Путін втрачає контроль: як “його” війна руйнує владу диктатора

Ще минулої весни російські чиновники, бізнесмени та регіональні керівники, говорячи про дії влади, часто використовували займенники «ми» чи «наше». Навіть попри те, що дії у війні проти України багато хто вважав безрозсудними, її позиціонували як спільну справу, до якої залучені всі. Складалося враження єдності та спільної відповідальності.

Однак з часом риторика змінилася. За даними The Economist, зараз ці події описуються як "його" історія, а не спільний проєкт. Рішення російського диктатора все частіше називають "дивними", а майбутнє вже не пов'язують з його вибором, а радше розглядають як процес, що розвивається самостійно, можливо, навіть без його участі.

Існує чотири ключові фактори, які сприяли цьому зсуву. По-перше, значно зросли витрати на війну. Спочатку її задумували як «спеціальну операцію», яка мала мінімально вплинути на життя пересічних громадян. Але війна затягнулася і розширилася, що призвело до посилення інфляції, зростання податків, погіршення інфраструктури, посилення контролю та цензури, а також збільшення кількості обмежень.

По-друге, еліти, що повернулися до Росії зі своїми капіталами, вимагають чітких правил гри. Раніше вони вирішували питання власності через західну правову систему, звертаючись до лондонських судів чи офшорних схем. Тепер усі конфлікти доводиться вирішувати всередині країни, де інститути працюють слабко. За останні три роки у приватного бізнесу вилучили активи на 5 трильйонів рублів, що еквівалентно 60 мільярдам доларів, і це стало найбільшим перерозподілом власності з 1990-х років. Ця ситуація підкреслює потребу еліт у стабільних та зрозумілих правилах.

По-третє, відбулися зміни в геополітичній ситуації. Росія, яка раніше користувалася перевагами (залежність Європи від її газу, місце в Раді Безпеки ООН), тепер спостерігає, як ці переваги зникають. Європа знаходить нові джерела газу, а її вплив у Раді Безпеки та значення ядерної спадщини зменшилися. Захід, як єдине культурне, політичне і військове ціле, також переживає кризу, позбавляючи Росію чіткого "зовні", з яким вона могла б себе співвідносити.

По-четверте, посилився ідеологічний контроль без будь-яких вигод для суспільства. Старий "суспільний договір", що забезпечував лояльність через комфорт і можливості споживання в обмін на аполітичність, фактично зник. Залишилися лише тиск, обмеження і цензура, що найяскравіше проявляється в обмеженнях доступу до інтернету. Усе це створило ситуацію, яку порівнюють з шаховим цугцвангом, де будь-який крок лише погіршує становище.

На сьогоднішній день Росія вперше за багато років не має зовнішнього прикладу, з яким могла б себе порівнювати, переживаючи глибоку кризу самоідентичності. Відновити зв'язок між владою та майбутнім стає дедалі складніше, що лише поглиблює розкол.

Іронія ситуації полягає в тому, що російський диктатор розпочав війну, аби зберегти владу та створену ним систему. Проте, зараз у Росії вперше за багато років починають з'являтися уявлення про майбутнє, яке не включає його участі. Це невдоволення потенційно може стати найсерйознішим викликом для його правління, перевершуючи навіть невдалу спробу заколоту Євгенія Пригожина 2023 року.

Такий комплекс факторів створює незворотні зміни в російському суспільстві, надаючи йому нових обрисів. Кожен наступний крок керівництва, спрямований на підтримку чи посилення системи, лише прискорює її ослаблення, ведучи до неминучих трансформацій, що вже закладають основу для майбутньої Росії.