Несподівані слова Путіна: 5 причин, чому війна в Україні може наближатися до кінця

Наприкінці 2023 року, після невдалого літнього контрнаступу України, російські війська повільно, але послідовно просувалися вперед, захоплюючи українські території. Цей поступ був виснажливим і супроводжувався значними втратами, однак створював враження неминучої переваги. Проте ситуація почала змінюватися на початку 2026 року. У грудні 2025 року ЗСУ несподівано повернули Куп'янськ, що, за твердженнями західних військових експертів, стало для Москви серйозним ударом, адже російська сторона заявляла про його взяття ще місяцем раніше. Завдяки обмеженням доступу до супутникового інтернету Starlink, а також використання Telegram для комунікації, Україна змогла відновити контроль над близько 260 квадратними кілометрами території у Запорізькій області.

У квітні Росія вперше з серпня 2024 року зазнала чистих територіальних втрат, втративши понад 115 квадратних кілометрів, за даними Інституту вивчення війни (ISW). Цей період відзначився тим, що у лютому та березні російські війська майже не мали значних просувань, що підірвало упевненість Москви у повільній, але гарантованій перемозі. Одночасно, Україна заявляє, що російська армія щомісяця втрачає більше військових, ніж може набрати.

Втрати оцінюються близько 35 тисяч солдатів щомісяця у березні–квітні, головним чином через удари українських дронів. Рівень вербування у російську армію у 2026 році знизився до 800–1000 осіб на день, що становить 24–30 тисяч на місяць, згідно з аналізом регіональних бюджетів економіста Яніса Клюге. Ці дані узгоджуються із заявами Дмитра Медведєва про те, що за перший квартал до армії записалися «понад 80 тисяч» осіб. Наразі відсутні ознаки того, що Володимир Путін планує оголошувати нову хвилю мобілізації, враховуючи негативну соціальну реакцію на першу мобілізацію у вересні 2022 року.

Крім військових невдач, російська економіка зіштовхнулася зі своїми викликами. Хоча на початку 2026 року економічний ріст сповільнився, різке зростання цін на нафту після ударів по Ірану тимчасово покращило ситуацію, піднявши доходи від експорту нафти до 19 мільярдів доларів у березні. Однак удари українських ракет і дронів по російських нафтових терміналах у Приморську та Усть-Лузі на Балтиці призвели до скорочення обсягів експорту. Сергій Вакуленко з Фонду Карнегі підрахував, що добовий експорт знизився до 3,5 мільйона барелів на день з 5,2 мільйона.

Ціни на нафту поки що компенсують спад експорту, але перспектива угоди між США та Іраном щодо відкриття Ормузької протоки може спричинити падіння цін. Водночас Україна, яка раніше покладалася на західне озброєння, активно розвиває власні технології. Удари по нафтовій інфраструктурі, зокрема по нафтопереробному заводу в Пермі, за 2300 кілометрів від лінії фронту, свідчать про новий рівень можливостей. Поява дешевих перехоплювачів, таких як Sting від Wild Hornets, які у березні збили 33 тисячі дронів, вдвічі більше ніж у лютому, відкриває нові перспективи для української оборони та експорту технологій до Саудівської Аравії, Катару та ОАЕ.

Редактор The Guardian з питань оборони та безпеки Ден Саббаг, коментуючи зміни у риториці Кремля, пише, що це питання виникає на тлі розвитку ситуації на фронті та в тилу РФ.

«Повільна перемога Москви вже не виглядає такою певною», — підсумовує видання The Guardian, аналізуючи останній розвиток подій на фронті та економічні виклики, які стоять перед Росією.

На тлі цих подій Володимир Путін, можливо, намагається заново привернути увагу Вашингтона, використовуючи нову риторику про можливе завершення конфлікту. Цей дипломатичний маневр, що включав пропозицію Дональду Трампу змусити Володимира Зеленського відмовитися від решти Донецької області, поки що не знайшов відгуку, адже вимоги Москви залишаються незмінними. Наразі Трамп зосереджений на кризі навколо Ірану, і Путін, ймовірно, шукає нові шляхи для впливу на американську політику.