Пітер Зейхан: Старий порядок руйнується швидше, ніж Америка встигає пристосуватися

У шоу Джордана Гарбінгера геополітичний аналітик Пітер Зейхан говорить про автономні дрони, виснаження американських запасів ракет-перехоплювачів, війни в Ірані та Україні, вразливість Китаю, майбутнє передових чипів і рішення, здатні зміцнити Північну Америку.

Іран, Україна і Китай: три кризи й одна система, що руйнується

Джордан Гарбінгер: Пітере, Іран, Україна і Китай - це три окремі кризи чи одна глобальна системна криза, на яку ми дивимося з трьох різних боків?

Пітер Зейхан: Поки що вони залишаються окремими, хоча зв'язків між ними швидко більшає. З економічного погляду криза в Перській затоці найбільше б'є по Китаю. Пекін перестав оприлюднювати змістовні дані, тож ми не знаємо реального стану його резервів, потоків через нафтопереробні заводи чи запасів. Видно лише фрагменти, наприклад реекспорт нафтопродуктів. Якщо кризу не владнати, під загрозою опиниться вся виробнича система Східної Азії, а Китай є її найбільшою частиною.

Зв'язок з Україною зумовлений революцією у військовій справі. Перший етап припав на 1990-ті роки, коли цифрові технології поєднали з військовими системами: супутниковим зв'язком, високоточним наведенням і крилатими ракетами. Другий етап триває зараз, адже пам'ять, оптика й обчислювальна техніка стали надзвичайно дешевими. Дрон може нести простий чип пам'яті, порівнювати побачене із завантаженою бібліотекою цілей, іти за деревом рішень і самостійно обирати ціль. Коли рішення ухвалюється на борту, звичайні засоби радіоелектронного придушення вже не зупиняють апарат.

Українці вже запускають сотні таких систем щодня. Ранні версії Іран також застосовував проти військових об'єктів США. Дрон можна запрограмувати так, щоб спочатку він шукав ректифікаційну колону НПЗ, потім бензовоз, електростанцію і нарешті танк. Не знайшовши першої цілі, він переходить до наступної. Ці системи з'явилися лише кілька місяців тому й удосконалюються щотижня.

Джордан Гарбінгер: Саме обладнання не мусить бути екзотичним. Споживчі дрони бувають неймовірно дешевими. Якщо виробляти їх сотнями тисяч, навіть невеликий бойовий заряд стає небезпечним. Чи означає це, що мікродрони невдовзі полюватимуть на окремих солдатів?

Пітер Зейхан: Ми ще не дійшли до цього. Більшість малих дронів на полі бою досі є FPV-системами з керуванням по радіо або оптоволоконному кабелю. Оптоволоконні дрони неможливо заглушити, і нині це найдешевший спосіб уразити піхотинця. Наступний крок - рій, що вилітає, шукає солдатів і повертається, якщо нікого не знаходить. Щойно це стане дешевше за систему під керуванням людини, такі рої почнуть застосовувати.

Дешеві дрони й звуження переваг старої зброї

Джордан Гарбінгер: Дехто робить висновок, що дрони перетворюють винищувачі й комплекси Patriot на застарілу зброю. Це звучить надто спрощено, адже ці засоби виконують різні завдання.

Пітер Зейхан: Це ще один рівень, але він змінює спосіб використання всіх інших. Від 1989 року США мали єдиний у світі справді великий військово-промисловий комплекс, а більшість американських союзників купували техніку у Вашингтона. Тепер з'ясовується, що за певних умов дешеві технології здатні знищувати частину цієї техніки. Наприклад, батарею Patriot можна перевантажити масованим нальотом дронів.

Зазвичай США мають лише кілька тисяч ракет-перехоплювачів Patriot. Приблизно половину цього запасу країна витратила у війні з Іраном, а виробляти може лише близько 70 одиниць на рік. Саме тому Вашингтон більше не постачає їх Україні. Постає й ширше питання: чи експортуватимуть США перехоплювачі Patriot, якщо кожна ракета потрібна їм самим?

Союзники відповідають створенням наступальних і оборонних систем навколо нових технологій. Ми спостерігаємо початок кінця старого порядку, але поки що не знаємо, які колишні платформи збережуть цінність. Винищувачі досі дають дальність і гнучкість, а також участь людини в ухваленні рішень - те, чого дрони не мають. Однак дальність, автономність і можливості дронів зростають, поступово звужуючи коло ситуацій, у яких пілотована система має перевагу.

Америка вичерпує запаси ракет-перехоплювачів

Джордан Гарбінгер: Коли люди кажуть, що у США закінчуються ракети, вони часто змішують різні категорії. Америка досі має протикорабельні ракети та іншу зброю. Дефіцит стосується конкретних ракет-перехоплювачів. Чому США можуть виробляти лише близько 70 ракет Patriot на рік? Вони настільки складні чи країні просто ніколи не було потрібно більше?

