яка ухвалює рішення. Він апріорі не має достатньої ваги: він не представник виконавчої влади, не займає жодних посад, які дозволяли б укладати будь-які домовленості. Тому говорити з ним можна, але жодних домовленостей з ним бути не може — лише консультації, не більше.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F131%2F5054d5e699947a50592bc5bb52b0d8c8.jpg)
Чи можливе поновлення публічних контактів американської адміністрації з росіянами після цього раунду переговорів у Стамбулі?
Дональд Трамп і його адміністрація ведуть діалог з росіянами, виходячи виключно з власних інтересів і власного бачення ситуації. На сьогодні — принаймні на зараз (хоча вона часто змінюється у Вашингтоні з багатьох питань) — американці бачать: умиротворення Росії не дає результатів. Росіяни, а точніше Путін, намагаються демонструвати готовність до діалогу, інколи навіть викликаючи нервову реакцію у власному суспільстві серед "зетників".
Тенденція така, що американці наразі не схильні до діалогу. Вони дуже чітко пояснили свою позицію: допоки вони не побачать конкретних ознак того, що Росія справді хоче домовлятися, а не лише висуває ультиматуми без підстав, вони не бачать потреби в зустрічах високого рівня — починаючи від рівня міністрів закордонних справ і вище.
Я поки що не бачу, щоб ситуація якось змінилася. Це нинішній тренд у Вашингтоні.
Ви згадували питання нових санкцій, ми бачили заяву Ліндсі Грема з цього приводу. Як ви гадаєте, як скоро, на вашу думку, вони можуть бути втілені в життя? І чи не повториться ситуація, коли його прогнози не справджуються?
Важко сказати, адже, з одного боку, Ліндсі Грем неодноразово демонстрував прихильність до України, а з іншого — його прогнози дуже часто не збуваються. Часто його заяви — це не коментування того, що відбувається, а спроба вплинути на ситуацію. Тому подивимось.
Очевидно, що невдоволення Росією в адміністрації США наростає, і відповідно союзники цієї адміністрації в американському парламенті намагаються реагувати, підсилювати цей процес і просувати відповідні ініціативи.Ліндсі Грем — один із тих, хто традиційно був активним ініціатором законопроєктів у цьому напрямку. Тому, можливо, зараз ідеться поки що більше про його особисті ініціативи. А те, що робить адміністрація Трампа, як ми бачимо, відбувається дуже раптово і виключно в рамках рішень самого Трампа.
Наскільки Трамп, зважаючи на всю його риторику, здатний реально посилювати санкції? Чи це знову будуть лише балачки?
Останніми днями він зайнятий винятково внутрішньополітичними питаннями. Його коментарі зводилися до того, що варто подивитися протягом місяця, як зміниться позиція Росії під впливом рішень щодо "Лукойлу" та "Роснефти", тобто під впливом останніх санкцій. І тоді, мовляв, буде видно.
Він уже кілька разів "обпікся", тому зараз починає бути обережнішим у прогнозах. Так, він незмінно говорить про своє бажання вирішити конфлікт, завершити війну. Він досі сподівається, що це може статися досить швидко, але конкретних кроків він коментує значно менше — очевидно, з огляду на досвід того, як легко можна прорахуватися і не досягти бажаного.
Поки що я не бачу нічого нового. Усі вичікують і спостерігають, як розвивається ситуація — і на фронті, і щодо санкцій, і у внутрішній політиці як США, так і України. Це зараз, на мою думку, короткий період тактичних очікувань, а не стратегічних рішень. Усі очікують певних змін, але ситуація не виглядає такою, що дозволяє ухвалювати великі стратегічні рішення.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F131%2F9ea974aff0324b425bf9f68f3e5532f4.jpg)
Напередодні у Парижі Володимир Зеленський зустрічався з Еммануелем Макроном, де президенти підписали декларацію про оборонне співробітництво. Під час спільної пресконференції Макрон заявив про можливе завершення війни раніше 2027 року. Перед цим у медіа активно цитували лист Єврокомісії, де також фігурував кінець 2026 року як ймовірний термін завершення війни. На вашу думку, враховуючи всю ситуацію, про яку ви щойно говорили — що всі вичікують, — на чому можуть ґрунтуватися такі заяви?
На політичних потребах тих, хто їх робить. І я кажу це без іронії. Є потреба пояснювати своїм виборцям, як багато та як довго доведеться витрачати гроші на цю війну, і з якої причини. Саме тому політики в усіх країнах, що допомагають Україні, змушені давати такі пояснення.
