Україна може стати не клієнтом, а партнером Заходу: аналітики назвали умову

Захід досі будує оборонну співпрацю з Україною за старою схемою: американські корпорації виступають інтеграторами, а українські фірми - субпідрядниками. Аналітики київського центру Snake Island Institute переконані, що цю модель треба перевернути - і саме від цього залежить, чи стане Україна повноцінним партнером, а не просто покупцем західної зброї.

Як передає "Хвиля", про це у виданні War on the Rocks розповіли співзасновниця і директорка з аналітики Snake Island Institute Катаріна Бучацька та директорка з оборонних технологій центру, ветеранка 3-ї штурмової бригади Вікторія Гончарук.

За їхніми словами, реальна можливість полягає у зворотному підході: українські цикли розробки мають залишатися всередині західного капіталу та сертифікації. На практиці це означає, що українські компанії зберігають за собою швидкий фронтовий цикл проєктування - будують, тестують і доопрацьовують зброю на бойовій швидкості, - а західні партнери дають гроші на масштабування виробництва і відкривають шлях у арсенали НАТО та США.

"Більшість запропонованих моделей досі просять Україну бути клієнтом, а не партнером", - зазначили аналітики.

Рух у цьому напрямку вже є. За даними співрозмовниць, Вашингтон і Київ зараз опрацьовують проєкт угоди, яка дозволить Україні експортувати військові технології до США та виробляти дрони у спільних підприємствах з американськими компаніями. Україна вже відправила дрони-перехоплювачі та пілотів, щоб допомогти союзникам США на Близькому Сході відбивати іранські "Шахеди".

Саме ця операція оголила головний аргумент - вартісну асиметрію. Перехоплювачі Sting від Wild Hornets коштують близько 2500 доларів за одиницю, тоді як зенітні ракети - на порядки дорожче. Прогнозована потужність українського оборонного виробництва на 2026 рік сягає близько 55 мільярдів доларів, але сама Україна здатна профінансувати лише близько 15 мільярдів.

Бучацька і Гончарук наголошують, що Україна воює економічно раціонально не лише через брак ресурсів. Навіть найбагатша країна світу не може дозволити собі витрачати мільйони щоразу, коли супротивник запускає "Шахед" за 20 тисяч доларів. "Математика не працює, особливо в довгостроковій перспективі", - пояснюють вони.

При цьому за кордоном досі панує спрощене уявлення, що українська оборонка - це лише дрони, найчастіше FPV. Насправді країна вже виробляє наземні роботи, морські системи, засоби радіоелектронної боротьби, перехоплювачі, платформи для глибоких ударів і компоненти до них.

Аналітики чесно визнають і ризики такої моделі. Українські виробники досі купують багато комплектуючих - чипи, двигуни, рідкоземельні магніти - у китайських постачальників, що ускладнює інтеграцію в закриті американські програми. Не врегульованим залишається й питання інтелектуальної власності: коли українська компанія разом із західним партнером створює продукт, а фронтовий підрозділ потім перепрошиває його за бойовим досвідом, незрозуміло, кому належить наступна версія.

Окрема тривога - доля галузі після завершення активної фази війни, коли внутрішній попит впаде. Експертки попереджають про поганий сценарій: українську компанію купують, вивозять, і за рік швидкість ітерацій випаровується. "Захист екосистеми означає захист інженерів і циклів зворотного зв'язку", - підсумовують вони.