Пітер Зейхан: Правильні обидві відповіді. Високотехнологічні кремнієві напівпровідники погано переносять спеку, холод, удари, вологу, пил і вібрацію - майже все, із чим стикається військова техніка. Тому в зброї використовують стійкіші типи чипів, зокрема на основі галію. Галій отримують як побічний продукт виробництва алюмінію, а його очищення до військових стандартів потребує спеціалізованого ланцюга постачання для дуже малого ринку.

Наростити випуск Patriot - це не просто звести ще один складальний завод. Обсяг кожного початкового компонента треба подвоїти, потроїти або збільшити вчетверо. Це не шестимісячний, а радше шестирічний проєкт. Адміністрація Трампа домагається фінансування для чотириразового збільшення виробництва за чотири-п'ять років. Виробники також працюють над дешевшим перехоплювачем: можливо, з ефективністю 85% замість 95%, але вартістю близько $2 мільйонів, а не $4 мільйонів за пуск.

Джордан Гарбінгер: Якщо ефективність перехоплювача становить 80%, а не 95%, чи не можна просто запускати по дві ракети?

Пітер Зейхан: Штатна процедура Patriot уже передбачає запуск двох ракет по цілі, що наближається й становить серйозну загрозу. Систему створили для відбиття ядерної загрози, а не дешевих дронів чи невеликих балістичних ракет. П'ятивідсоткова ймовірність втратити місто неприйнятна. Тому витрати можуть залишитися незмінними або навіть зрости.

Інша велика американська система - THAAD, яка використовує високошвидкісні кінетичні перехоплювачі без вибухової бойової частини. Але значну частину цього запасу також витрачено. Перш ніж США залишать власну територію без захисту, вони припинять використовувати такі системи для звичайної оборони на віддалених театрах воєнних дій і повернуть більшість комплексів додому. Винятки зроблять лише для кількох незамінних об'єктів, наприклад ключової бази регіонального командування.

Джордан Гарбінгер: Отже, від інших баз у Перській затоці фактично відмовляться?

Пітер Зейхан: Йдеться про масштабне згортання військової присутності США у Східній півкулі, бо США більше не мають достатньо озброєнь, щоб захищати все. У незмінному світі це зробило б монархії Затоки з їхніми слабкими арміями вкрай уразливими. Але світ не стоїть на місці. Усі держави Затоки, а також усі країни НАТО на першій і другій лінії проти Росії вже почали будувати підприємства для масового виробництва дронів українського типу.

Уже в найближчі два роки багато союзників США можуть майже перестати купувати американську військову техніку. Старі системи вже не відповідають загрозі, а Вашингтон не зможе їх поставити. Можна десять років проєктувати новий винищувач і на одинадцятому отримати кілька машин. А можна працювати з Україною й менш ніж за рік розгорнути 100 тисяч дронів. США займаються безпілотниками й першими створили Predator та Reaper, але не беруть участі саме в цьому масовому нарощуванні. Старі платформи залежать від захищеного цифрового каналу керування в реальному часі, тоді як нове покоління здатне самостійно ухвалювати обмежені рішення.

Війна, рішення про яку ухвалили за чотири години

Джордан Гарбінгер: Яка подія найбільше змінила вашу картину світу від часу попереднього візиту? Рішення США вступити у війну з Іраном?

Пітер Зейхан: Назву три й почну з Ірану. Протягом десятиліть Біньямін Нетаньягу переконував президентів США, що спільний удар за лічені дні покінчить з іранським режимом і приведе до зміни влади. Усі попередні президенти відкидали цей план. Нинішня адміністрація ізолювала аналітиків і радників, які зазвичай перевіряли б такі пропозиції. Апарат національної безпеки усунули, Державний департамент фактично знекровили, багато посад послів залишалися вакантними, а Міністерство оборони очолив ідеолог без потрібної компетентності.

Через чотири години після від'їзду Нетаньягу з Білого дому авіаносці отримали наказ вирушати. Такою була глибина процесу ухвалення рішення. Раніше завжди виходили з того, що Іран не можна обезголовити у звичному сенсі. У клерикальній системі є тисячі людей, здатних замінити керівництво. Ба більше, нагору часто піднімалися діячі, найбільш готові до переговорів. Їхнє вбивство відкрило шлях радикальнішим наступникам.

Друге попередження полягало в тому, що Корпус вартових ісламської революції, КВІР, посилить контроль. Так і сталося. Третє - США не матимуть достатньо морських, десантних і протиракетних сил для безпеки всієї Перської затоки, особливо Ормузької протоки. Це також підтвердилося. Конфлікт запам'ятають як момент, коли Сполучені Штати значною мірою втратили здатність визначати події у Східній півкулі.