Крім того, останнім часом, як мені здається, з’явився певний надмірний оптимізм, пов’язаний з інформацією про погіршення економічної ситуації в Російській Федерації. Можливо, частково й через це. Але заяви про те, що війна закінчиться незабаром, у близькій перспективі — не нові. Політики робили їх неодноразово. І я думаю, що кожен з них виходить насамперед із власних політичних інтересів, а не лише зі сприйняття реальної ситуації на війні.
За винятком загального розуміння того, що війну бажано завершити якнайшвидше, бо це означає менше руйнувань і менше загиблих. Але при цьому ніхто не має чіткого розуміння, як цього практично досягти.
Відповідно, шансів на те, що такі прогнози здійсняться, українській громадськості вже давно пора б вже звикнути.
Усі плани у світі наших партнерів будуються, виходячи з того, що робимо ми, а не навпаки. Тобто нам точно не варто будувати свої очікування на підставі їхніх заяв. Тут ситуація абсолютно зворотна. Вони говорять, бо їм треба щось говорити — пояснювати своїм виборцям, окреслювати перспективи для планування тощо. Але ніхто не говорить і не пояснює, яким саме чином і в який спосіб закінчиться ця війна: як примусять Росію домовлятися, коли це станеться і так далі.
Очікування, які озвучуються, багато в чому пов’язані з економічним станом та великими втратами Росії на полі бою. Однак, на мою думку, вони надто оптимістичні.
Якщо не говорити повністю про завершення війни, оскільки ми розуміємо, що наразі це малореально, чи може Росія зробити якісь кроки? Ми бачили, що раніше з їхнього боку була доволі активна риторика щодо можливості зустрічей і з Трампом, і з Рубіо, але, як ми бачимо, нічого не вийшло. Чи можуть у російській риториці з’являтися натяки на "жест доброї волі", наприклад, до Нового року? Я бачу, що й у вашій фракції лунали різні думки з цього приводу.
У фракції про це говорять люди, які ще менш поінформовані й менш ерудовані, ніж президент Макрон. Тому я взагалі не брав би ці заяви до уваги. Це просто порожня балаканина і спроба моїх колег привернути до себе увагу. Причому робити такі заяви зараз — абсолютно неетично, неправильно й контрпродуктивно.
Немає в нас розуміння, як швидко Росія готова рухатися. Росіяни завжди грають свою гру. Їхня мета була у спробі через Трампа вирішити питання санкцій і зменшити тиск на Росію, щоб отримати більше ресурсів для перемоги над Україною.
Росіяни, ретельно вивчивши Трампа, загортали свою позицію у такі формулювання, які викликали позитивне сприйняття і у Віткоффа, і в Трампа: говорили про "бажання закінчити війну" тощо. Але по суті їхня позиція не змінювалася. Путін готовий закінчити війну в будь-яку секунду, коли Україна підпише капітуляцію. Ось і все їхнє "миролюбство": ми готові припинити війну, якщо переможемо. Військова перемога може бути не обовʼязковою — політична капітуляція України їх теж цілком влаштує.
Вимоги Росії зрозумілі й незмінні: території, відмова України від вступу в НАТО та інші гарантії. І нарешті американці побачили, що за позитивною риторикою зустрічі з росіянами немає жодного практичного руху вперед. Росіяни просто граються словами, дуже обережно їх добираючи, щоб не викликати негативної реакції Трампа. Але вже й Трамп це зрозумів.
Звісно, Трампа усі хвалитимуть, тому він періодично змінюватиме позицію, і я не думаю, що тут ми побачимо щось нове. Втім, будь-які можливі заяви росіян про "перемирʼя" – це великий обман. Будь-яке перемир’я вони знову використають для накопичення дронів і ресурсів, для передислокації військ, для підготовки більш інтенсивних ударів по Україні. Це не буде перемир’я — це буде технологічна пауза для досягнення військових цілей.
І що б росіяни не говорили, все, що вони роблять, спрямоване виключно на військову перемогу. Їм не потрібні компроміси заради компромісів і не потрібні загравання, щоб "сподобатися". Вони заграють із Трампом, бо хочуть вирішити питання так, як їм вигідно — не піти на поступки, а нав’язати свою волю.
Відповідно, війна може призупинитися лише тоді, коли одна зі сторін стане неспроможною її продовжувати — у вигляді певної заморозки. Але точно не до Різдва і не до Нового року.
Про персону: Богдан Яременко
Богдан Васильович Яременко (нар. 25 вересня 1971, Київ) – український дипломат, політик і громадський діяч. Надзвичайний і Повноважний Посланник 1-го класу, генеральний консул України в Стамбулі (з 2010), за сумісництвом представник України при Організації чорноморського економічного співробітництва (2010-2013). Народний депутат України 9-го скликання. Голова правління заснованого українськими дипломатами благодійного фонду Майдан закордонних справ, повідомляє Вікіпедія.

