Brave new world

Що чекає на нас у новому 2026 році? Чи закінчиться гаряча фаза російсько-української війни? Якщо так, то на яких умовах?.

Поки що відповіді на ці запитання ніхто не знає.

Але що точно відбудеться 2026-го, то це подальша ломка колишнього світопорядку – і поступове формування нового.

Сьогоднішній світ помітно відрізняється від світу, який існував ще рік тому.

На початку січня 2025-го про можливе російське вторгнення до Європи не говорили з такою впевненістю, як зараз; а обраний президент США Дональд Трамп не встиг вступити на посаду.

Причому на практиці повернення Трампа до Білого дому виявилося ще більш нищівним ударом по старому світу, ніж усі агресивні акції та плани Кремля.

Звісно, ​​для України та українців головним історичним антагоністом був і залишається Володимир Путін.

Однак у глобальному вимірі пальма першості все ж таки належить 47-му президенту Сполучених Штатів.

Путінська Росія зайнялася активною руйнацією світового порядку не сьогодні і не вчора – а як мінімум з 2014 року.

Весь цей час надії на стримування кремлівських гангстерів та інших поганих хлопців пов'язані з позицією колективного Заходу на чолі з Вашингтоном.

Але, викинувши на звалище колишні підходи до зовнішньої політики США, адміністрація Трампа зламала багаторічний баланс сил.

Одна річ – коли агресивна диктатура кидає виклик демократичному Заходу, зневажає міжнародне право та вторгається до сусідньої країни.

А інша – коли найбільша західна демократія відмовляється від зобов'язань перед своїми партнерами, прагне співпраці з агресивною диктатурою та погоджується де-факто визнати її територіальні завоювання.

Перехід трампівської Америки на "темний бік" став тією обставиною, яка остаточно поховала колишній порядок.

І якщо раніше українці ще могли вірити, що спільна перемога над Кремлем дозволить повернутися до нормальної світової реальності, то тепер ми разом із мільярдами землян спостерігаємо за народженням дивного нового світу.

Brave new world – це світ, у якому немає не лише глобальної безпеки та глобальних правил, але навіть надії на їхню появу.

У попередні десятиліття Сполучені Штати могли незадовільно впоратися з роллю світового поліцейського, але принаймні не відмовлялися від цієї ролі.

Тепер Вашингтон майже відверто декларує, що спільна безпека – не його турбота.

Відтепер військовий потенціал Америки призначений не для підтримки глобального порядку, а головним чином для отримання своєкорисливої ​​вигоди.

А європейський військовий потенціал поки що недостатній навіть для того, щоб гарантувати безпеку самої Європи – не кажучи вже про щось більше.

Відносно нещодавно вважалося, що запорука успіху в XXI столітті – це дотримання певних правил.

Той, хто їм слідує, розвивається і процвітає.

На того, хто їх порушує, чекає покарання: щонайменше у вигляді міжнародної ізоляції.

Але на практиці Україна, яка багато років намагалася грати за правилами, отримала агресивну війну та зруйновану країну.

А Росію мирні ініціативи Дональда Трампа фактично винагороджують.

Тим самим людству дають зрозуміти, що запорука успіху у ХХІ столітті – це насамперед груба сила.

Той, хто досить сильний, може зневажати будь-які правила та норми.

А того, хто слабший, жодні правила не захистять і не врятують.

Brave new world – це світ, в якому егоїстичні інтереси вже не намагаються прикривати універсальними цінностями.

Нову моду знову-таки задає Білий дім, який відверто розмірковує про наживу і все рідше згадує про свободу, демократію, справедливість і права людини.

На щастя, Європа до такої відвертості ще не дійшла, але схожі тенденції спостерігаються і там.

Звідси – невдача з репараційним кредитом для України через завзятий опір Бельгії та публічні заяви таких державних діячів як Орбан, Фіцо чи Бабіш.

Звісно, ​​й у минулому високі демократичні ідеали нерідко служили лише маскуванням чиїхось утилітарних інтересів.

Однак раніше таке маскування вважалося необхідним та обов'язковим.

А тепер неприкритий цинізм поступово стає мейнстримом.

Ми справедливо обурюємося цинічністю західних політиків, які відмовляються підтримувати Україну у протистоянні з Росією.

Але примітно, що підтримка України теж стає більш цинічною.

Хтось уже відкрито заявляє, що український спротив дозволяє європейцям виграти час для зміцнення власної оборони, і тому Києву треба допомагати.

Не заради урочистості демократії, справедливості та інших гарних ідеалів – а заради профіту.

Brave new world – це світ, де держава все більше тяжіє над особистими свободами та правами громадян.

Там, де немає глобальних поліцейських, доводиться розраховувати на свою силу.

Там, де немає глобальних правил, треба бути готовими до війни.

А таку готовність забезпечують механізми державного примусу.

Більше податків – покриття витрат на оборону.

Більше обмежень та заборон – в ім'я національної безпеки.

Більше обов'язків для своїх підданих – зокрема й недобровільна служба в армії.

Багатостраждальна Україна встигла відчути цей тренд повною мірою.

А тепер він потихеньку підбирається до розвинених західних країн.

Достатньо згадати бурхливі дебати про повернення примусового призову до німецького Бундесверу.

Очевидно, глобальний розквіт лібералізму припав на початок ХХI століття – і тепер світ дрейфуватиме в протилежний бік.

Утім, у першій половині ХХ століття людство вже переживало щось схоже.

Ніде правди діти, деякі українці спостерігають за чужими метаморфозами не без зловтіхи.

Вийшовши за межі України, військова загроза починає виглядати як своєрідне покарання для тих, хто недостатньо рішуче та активно підтримував нас після 24.02.2022.

Крім того, нинішня історична турбулентність сприймається як аргумент для того, щоб стримати наших співгромадян від еміграції.

Який сенс залишати небезпечну та неліберальну Україну, якщо за кордоном теж починаються проблеми з безпекою та особистими свободами?.

Але, звичайно, насправді дещо складніше.

Brave new world, в якому вже мешкають мільйони українців, не поглине всіх одразу.

Якщо відкинути зовсім похмурий сценарій ядерного апокаліпсису, то навіть нова масштабна війна в Європі чи в іншій частині світу не торкнеться різних країн рівною мірою.

Умовна Естонія чи Польща вразливіші, ніж умовна Ісландія чи Португалія.

А умовний Веллінгтон або Монтевідео постраждають пізніше і менше, ніж умовний Тайбей або Сеул.

Імовірно, навіть у чудовому новому світі залишаться острівці безпеки та лібералізму, які нагадуватимуть людству про найкращі часи.

На жаль, для України це мало що змінює.

Ми вступили в зону турбулентності раніше за інших і через географічне розташування навряд чи покинемо її протягом наступних десятиліть.

Нерівномірний перехід до нової реальності має значення лише для тих із нас, хто вибрав стратегію не колективного, а індивідуального виживання.

У 2026 році в молодого українця все ще є шанси прожити спокійне та комфортне життя: якщо він залишить Батьківщину і зуміє пустити коріння в країні, куди brave new world не дістанеться чи прийде з максимальним запізненням.

Щоправда, жодних гарантій нашому співвітчизнику-емігранту все одно ніхто не дасть.

Михайло Дубинянський.