Я завжди припускав, що Вашингтон відступить за власним рішенням, а не тому, що втратить можливість залишатися. Ця різниця змінює траєкторію країн далеко за межами Затоки.

Джордан Гарбінгер: З ринку зникли від 10 до 13 мільйонів барелів на добу, але очікуваного цінового шоку досі немає.

Пітер Зейхан: Світ уже кілька місяців витрачає резерви й наблизився до рівнів, яких не було від початку накопичення стратегічних запасів у 1970-х роках. Багато учасників нафтового ринку досі вважають, що настільки поганий результат не може статися саме через його руйнівність. Але Іран показав, що здатний уражати кінцеві точки всіх обхідних трубопроводів із Затоки. До найгіршого сценарію ще далеко. Масштабніше припинення постачання енергоносіїв із Затоки водночас ударить по східноазійському виробництву й відріже Північну Америку від нормального світового енергетичного ринку.

Китай ламається - і ми разом із ним

Джордан Гарбінгер: Якщо криза в Перській затоці паралізує виробництво Східної Азії, люди спочатку уявлять довші терміни доставки й менший вибір дешевих товарів. Які наслідки справді важливі?

Пітер Зейхан: За межами Східної Азії Китай майже не має інструментів впливу, крім грошей, а Іран керується насамперед не грошима. Тому Пекін має мало способів примусити його до врегулювання. Водночас американська економічна політика стала вкрай непередбачуваною. Відбулися тисячі змін тарифів і постійні регуляторні зсуви, часто без попередження й з негайним оскарженням у судах. Витрати на промислове будівництво падають місяць за місяцем.

Деглобалізація прискорюється, поки США деіндустріалізуються. Якщо мета - зменшити залежність від Китаю, Америка мала б рухатися в протилежному напрямку й швидко розширювати промислові потужності. Натомість китайська система може зламатися раніше, ніж буде готова заміна.

Короткострокова проблема, тобто на горизонті двох-трьох років, пов'язана з постачанням продуктів переробки сировини. На Китай припадає близько 80% світової переробки таких ключових ресурсів, як сталь, мідь, літій і кобальт. Якщо ця система перестане працювати, Північна Америка не матиме вихідних компонентів для розширення власної промислової бази. Немає міді - немає електроніки. Немає сталі - немає автомобілів. Без алюмінію неможливо забезпечити електропостачання в потрібному масштабі. Навіть трансформатори не можна буде виробляти в достатній кількості.

Дуже мало товарів мають цілковито внутрішній північноамериканський ланцюг постачання. У країні можуть залишатися проєктні компетенції й заводи, але ці заводи не отримають потрібних перероблених матеріалів. Центри обробки даних для ШІ - рідкісний виняток із загального падіння будівництва, проте сам ШІ залежить від найскладнішого глобального ланцюга постачання.

Джордан Гарбінгер: Чи достатньо самої кризи в Перській затоці, щоб обвалити Китай?

Пітер Зейхан: Це лише один із кількох чинників тиску. Китай може зламати торговельна війна. Може - демографія. Китайська економічна модель завжди мала обмежений термін існування. Поки вона працювала, результати були разючими, але тепер демографічні дані показують, що спад почався набагато раніше, ніж визнавав Пекін.

Покоління, якого в Китаї не було

Джордан Гарбінгер: Китай перестав оприлюднювати дані, й навіть оцінки загальної чисельності населення дуже відрізняються. Чому демографічна картина стала настільки непевною?

Пітер Зейхан: Китай ніколи не мав надійної демографічної статистики. Влада переглянула архіви й виявила, що значну частину даних за останнє покоління сфальсифіковано. Після протестів на площі Тяньаньмень Комуністична партія вирішила перейти від економіки з переважанням промислових робітників до економіки послуг і білих комірців. Вона змінила систему освіти й чекала, коли на ринок праці вийде велика група освічених працівників.

Це покоління очікували приблизно у 2019 році, коли пандемія COVID-19 порушила роботу економіки. У 2024 році, після скасування обмежень, влада розраховувала на різке зростання податкових надходжень від нових працівників. Натомість надходження скоротилися. Виявилося, що людей цього покоління так і не народилося стільки, скільки показувала статистика. Державі знадобилося близько трьох десятиліть, щоб усвідомити цей розрив. Тепер у Китаї закінчуються люди віком до 40 років.

США довше зберігали молоде населення завдяки імміграції, вільному простору й, донедавна, найвищій народжуваності серед багатих країн. Пандемія, політичний песимізм і жорсткіша імміграційна політика знизили й американський показник, можливо, приблизно до 1,4 дитини на жінку, але це нещодавня зміна. Китай міг вийти на схожий рівень ще у 1980-х роках.

Джордан Гарбінгер: Незалежно від того, бажає людина Китаю успіху чи провалу, економіки настільки пов'язані, що раптовий обвал ударить по всіх. Повільніший перехід принаймні дав би іншим країнам час створити заміну.

