/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F53%2F509af99d71d545d08085b703a5865224.jpg)
Припинення конфлікту: команда Трампа готується до мирних переговорів з Іраном
На початку березня 2026 року, коли конфлікт на Близькому Сході посилився, а військові дії тривали, команда Дональда Трампа почала таємно готуватися до можливих мирних переговорів з Іраном. Посадовці США, незважаючи на потенційну тривалість конфлікту ще 2-3 тижнів, усвідомлювали необхідність дипломатичного вирішення.
Ключовими фігурами, залученими до цих обговорень, стали Джаред Кушнер та спецпредставник Стів Віткофф. Їхня місія полягала у створенні дорожньої карти для майбутніх переговорів, метою яких було знайти вихід із затяжного протистояння та запобігти подальшій ескалації в регіоні.
За даними видання Axios, будь-яка угода про припинення війни мала б передбачати розблокування Ормузької протоки, вирішення питання запасів високозбагаченого урану Ірану, а також встановлення довгострокової угоди щодо ядерної програми Ірану, балістичних ракет та підтримки посередників у регіоні. Ці умови були схожими на ті, що вже були представлені в Женеві за два дні до початку війни.
Під час підготовки постали два ключові питання: визначення найефективнішої контактної особи в Ірані для ведення переговорів та пошук надійного країни-посередника. Хоча міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі був представником на минулих переговорах, його розглядали як неналежну фігуру для укладення значущої угоди.
Катар, який виявив ефективність як посередник у врегулюванні ситуації в Газі, став ідеальним кандидатом, проте він був готовий допомагати лише неофіційно, уникаючи ролі офіційного головного посередника. Паралельно, Єгипет і Катар повідомили США та Ізраїлю про готовність Ірану до переговорів, хоча Тегеран висував свої умови, включаючи припинення вогню, гарантії непоновлення війни та компенсації.
Наразі адміністрація Трампа продовжує аналізувати ситуацію, шукаючи оптимальні шляхи для початку діалогу. Одним із варіантів тиску на Іран розглядається можливість захоплення або блокади іранського острова Харк, з метою примусового відкриття Ормузької протоки. Цей крок, як вважається, може змусити Іран сісти за стіл переговорів, які команда Трампа прагне розпочати якнайшвидше.
Конфлікт на Близькому Сході протягом останніх тижнів перетворився з локального на регіональний, охопивши дедалі більше країн. 7 березня президент Ірану Масуд Пезешкіан заявив, що Тегеран утримуватиметься від атак на сусідні країни за умови, що їхня територія не використовуватиметься для дій проти Ірану. Однак того ж дня ситуація різко загострилася, коли ППО ОАЕ перехопили 15 балістичних ракет та 119 безпілотників. У відповідь, Емірати вперше завдали удару по іранській території, ціллю став завод з опріснення води, заявивши про готовність "рішуче реагувати" на загрози.
Далі Іран атакував об’єкти в країнах Перської затоки, зокрема в Катарі, Саудівській Аравії та Кувейті, оголосивши енергетичну інфраструктуру регіону "законною ціллю". У катарському промисловому центрі Рас-Лаффан, де розташований один із найбільших у світі комплексів зі скрапленого природного газу, після ракетного удару спалахнула пожежа та зафіксували значні руйнування. Американські військові, як повідомлялося, прискорили розгортання морських піхотинців у рамках підготовки до висадки для посилення своїх військ, що воюють проти Ірану.
Американський чиновник висловив переконання, що Тегеран зрештою сяде за стіл переговорів, зазначивши: "На нашу думку, ми загальмували розвиток Ірану".
Джерело, ознайомлене з перебігом обговорень, пояснило позицію США щодо іранських вимог компенсацій: "Вони називають це репараціями. Можливо, ми називаємо це поверненням заморожених коштів. Є багато різних способів, як ми можемо підібрати слова, щоб політично вирішити те, що їм потрібно вирішити, щоб досягти консенсусу в їхній системі".
На тлі нестабільності в регіоні та взаємних ударів, дипломатичні зусилля адміністрації Трампа можуть виявитися критично важливими для деескалації. Однак успіх переговорів залежить від готовності обох сторін до компромісів та здатності знайти взаємоприйнятні рішення. Майбутні тижні покажуть, чи зможе дипломатія взяти гору над військовим протистоянням.

