31 серпня — 1 вересня 2026 року у столиці Киргизстану Бішкеку відбувся саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС) — щорічне засідання Ради глав держав-членів організації. Киргизстан приймав саміт уже вчетверте з моменту заснування ШОС і головує в організації у 2025–2026 роках під гаслом «25 років ШОС: разом до сталого миру, розвитку і процвітання».
15 червня минуло 25 років від дня підписання декларації про створення ШОС у Шанхаї. Саме тому головним підсумковим документом стала Бішкекська декларація 25-річчя Шанхайської організації співробітництва — така ж номінальна, як і всі попередні. У саміті взяли участь керівники 18 країн і семи міжнародних організацій (зокрема й генсек ООН Гутерреш), а також «євразійських» структур на теренах колишнього СРСР.
Саміт відбувся у традиційному форматі формальних виступів і двосторонніх зустрічей, жодна з яких не призвела до якихось практичних результатів. ШОС — це насамперед китайський майданчик, і тому Путіну вчерговене вдалося просунути «українське» питання у підсумковий документ; натомість значно більшу увагу приділяли Ірану. Захід запам’ятався насамперед двома подіями — виступом Нікола Пашиняна, який єдиний серед лідерів країн колишнього СРСР говорив рідною, вірменською, а не російською мовою, і VI Всесвітніми іграми кочівників, що розпочалися в Киргизстані в день відкриття саміту ШОС. Їх проводять із 2014-го, і цього року в них беруть участь 104 країни, зокрема Австралія, Нова Зеландія, США (дев’ять спортсменів), Велика Британія (понад 50 учасників), Росія (230) і Україна (двоє, обидва — кримські татари).
Повноправними членами ШОС є десять держав — Росія, Білорусь, Індія, Іран, Казахстан, Киргизстан, Китай, Пакистан, Таджикистан та Узбекистан. Окрім засідання Ради глав держав у «базовому» форматі, у Бішкеку відбулася зустріч у розширеному форматі «ШОС плюс» — за участю партнерів і запрошених країн.
Офіційна частина саміту — засідання Ради глав держав і зустріч у форматі «ШОС плюс» — відбулася 1 вересня. За підсумками лідери підписали пакет із 28 документів. Головні серед них:
- Бішкекська декларація 25-річчя ШОС — основний підсумковий документ, який фіксує узгоджені підходи країн-учасниць до розвитку організації й актуальних міжнародних питань. У ньому наголошується, що ШОС не є військово-політичним блоком і не спрямована проти інших держав чи організацій;
- протокол про внесення змін і доповнень до Хартії ШОС — покликаний оновити правову базу та оптимізувати структуру організації;
- положення про новий Універсальний центр протидії викликам і загрозам безпеки, що включатиме Центр боротьби з транснаціональною організованою злочинністю (буде відкритий у Бішкеку) та Центр інформаційної безпеки (у Ташкенті);
- декларація Ради глав держав щодо зміцнення багатостороннього партнерства в інтересах ядерної та фізичної ядерної безпеки;
- рішення про оголошення пакистанського Лахора туристичною та культурною столицею ШОС на 2026–2027 роки;
- низка заяв і рішень щодо боротьби з тероризмом (зокрема про неприпустимість «подвійних стандартів» у протидії тероризму), співпраці у сфері штучного інтелекту, енергетики, логістики та «зелених» технологій.
Найконкретніший зовнішньополітичний сюжет стосувався Ірану. Декларація підтвердила підтримку його суверенітету й територіальної цілісності та закликала розв’язувати конфлікт дипломатичними засобами. На цьому тлі відсутність навіть згадки про Україну стала особливо помітною.
У своєму виступі Путін закликав держави ШОС докласти всіх зусиль, аби виключити з міжнародної практики провокування збройних конфліктів, а взаємодію в межах організації назвав чинником формування атмосфери миру й стабільності на євразійському континенті. Голова КНР Сі Цзіньпін, зі свого боку, наголошував на ролі ШОС як головного стабілізаційного чинника у сучасних геополітичних реаліях. Саме він говорив здебільшого про Іран.
Експерти характеризують мету бішкекського саміту доволі відверто: продемонструвати, що Захід не здатен нав’язати свою волю євразійському блоку — навіть через геополітичну ескалацію та санкційний тиск. Такий меседж, утім, слід сприймати як позицію деяких сторін, а не як об’єктивну оцінку результативності організації. ШОС завжди намагалася позиціонувати себе як майданчик, дотичний до глобальної системи міжнародних інституцій, а не лише як регіональний клуб, проте навіть створення банку розвитку ШОС, яке вже давно стоїть на порядку денному, залишилося там, де й було.
Певну інтригу саміту додали двосторонні зустрічі. За інформацією помічника президента Росії Юрія Ушакова, лише в програмі Путіна на полях саміту таких було заплановано «близько дев’яти». Саме ці кулуарні переговори — а не пленарне засідання — і привернули найбільшу увагу спостерігачів.