Пітер Зейхан: Саме тому війна з Іраном посідає перше місце серед подій, що змінили мій прогноз. На мить здалося, що шок, здатний зламати Китай, уже настав, хоча ніхто до нього не був готовий.

Плата за кожен морський шлях

Джордан Гарбінгер: Схоже, США вступили в конфлікт з Іраном, не визначивши мети: знищити ядерну програму, залишити Ормуз відкритим, відновити стримування, послабити КВІР чи змінити режим. Як Вашингтону вийти?

Пітер Зейхан: Це різні війни, а США не створили стратегії для жодної. Якщо спробувати спрогнозувати, президент Трамп оголосить про перемогу й залишить Перську затоку та Ормузьку протоку в руках Ірану. США більше не мають військових можливостей нав'язати інший результат.

За найкращого реалістичного сценарію Іран встановить таку плату за прохід, що вона фактично стане глобальним податком, але не знищить економічну активність повністю. Таке рішення ухвалять у Тегерані, а не у Вашингтоні. Воно також підштовхне інших до наслідування. Якщо Іран доведе, що може стягувати плату за прохід, схожі схеми можуть з'явитися біля Баб-ель-Мандебської протоки, Турецьких і Данських проток або навіть у водах поблизу Кореї та Японії.

Старий порядок створював спільну систему безпеки міжнародних водних шляхів. Адміністрація Трампа зруйнувала цей порядок, не запропонувавши заміни, і показала, що США не можуть захищати всі свої інтереси у Східній півкулі. Тому майбутні суперечки розв'язуватимуть на місцях, часто без Вашингтона за столом, а результати будуть різними в кожній із ключових проток.

Джордан Гарбінгер: Чи робить обезголовлення іранський режим менш стійким? Ісламська Республіка замінила одного Хаменеї іншим, хоча виникла як заперечення монархії.

Пітер Зейхан: Слово "режим" тут доречне, бо це не звичайний інститут, залежний від одного лідера. Це прошарок приблизно з 10 тисяч священнослужителів і чиновників зі схожим світоглядом. Іран також має велику армію, створену насамперед для контролю власного населення, а КВІР поєднує примус, розвідку, військову силу й контроль над ключовими секторами економіки.

Влада може впасти - за останнє століття Іран двічі змінював режим, - але нинішня система міцна. Російська еліта набагато вужча. Коли Євген Пригожин рушив на Москву, військові командири йому не допомагали, але й не зупиняли. Вони підкоряються тому, хто стоїть на чолі, проте не показали готовності страждати за нього. Іранська клерикальна система має значно ширшу базу, міцно пов'язану з релігією та інструментами влади. Для її усунення знадобиться суспільне повстання сильніше за те, що створило Ісламську Республіку у 1979 році.

Зникнення російського нафтового експорту

Джордан Гарбінгер: Близько 80% нафти й 90% скрапленого природного газу, що проходять через Ормуз, прямують до Азії. Що станеться з В'єтнамом, Таїландом та рештою регіону, а не лише з Китаєм?

Пітер Зейхан: У найкращому разі ціни зростуть утричі й доведеться примусово скорочувати попит, бо припинення постачання енергоносіїв із Перської затоки позбавить світ близько п'ятої частини енергоресурсів. Нинішній збій ближчий до однієї десятої, але нова ескалація може забрати й решту. Азії доведеться конкурувати з усіма іншими регіонами-імпортерами за барелі нафти й обсяги газу, що залишаться.

І Перська затока - не єдине джерело енергетичного шоку. Нові українські дрони дедалі частіше націлені на російську енергетику. За один місяць Україна уразила понад сто танкерів тіньового флоту в Чорному й Азовському морях. Із часом це може позбавити Росію до 80% можливостей експортувати нафту.

Російські родовища віддалені й залежать від фізичної інфраструктури, яку Росія насилу будує та обслуговує. Україна безперервно атакує цю інфраструктуру. Невдовзі з ринку можуть зникнути ще п'ять мільйонів барелів на добу, причому значна частина видобутку вже не повернеться.

Джордан Гарбінгер: Що саме називають танкером тіньового флоту?

Пітер Зейхан: Звичайне судно зареєстроване, застраховане й тримає транспондер увімкненим, щоб його бачили диспетчерські та рятувальні служби. Танкер із підсанкційною російською нафтою не може отримати нормальне страхування. Тому він користується дешевим страховим полісом від держави, яка його експлуатує, і вимикає транспондер там, де видимість створює ризик. Значна частина цього флоту старша за 20 років і збудована до запровадження правил безпеки після катастрофи Exxon Valdez.

Судна повільні, а їхні маршрути передбачувані. У Чорному морі вони йдуть або до порту, або до Стамбула й Турецьких проток. Україна може недорого купувати комерційні супутникові знімки, виявляти маршрути й надсилати дрони. Удари порушили вантажні рейси, підвищили вартість ремонту й змусили Росію виконувати страхові зобов'язання, за якими вона не розраховувала платити.

