Ініціатива 143: суворий український антиSLAPP

«Ініціатива 143», що починалась як публікація забороненого матеріалу про квартири брата голови Державного бюро розслідувань у вісьмох медіа, вибухнула справді гучно. Зараз поширення матеріалу «Слідства.інфо» в автентичному вигляді чи в переказі — це вже не вісім і навіть не вісімдесят медіа. Це безпрецедентна суперпотужна акція професійної солідарності і професійного самозахисту, яка додає оптимізму щодо перспектив українського журналістського цеху. 

Інформація про квартири Олександра Сухачова вже дійшла і ще дійде до мільйонів людей в Україні. А далі чекаємо на чималу закордонну хвилю. Напевно, ефект був би ще приголомшливішим, якби публікація не збіглась із більш резонансними подіями навколо уряду, Міністерства оборони і головнокомандувача армії. 

Підозрюю, що більшість людей, до яких дійде ця інформація, вперше почують про існування Олексія Сухачова або звернуть на нього увагу саме в цьому контексті. Не надто публічному голові ДБР навряд чи приємна така увага. До того ж, число 143 тепер супроводжуватиме пана Сухачова все життя і, мабуть, вплине на його кар’єрні перспективи. Ніякий репутаційний менеджмент уже не вичистить із гугла цю історію.

Публікація розслідування тільки у «Слідстві», особливо якби він нормально прокомунікував свою позицію, завдала б Олексію Сухачову точно менше шкоди, ніж оце все. Чому посадовцям вчасно не підказують, що відмовчуватись — найгірша тактика? 

Проте саму історію про 143 квартири необхідно далі розслідувати (і журналістам, і більш мотивованим правоохоронцям). Бо поки що, чесно кажучи, не до кінця ясно, чи Олексій Сухачов причетний до оборудок брата, чи він його покривав і так далі. Відповідно, наскільки заслужено «потрапив під роздачу». Питань у матеріалі багато, відповіді — поки що не всі. Теоретично доросла людина не є пастухом брату своєму. Керівник ДБР... Ну, напевно, мав би бути — принаймні, проявляти трохи більше відповідальності.

Трохи прикро, що ще двоє винуватців цієї ініціативи — сам бізнесмен Олександр Сухачов, який не є публічним і не мусить перейматись за репутацію, і суддя Вовк, чиє ім’я й без того було синонімом усіх смертних гріхів, — від неї сильно не постраждають. Проте є надія, що люди, які розглядали судові заборони як дієвий інструмент закривання рота медіа, зроблять висновки й більше не намагатимуться. А якщо спроби будуть, то реакція медійної спільноти буде такою ж одностайною і жорсткою — стільки разів, скільки треба. 

Водночас варто розуміти, що це кризовий спосіб реагування на SLAPP (Strategic Lawsuits Against Public Participation), але потрібні інституційні запобіжники, тобто закони, які унеможливлюють або обмежують такі дії проти медіа і організацій громадянського суспільства. 

В Україні вже кілька років говорять про протидію SLAPP і розробляють відповідні закони, наздоганяючи європейську директиву антиSLAPP. Дотепер ця тема видавалась надто вузькою і спеціалізованою, і нею в нашій країні переймались переважно експерти й міжнародні організації. Зараз ми бачимо, що судові позови з метою закрити рота реально загрожують журналістам і активістам. Тож і самим медійникам варто долучатись до процесу, досліджувати можливості захисту від SLAPP і заохочувати державу швидше й ефективніше рухатись до ухвалення потрібних законів.

Фото: УП