Системно відкидаючи можливість зустрічі із Зеленським, Путін сам загнав себе в кут

Лист Путіну був написаний з єдиною метою: щоб той від нього публічно відмовився. І, звичайно, щоб прочитав Трамп та інші світові лідери. Замість направлення листа дипломатичними каналами було обрано опублікувати його у Фейсбуці. Тим самим автори листа перевели політичну комунікацію в публічну площину, де Путін був змушений реагувати. 

Наївно думати, що він міг відповісти якось інакше. А раз так, то або наша влада свідомо провокує Кремль, або вона дійсно наївна у своїх уявленнях про російського президента.

На що саме Зеленський провокує Путіна? Достеменно ми не знаємо, але на п’ятому році повномасштабної війни у росіян залишилися лише дві можливості для ескалації: ядерний удар або масова загальна мобілізація. Кожна з них матиме наслідки, яких російський режим може просто не витримати. І якщо Путін не пішов на це раніше, малоймовірно, що він зважиться зараз.

Очевидно, головне, на що розраховував Зеленський цим листом, — що Путін особисто заявить про вихід з переговорного процесу, поставивши на ньому крапку.

Читайте також: Лист Зеленського не зупинить війну і не змінить ставлення Путіна до неї

Багато разів писав, що найбільше переговори потрібні саме Путіну. Його вимоги до України мають політичний характер, а отже, можуть бути досягнуті лише шляхом підписання політичного документа з українською політичною владою. Участь США в цьому процесі здебільшого призводить до тиску американців на Україну та Європу, що цілком влаштовує росіян, але не в усьому влаштовує нас. Тому припинення цього процесу (якби Путін заявив про це особисто) могло б на якийсь час зняти це питання з порядку денного. Напевно, саме на це й розраховували автори ідеї.

Але Путін триматиметься за переговори до останнього і не вийде з них за власною волею ні за яких обставин. Що ми й побачили в його виступі в п’ятницю.

Системно відкидаючи можливість зустрічі із Зеленським, Путін сам загнав себе в кут. З одного боку, йому конче потрібна угода з Україною, підписана офіційною владою. З іншого — він зневажає Зеленського і не сприймає його рівним собі. Саме тому в його виступах слово "вибори" звучить частіше за згадки про території. Він хоче підписувати угоду, але з іншим президентом.

Але й зупинити війну на час виборчого процесу Путін не може. Адже після кількох місяців "виборчого перемир’я" настане тривалий період узгоджень із новообраним лідером, який може тривати роками. Тобто ситуація просто повернеться у 2019 рік, коли росіяни намагалися схилити Зеленського до виконання Мінських угод.

Читайте також: Лист Зеленського проти "духу Анкориджа". Якими будуть наслідки?

Це тупик. Путіну потрібно, щоб в Україні змінився президент (це дало б шанс на угоду), але він не може зупинити війну для проведення цих виборів. Бо після паузи не факт, що у нього вистачить сил почати її знову.

На початку літа війна вступила в нову фазу, де Україна має певні переваги. Ми здійснили якісний і кількісний стрибок у війні дронів, що загальмувало російський наступ, збільшило їхні втрати та істотно ускладнило логістику на окупованих територіях. Водночас темпи набору контрактників у РФ впали, російські НПЗ горять, а їхня економіка продовжує руйнуватися. Це ще не остаточний перелом, а лише нова фаза війни, яка з часом зміниться іншою. 

Але головна формула для України залишається незмінною: війна закінчиться лише тоді, коли Росія фізично не зможе більше воювати. І лише українська армія здатна це забезпечити.

Джерело

Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.