Один пошкоджений танкер тонув біля Оману приблизно з мільйоном барелів на борту. Якщо він розпадеться, а Росія відмовиться від компенсації, прибережні держави матимуть сильний стимул жорсткіше застосовувати правила проти тіньового флоту. Його терпіли, бо постачання з Росії не можна було швидко замінити. Тепер світу, можливо, доведеться одночасно заміщати російську, саудівську, кувейтську та іншу нафту із Затоки, а в короткій перспективі це неможливо.

Глобальна енергетична депресія

Джордан Гарбінгер: Який масштаб перебоїв потрібен, щоб економічний ефект можна було порівняти з повним закриттям Ормузу?

Пітер Зейхан: Поріг змінився. У 1970-х роках ціна нафти, еквівалентна нинішнім $100 за барель, могла спричинити у США енергетичну рецесію або депресію. Тепер американська економіка більше спирається на послуги, ефективніше використовує кожен барель і винесла значну частину енергоємного виробництва за кордон. Це захищає окремі частини економіки США.

Але глобальну систему це не захищає. Китай та інші виробничі центри досі виконують енергоємну роботу. Тому світова депресія, спричинена енергетичною кризою, може поєднуватися з відносною стійкістю окремих країн або галузей. Непрямі наслідки однаково зачеплять усіх через дефіцит промислових товарів і продуктів переробки сировини.

Джордан Гарбінгер: Китай дивовижними темпами перевів автомобілі та мотоцикли на електрику, а також збудував величезну кількість вітрових, сонячних і атомних потужностей. Чому він не може просто замінити імпортну нафту?

Пітер Зейхан: Електрифікація допомагає легковому транспорту, але що більша машина і вищий потрібний крутний момент, то гірше підходять акумулятори. Промислове тепло, виплавка металів і важкий транспорт складніші. Найкращі в Китаї зони для вітрової та сонячної енергетики розташовані в глибині країни, а населення й виробництво зосереджені на узбережжі, де сонячні умови гірші. Виникає проблема передавання електроенергії.

Китай, імовірно, замістив еквівалент менш ніж одного мільйона барелів на добу. Для будь-якої іншої країни це було б величезним досягненням, однак останні надійні дані оцінювали китайське споживання приблизно у 14 мільйонів барелів на добу. Досягнення реальне, але надто мале порівняно з потребою.

Першими, ймовірно, постраждають нафтохімічні підприємства. США використовують як сировину для значної частини нафтохімії природний газ і скраплені вуглеводневі гази - пропан та бутан. Більшість країн виробляє з нафти лігроїн, а потім із нього - хімікати й матеріали. Бензин і дизельне пальне ще деякий час можна завозити з інших місць. Нафтохімічний комплекс, позбавлений сировини, так само легко врятувати не вийде.

Китай також створив надлишкові нафтопереробні й нафтохімічні потужності, щоб домінувати на паливних ринках Східної Азії. Такі країни, як Австралія, можуть видаватися енергетично незалежними за сукупними показниками, але водночас імпортувати пальне та хімікати з Китаю. Під час кризи Пекін насамперед забезпечить себе, залишивши Південно-Східну Азію та інших покупців без постачання.

Іран усе одно отримає бомбу

Джордан Гарбінгер: Чи має світ виходити з того, що тепер Іран отримає ядерну зброю? США можуть знищити центрифуги, але не знання й не кожен підземний об'єкт.

Пітер Зейхан: Навіть тактична ядерна зброя може не знищити розосереджену систему. До війни програма була розподілена між більш ніж сотнею об'єктів. Удари часто обвалювали входи до тунелів, не знищуючи того, що було всередині. Іранці вміють прокладати тунелі й із часом зможуть повернути обладнання.

Після відходу США з регіону Іран може отримати ядерну зброю приблизно за рік. Це технологія 1940-х років. Протягом 25 років Іран навмисно залишався приблизно за шість місяців від бомби. Керівництво вважало, що її фактичне створення спровокує удар, тому розвивало можливість, не перетинаючи порогу.

Тепер по Ірану все одно вдарили. Стара стратегія більше не захищає, тож готова бомба стає логічним засобом стримування. Міністерство оборони й розвідувальні відомства постійно називали такий результат однією з головних причин не починати війну.

Джордан Гарбінгер: Що може зробити Ізраїль? Він не здатний погодитися з ядерним Іраном, але не може продовжувати кампанію без США.

Пітер Зейхан: Ізраїль не здатний самостійно ліквідувати програму, а США також більше не мають такої можливості. Наступний етап може принести надзвичайно незвичну політичну розмову між Ізраїлем, Іраном і Саудівською Аравією. Ізраїль уже має робочі відносини із Саудівською Аравією, хоча історія та інтереси цих гравців глибоко суперечать одне одному. Коли основи порядку тріскаються, стають можливими союзи, що раніше здавалися неймовірними.

