Неочікуване повернення: як останки лідера ОУН Мельника їдуть до України після 60 років вигнанні

На мальовничому цвинтарі Боневуа в Люксембурзі, що зберігав пам’ять про полковника Андрія Мельника з 1964 року, розгорнулася подія, що знаменувала собою нову сторінку в історії української нації. Саме там відбувалася офіційна церемонія ексгумації праху лідера ОУН та його дружини Софії Федак-Мельник.

На цю подію прибули представники української влади, серед яких була заступниця керівника Офісу Президента Ірина Верещук, посол України в Бельгії та Люксембурзі Ярослав Мельник, та керівник Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров. Їхня присутність підкреслювала надзвичайну важливість моменту для України, яка з повагою повертає своїх видатних діячів.

Церемонія ексгумації відбулася з усією пошаною, зберігаючи традиції поховання 1964 року: троянди, прапор ОУН, молебень, тужливий спів. Проте, як зазначив Богдан Червак, цього разу було одне ключове нововведення: найвищу шану полковнику віддавала вже незалежна Україна.

Після урочистих заходів у Люксембурзі, останки Андрія та Софії Мельників вирушили додому. Впродовж 22-23 травня у Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві відбудуться заупокійні богослужіння. Це дасть можливість українцям віддати шану лідеру ОУН перед його останнім спочинком.

Планується, що 24 травня останки будуть перепоховані на Національному військовому меморіальному кладовищі (НВМК) на Київщині. Це місце стане для них вічним домом та частиною Пантеону видатних українців, який нині активно розбудовується.

Ця місія зі встановленням належної шани Мельнику є відповіддю на ініціативу Президента Володимира Зеленського. Він наголошував на важливості повернення історичних діячів, які мають фундаментальне значення для формування української національної свідомості та державотворення. Створення Пантеону видатних українців є довгостроковим проєктом, розрахованим на роки, але вже активно реалізується.

Андрій Мельник був полковником Армії УНР, близьким соратником першого голови ОУН Євгена Коновальця та очолив Провід українських націоналістів після його загибелі у 1938 році. Він став лідером поміркованішого крила ОУН (м), тоді як інше крило організації очолив Степан Бандера. Під час Другої світової війни Мельник перебував під домашнім арештом, а згодом був ув'язнений у концтаборі Заксенгаузен.

Після війни Андрій Мельник активно займався об'єднанням української еміграції, був одним з ініціаторів створення Світового конгресу українців. Він помер у Кельні 1 листопада 1964 року та був похований у Люксембурзі, де Великий герцог Люксембурзький запросив його стати своїм гостем після закінчення Другої світової війни. Дружина Софія Федак-Мельник стала його опорою з 1929 року, після його звільнення з польського ув'язнення.

Заступниця керівника Офісу Президента Ірина Верещук підкреслила важливість події: «Нація живе не лише економікою і зброєю. Нація живе пам’яттю і повагою до тих, хто творив державу, хто боровся за неї тоді, коли самої держави ще не існувало. Ми повертаємо власну національну історію. Ми будуємо Пантеон Героїв. Ми відроджуємо власну традицію боротьби».

Посол Ярослав Мельник зазначив: «У протистоянні з російською військовою агресією ми особливо гостро відчуваємо цей історичний зв'язок поколінь української боротьби за право бути вільними, жити у власній державі та зберегти свою національну ідентичність». Він також висловив вдячність владі Люксембургу та родині Великого герцога за збереження пам'яті про Андрія Мельника. Голова ОУН Богдан Червак повідомив, що «цього разу була одна суттєва відмінність: полковнику найвищу шану віддавала незалежна Україна».

Історія Андрія та Софії Мельників, що повертається до України, є символом непохитності та пам'яті. Вона демонструє не лише повернення історичних постатей, а й утвердження національної свідомості та пріоритету гідності у сучасному світі, спонукаючи до роздумів про нерозривний зв'язок минулого з майбутнім української нації.