Навроцький проти ордена Зеленського: як має діяти Україна

Як реагувати офіційному Києву на заяву Президента Польщі Кароля Навроцького та наміри розглянути питання позбавлення Президента України Володимира Зеленського Ордена Білого Орла?

Як на мене, є два варіанти, кожний з яких має свої резони. Все залежить від пріоритетів.

Якщо пріоритет – внутрішня політика та тактичні питання консолідації навколо влади, то тоді перший варіант – різка, дзеркальна, максимально публічна реакція.

Якщо пріоритет – перемога у війні, то другий – стриманість, дипломатичний прагматизм та відокремленні тактичних політичних жестів від стратегічного оборонного партнерства. З погляду державних інтересів, найефективніший алгоритм дій для України виглядає так:

1. Утриматися від гучних публічних образ: емоційні заяви лише поглиблять кризу й зіграють на руку радикальним колам у Польщі й ворожій російській пропаганді.
2. Орієнтуватися на позицію Дональда Туска: прем'єр-міністр Польщі вже висловив мудру формулу: «Якщо ми будемо сваритися через минуле, хтось інший виграє майбутнє». Варто підтримати цей меседж і показати, що український уряд солідарний з польським у питанні пріоритету спільної безпеки над історичними суперечками.
3. Акцентувати на внутрішньому контексті: через МЗС чи Офіс президента України доцільно спокійно роз'яснити, що указ № 440/2026 спрямований виключно на вшанування сучасного антиімперського спротиву та традицій боротьби за незалежність проти Москви, а не проти Польщі.
4. Не реагувати публічно на заяви про відкликання ордена: спроби політизувати нагороду є внутрішньопольською політичною грою. Дипломатична реакція (можливо й не публічна) доречна і навіть необхідна, але в свій час.
5. Зважати на юридичні нюанси: позбавлення ордена вимагає тривалої процедури в Капітулі та обов'язкової контрасигнації (схвалення) прем'єр-міністра Польщі, що за чинного уряду є малоймовірним. Юридичних підстав немає (це підтверджують рішення Капітули, які вже розглядалися раніше). Рішення щодо позбавлення ордену малоймовірне, бо само по собі вдарить рикошетом по міжнародному реноме Президента Польщі Кароля Навроцького та буде знецінювати високу нагороду.
6. Фокусуватися на оборонній та економічній співпраці. Головне – фронт і логістика: жодні суперечки навколо історичних «складних питань» не повинні впливати на закупівлю й транзит зброї, роботу логістичних хабів та спільні безпекові проєкти.
7. Зберігати раціональний діалог: слід постійно наголошувати на тезі самого Навроцького: «підтримка України у її спротиві Росії є стратегічною метою Польщі». Саме на цій точці дотику необхідно будувати поточні відносини.

Україна й Польща не в перше (і, мабуть, не в останнє) стикаються з подібними викликами, коли «складні питання», якими вже давно мають займатися лише історики, знову й знову використовуються у політиці).

Загалом по загостреній ситуації, можна було б з розумінням (як польську суверенну позицію) сприйняти дипломатичну позицію Варшави, яка була викладена в коментарях Посольства Республіки Польща в Україні (у коментарі редакції Wirtualna Polska).

«Посольство Польщі в Києві послідовно проводить заходи, пов’язані з історичною пам’яттю у польсько-українських відносинах, інформуючи українську сторону про сприйняття діяльності УПА та окремих членів цього формування в Польщі. Ми наголошуємо, що деякі постаті, які вважаються символами антирадянського руху опору в Україні, сприймаються в польській історичній пам’яті як особи, відповідальні за воєнні злочини та вбивства польського населення. Ми також вказуємо, що дії, пов’язані з їх прославлянням, викликають негативні соціальні реакції в Польщі. Водночас ми вважаємо, що кожна країна має право формувати власну історичну пам’ять та обирати своїх героїв, усвідомлюючи при цьому наслідки таких рішень у міжнародних відносинах», – повідомили представники посольства виданню «Wirtualna Polska» від імені посла Польщі в Києві Пйотра Лукасевича.

Офіційний Київ має право на таку ж «дзеркальну» позицію. Те ж саме могло б написати й Посольство України в Польщі. Але... Чи потрібно нам зараз переходити з дипломатії в політику? Мінусів буде набагато більше, ніж плюсів, хто б зараз це все не роздмухував.

У сусідів бувають різні моменти: і обійми, і незадоволення, і навіть, конфліктні ситуації. Головне, що у народів України й Польщі збігаються національні інтереси, щонайменше, у сфері безпеки. У нас – спільні вороги. Наші країни неодмінно будуть в одному союзі.

Головне: вийти переможцями з цієї війни в центрі Європи та не йти в майбутнє з повернутою в минуле головою!