Сі Цзіньпін усунув усіх, хто розумів систему

Джордан Гарбінгер: Те, що США відволіклися на інші кризи, робить вторгнення Китаю на Тайвань імовірнішим чи Пекін також побачив, якою катастрофічною буває погано підготовлена війна?

Пітер Зейхан: Китай не має десантних спроможностей для серйозної висадки без катастрофічних втрат, потенційно сотень тисяч загиблих. Водночас Сі Цзіньпін провів чистки до такої міри, що багато інституцій перестали нормально працювати. У Центральній військовій комісії, китайському аналогу найвищого військового керівництва, фактично залишилися Сі та один виконавець його волі.

Не можна усунути досвідчене керівництво установи й не підірвати її здатності діяти. Роками Сі прибирав регіональних і місцевих посадовців, бюрократів, партійних керівників, науковців, журналістів і бізнесменів. Армія залишалася останньою великою інституцією. Частина звільнених керівників, без сумніву, була корумпованою, але водночас мала десятиліття досвіду й могла виконувати базові завдання. Чистка заради лояльності створює слухняність ціною компетентності.

Тому війна за Тайвань стає менш передбачуваною, але не неможливою. Сі може вже не знати про прогалини у власному знанні. Рішення про вторгнення здатне стати для Китаю аналогом рішення почати війну з Іраном - кроком, зробленим в інформаційному вакуумі. Навіть без втручання інших країн воно підірве Народно-визвольну армію Китаю.

Індія, Австралія, Японія, Південна Корея, Тайвань, В'єтнам, Малайзія, Індонезія та Сінгапур займають позиції, з яких можуть порушити морську торгівлю Китаю. Австралія тепер має крилаті ракети середньої дальності, здатні загрожувати Малаккській протоці. Китай імпортує морем близько 80% енергії й 80% ресурсів, потрібних для виробництва продовольства. Блокада за кілька місяців спричинить гуманітарну катастрофу історичного масштабу.

Джордан Гарбінгер: Після чисток армія стає обережнішою чи небезпечно слухняною?

Пітер Зейхан: Небезпечно слухняною. Класичний приклад - сталінська чистка Червоної армії. Сталін усунув генералів, поставив політичних лоялістів і почав убивати розвідників, які повідомляли про німецькі приготування, про які він не хотів чути. Після початку операції "Барбаросса" минуло кілька днів, із карти почали зникати міста, і лише тоді він визнав реальність вторгнення.

Нещодавні китайські навчання демонструють схожу втрату професійного судження. Судячи з них, новий авіаносець планують поставити на південний схід від Тайваню для підтримки блокади. Авіаносець погано підходить для цієї місії, а в такій позиції опиниться поза надійним прикриттям авіації з материка й стане вразливим навіть для Філіппін. Тайвань здатний завдати китайським збройним силам величезної шкоди й відкинути їх на десятиліття, навіть якщо острів зрештою впаде. Найімовірніший зовнішній учасник - Японія, чий флот менший за китайський, але професійніший і краще здатний проєктувати силу.

Передові чипи перестануть надходити

Джордан Гарбінгер: Часто кажуть, що Тайвань виробляє 85% або 90% світових напівпровідників. Що насправді означає ця статистика?

Пітер Зейхан: За обсягом Тайвань виробляє менш ніж 5% усіх напівпровідників, але близько 90% найпередовіших обчислювальних чипів. Найменші транзистори для штучного інтелекту мають розмір близько двох, трьох або чотирьох нанометрів. Для чипів від одного до семи нанометрів потрібна екстремальна ультрафіолетова літографія й надзвичайно складна допоміжна система.

Ланцюг постачання передових чипів налічує близько 100 тисяч операцій і 9 тисяч компаній. Приблизно половина цих компаній виробляє один продукт для одного замовника. На Тайвані розташовані фабрики, що обробляють багато найсучасніших пластин, але повний ланцюг охоплює весь світ. Установку EUV-літографії виробляють у Нідерландах, а її випуск потребує десятків тисяч операцій у ланцюзі постачання.

Фабрика витравлює схему на кремнієвій пластині, після чого інші підприємства шліфують її, пакують та інтегрують в обладнання. Кожен етап незамінний. Без глобалізованої системи найпередовіші чипи зникнуть, якщо тільки країни не витратять 20-30 років на відбудову всього ланцюга в нових місцях.

Для чипів розміром сім нанометрів і більше застосовують старішу глибоку ультрафіолетову технологію з простішими ланцюгами. Частина таких чипів переживе деглобалізацію. До цієї категорії належать багато автомобільних мікросхем, а також чипи пам'яті й керування в нових дронах. Проте електромобілям потрібна ще й значна кількість передових чипів, тож вони набагато вразливіші.

