/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F33%2F218c4299740c7222a5672cdb4c8a7e88.jpg)
Міф про іранське вторгнення: чому Тегеран не здатен захопити Кувейт та Бахрейн
На тлі загострення ситуації на Близькому Сході інформаційний простір наповнився апокаліптичними прогнозами щодо масштабного сухопутного вторгнення іранської армії до сусідніх арабських держав. Проте детальний аналіз військового потенціалу Тегерану та специфіки його збройних формувань за кордоном свідчить про абсолютну неспроможність Ірану реалізувати такі агресивні амбіції класичним військовим шляхом.
Про це повідомив політичний аналітик Віталій Кулик в ефірі політолога Юрія Романенка.
Коментуючи панічні настрої в медіа, експерт жорстко розкритикував некомпетентні оцінки. "Я вже читав деяких "експертів", що Іран перейде на сухопутну операцію, захопить Кувейт, захопить там пів Іраку, піде штурмувати Бахрейн з Катаром. Ну, це найменш реалістичні сценарії. Тобто жодних сухопутних операцій іранська армія здійснювати не буде", - категорично заявив аналітик. За його словами, регулярна армія Ірану буде повністю сконцентрована на відбитті потенційних десантних атак на власному узбережжі.
Щодо іранських маріонеткових сил, які базуються в сусідніх країнах, їхні можливості також вкрай обмежені. "Інфраструктура, яка була раніше вибудована там з 14-го по 26-й рік у сусідів в тому ж самому Іраку, вона недостатня для здійснення військових атак. Це міліція шиїтська. Це нерегулярні військові частини Ірану", - пояснив Кулик. Він наголосив, що ці угруповання створювалися для зовсім інших завдань і не мають логістики для повноцінної фронтової війни.
Експерт закликає не плутати диверсійні загони з регулярними військами. "Вони є, але те, що є за межами Ірану, шиїтське, що можна було б залучити в якості якоїсь проксі, воно не є повноцінною армією. Це просто ополчення. Це не є армією, яку можна перекинути з Іраку, наприклад, для штурму там Саудівської Аравії чи ще чогось. Це нонсенс", - підсумував Кулик. Таким чином, загроза прямого військового захоплення територій сусідніх монархій залишається виключно в площині теоретичних спекуляцій.