Перевага українських дронів і ракетний поворот Росії

Джордан Гарбінгер: Що далі станеться в Україні? Роками фронт виглядав як виснажливий глухий кут, де Росія витрачала людей заради невеликих територіальних здобутків. Тепер Україна атакує НПЗ і логістику глибоко в тилу. Чи змінюється баланс?

Пітер Зейхан: До 1 лютого 2026 року Росія фактично вигравала будь-який бій, у якому Україна не завдавала їй приблизно вісім втрат на одну власну. Росія має більше людей і величезні запаси часів холодної війни, тому Україні було потрібне надзвичайне співвідношення втрат, щоб компенсувати різницю. За рідкісними винятками вона не могла його підтримувати. Тепер може.

Вирішальна зміна полягає не лише в кількості українських дронів. Автономні системи знищують логістику на глибині до 300 кілометрів за лінією фронту. Не прибувають підкріплення, продовольство, пальне й боєприпаси. Російські підрозділи досі можуть просуватися, але вступають у бій у вкрай невигідному логістичному становищі й зазнають втрат у співвідношенні понад вісім до одного на користь України.

Росія відповіла перерозподілом ресурсів військово-промислового комплексу від виробництва танків та артилерії до випуску балістичних ракет, проти яких Україна нині не має надійного захисту. Постачання ракет-перехоплювачів для Patriot припинилося, а системи протидії дронам не здатні перехоплювати балістичні ракети, що наближаються. Ще недавно Україна перехоплювала приблизно половину таких ракет, а тепер - майже жодної.

Росія, ймовірно, виробляє близько 70 таких ракет на місяць і протягом року може спробувати різко збільшити випуск. Україні потрібно знищувати підприємства й водночас навчитися перехоплювати балістичні ракети до того, як вони досягнуть таких міст, як Київ. Тим часом спільні виробництва дронів невдовзі можуть дати Україні змогу збільшити кількість запусків із сотень до багатьох тисяч на день.

Результат неясний, бо обидві сторони одночасно змінюють правила. Росія може засипати Україну балістичними ракетами, а українські дрони - досягти кожного великого промислового центру Росії. Тепер уразливий будь-який завод у межах 1000-1300 кілометрів від противника. Це стосується значної частини Європи на схід від Німеччини, Японії, обох Корей, Тайваню та промислового Китаю.

ШІ - короткочасний спалах

Джордан Гарбінгер: Яку геополітичну загрозу суспільство сильно переоцінює?

Пітер Зейхан: Страх перед Китаєм, який нібито домінуватиме в усьому, уже застарів, бо час Китаю спливає. Я б також назвав ШІ. З промислового погляду він може виявитися короткочасним спалахом, оскільки ми не зможемо підтримувати його ланцюг постачання.

Установлений у ШІ-сервері передовий чип працює безперервно й виходить з ладу за чотири-шість років. Коли ланцюг постачання зруйнується, постачання триватиме ще близько року завдяки вже розпочатому виробництву. Потім заміна припиниться, а ще за чотири-шість років зникне більшість наявних потужностей.

Точок відмови безліч. Війна за Тайвань може знищити фабрики. Обвал Китаю може залишити систему без продуктів переробки сировини. Політичні зміни в Японії - зупинити постачання фотошаблонів. Поглиблення протистояння Європи з Росією - зачепити німецькі лазерні системи. Проблеми в Нідерландах здатні загрожувати ASML і виробництву EUV-обладнання. Туреччина важлива для вольфраму, Конго - для кобальту. Ланцюг зберігається лише доти, доки доступна кожна критично важлива ланка.

Для підтримання цієї системи США також мають зберігати військову систему, що забезпечує безпеку світової торгівлі, і політичну волю її застосовувати. Тепер їм бракує і того, і другого.

Джордан Гарбінгер: Ви описали японську політику як можливе злиття ультранаціоналістичних і пов'язаних із якудза угруповань. Що ви маєте на увазі?

Пітер Зейхан: Після Другої світової війни США вирішили працювати з інституціями, що вціліли, а не повторювати пізнішу помилку в Іраку, де ліквідували баасистську систему й залишили вакуум. У Японії імперську структуру усунули, але мережі організованої злочинності збереглися. На початку холодної війни їх використовували для контролю на місцях, і згодом вони ввійшли в політику.

У Ліберально-демократичній партії Японії, яка довго перебуває при владі, є фракції з різним історичним корінням, зокрема імперсько-націоналістичні та пов'язані з якудза. Країна також не має звичайної зовнішньої розвідки, бо США не хотіли, щоб повоєнна держава відтворила репресивні інститути імперії.

Якщо глобалізація більше не зможе підтримувати японську економіку, Токіо доведеться ще більше переозброюватися, створювати океанський флот, розвідувальну службу й сферу впливу. Ці рішення ухвалюватимуть лідери, уже лояльні до певних ідеологій та інституцій. Це не гарантує конфлікту зі США, але може покласти край союзу в його нинішньому вигляді.

Де Північна Америка досі виграє

Джордан Гарбінгер: Де є можливість для рішення, вигідного всім? Яка країна, технологія чи інституція розв'язує структурну проблему швидше, ніж ви очікували?

Пітер Зейхан: Я такої не бачу. Залишається давня перевага Північної Америки: континент самодостатній і є нетто-експортером продовольства та енергії. Це дає простір для маневру. Але США більше не розвивають власну промислову базу з розрахунком на світопорядок, що формується. Зростання промислового будівництва припало на роки президентства Байдена, але не було заслугою однієї людини. Тепер крайня нестабільність політики зупинила цей процес.

Найкращим рішенням було б якнайшвидше й якнайглибше закріпити НАФТА. Північній Америці треба подвоїти промислову базу. Якщо США спробують зробити це без Мексики та Канади, їм доведеться потроїти власні потужності, перетворивши 25-30-річну роботу на ще довший процес.

До 2030 року Мексика, ймовірно, стане значно сильнішою. Велика частина її промислової бази вже існує. Якщо США й Мексика поглиблять економічну інтеграцію через нову версію НАФТА, кожна країна зможе використати переваги іншої. Крім того, вони належать до найбільш демографічно стабільних країн у своїх групах за рівнем зарплат. Якщо інтеграція провалиться, Мексика однаково матиме більше потрібної промислової основи, ніж більшість зіставних держав, хоча наркозлочинність і пов'язане з нею насильство залишатимуться серйозною проблемою.

У Східній півкулі варто стежити за Туреччиною. Вона має найбільшу армію в НАТО після США й не збирається залишати свій регіон. Наявна інфраструктура може доправляти нафту із Сирії, Іраку, Росії, Казахстану чи Азербайджану, тому Туреччина як імпортер може уникнути найгіршої частини енергетичної кризи. Вона контролює вихід із Чорного моря до решти світу й за будь-якого результату стане арбітром після війни в Україні. Її промисловий зв'язок з Європою може нагадувати відносини Мексики та США.

Чому Росія не може зупинитися

Джордан Гарбінгер: Що має містити життєздатна мирна угода для України?

Пітер Зейхан: Не існує варіанта, за якого незалежна й цілісна Україна не загрожує довгостроковому виживанню російської системи. І немає варіанта обороноздатної Росії - у розумінні Москви, - який передбачає незалежну Україну. З погляду Кремля це війна на смерть.

Джордан Гарбінгер: Чому Росія не може оголосити патову ситуацію перемогою й зупинитися? Ціна продовження величезна, а Путін здатний подати майже будь-яку лінію як початкову мету.

Пітер Зейхан: Російська демографія руйнується. Поки демографічна криза в Китаї не стала ще глибшою, Росія мала найгіршу демографічну структуру у світі. Москва вважає, що це може бути останній шанс вийти до захищеніших географічних рубежів, перш ніж забракне солдатів для оборони нинішнього периметра.

Головний відкритий сухопутний коридор до Карпат пролягає рівнинами. Згідно з російським стратегічним мисленням, країні потрібно досягти Карпат, Кавказу й Балтійського моря. Тоді близько 8 тисяч кілометрів відкритого кордону скоротяться до кількох значно менших проходів, захищених географією. Між Росією й цим периметром стоїть Україна.

За останні 300 років у Росію багато разів вторгалися. Відсутність очевидного загарбника сьогодні не заспокоює російських стратегів на горизонті 10-20 років. Китай уже має інтерес до російських територій, а історично гаданою загрозою так само легко ставали Польща, Швеція, Німеччина чи інший сусід.

Джордан Гарбінгер: Але Росія не здатна переконливо перемогти Україну. Подальший рух до Польщі чи країн Балтії означав би зіткнення із сильнішими арміями, які готувалися до цього роками.

Пітер Зейхан: Це так, але з цього не випливає, що Москва перестане намагатися. Західні уряди багато разів вважали російські цілі надто нереалістичними для втілення й багато разів помилялися. НАТО без США може виявитися набагато слабшим, ніж сподіваються європейці. Перед Польщею наступною ціллю може стати Латвія або інша балтійська держава.

Крім того, Росія - не звичайна національна держава. Це багатоетнічна імперія, керівництво якої вважає багатьох жителів витратним матеріалом і вже відправляє їх воювати проти України. Це дає державі змогу поглинати втрати у спосіб, який важко зрозуміти зовнішньому спостерігачеві. Сценарій похмурий, але відкидати його через ірраціонально високу ціну означає повторити помилку, з якої почалася ця розмова: вважати, що подія не може статися лише тому, що її наслідки будуть катастрофічними.