Зустріч президента Росії з головою КНР стала другою особистою для лідерів 2026 року (попередня відбулась у Пекіні під час офіційного візиту Путіна до Китаю). За словами прессекретаря Кремля Дмітрія Пєскова, переговори відбувалися «традиційно у дуже конструктивній, дружній атмосфері».
Основний акцент сторони зробили на двосторонньому торговельно-економічному співробітництві — реалізації спільних проєктів у енергетиці, промисловості та космічній галузі. Окремою темою стало питання безвізового режиму між Росією та Китаєм: Путін запропонував перевести його на постійну основу, якщо Пекін вважатиме це доцільним, і навів дані про зростання туристичного потоку між країнами на 43% за перше півріччя 2026 року завдяки вже чинному безвізу (Китай тимчасово запровадив його для росіян із 15 вересня 2025-го).
Української теми лідери, за словами Пєскова, торкнулися лише «побіжно, рефреном» — «власне обговорення не велося». Це формулювання Кремля свідчить радше про свідоме дистанціювання Пекіна від деталізованого обговорення війни в Україні на публічному майданчику ШОС, аніж про відсутність теми в порядку денному двосторонніх відносин загалом.
Переговори Путіна з прем’єр-міністром Індії Нарендрою Моді стали першою особистою зустріччю лідерів після їхніх грудневих переговорів у Нью-Делі. Сторони обговорювали двосторонні відносини й торговельно-економічну співпрацю, яка, за словами Путіна, демонструє позитивну динаміку. Показово, що саме Моді під час зустрічі закликав Путіна завершити війну в Україні — деталь, яка контрастує з офіційною риторикою Кремля про «дотичне» обговорення теми з Пекіном і показує, що позиції стосовно війни навіть у межах «євразійського блоку» не є одностайними.
Окрім переговорів із Сі Цзіньпіном і Моді, у програмі Путіна були заплановані зустрічі з президентами Ірану Масудом Пезешкіаном, Таджикистану Емомалі Рахмоном, Туреччини Реджепом Ердоганом, Монголії Ухнаагійном Хурельсухом, Казахстану Касимом-Жомартом Токаєвим і президентом-господарем Садиром Жапаровим, а також прем’єр-міністром Вірменії Ніколом Пашиняном. Одразу після завершення бішкекської програми Путін вилетів до Владивостока на Східний економічний форум, що також розпочався 1 вересня.
У Бішкеку також відбулася зустріч Моді з президентом Ірану Масудом Пезешкіаном — іще один приклад того, що саміт ШОС традиційно використовують як майданчик для паралельних двосторонніх контактів, які не мають прямого стосунку до формального порядку денного організації.
Одним із найзмістовніших двосторонніх епізодів саміту стала зустріч президента Азербайджану Ільхама Алієва та прем’єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна. Ще напередодні Пашинян попереджав, що неврегульованість проблеми анклавів може призвести до нової війни між країнами, тож переговори в Бішкеку розглядали як важливий тест на міцність поточного мирного процесу.
Лідери обговорили подальші кроки з мирного врегулювання, торгівлю, енергетичне співробітництво, делімітацію кордону та реалізацію так званого маршруту Трампа в ім’я міжнародного миру і процвітання (TRIPP) — транспортного коридору, узгодженого як один із ключових результатів Вашингтонського мирного саміту 8 серпня 2025 року, коли Алієв і Пашинян у присутності президента США Дональда Трампа підписали Спільну декларацію та парафували текст угоди про встановлення миру й міждержавних відносин.
Як практичні «дивіденди миру» сторони назвали початок експорту азербайджанських нафтопродуктів до Вірменії й транзит зерна та інших товарів із третіх країн через територію Азербайджану. Лідери також позитивно оцінили контакти між парламентарями й представниками громадянського суспільства двох країн, спрямовані на зміцнення взаємної довіри.
Зустріч не завершилася підписанням нового договору, проте сторони окреслили конкретні напрями подальшої роботи урядових комісій — насамперед щодо делімітації кордону. Символічно, що нейтральний майданчик ШОС, попри членство Вірменії лише у форматі спостерігача / партнера, вкотре виявився зручним місцем для прямого діалогу Баку та Єревана — так само, як це вже траплялося на попередніх багатосторонніх зустрічах.
Значна частина закордонних спостерігачів розглядала саміт у Бішкеку передусім як місце для непрямої дипломатії стосовно України. Проте такі прогнози не справдилися. Складалося враження, що Китай намагався уникнути домінування «української» теми на користь просування традиційних закликів до багатополярності, справедливості й дотримання норм міжнародного права.
Російська та низка інших делегацій наполегливо наголошували, що ШОС «не є військово-політичним блоком» — формулювання, яке прямо потрапило до тексту Бішкекської декларації. Це можна трактувати як спробу дистанціюватися від образу антизахідного альянсу, попри те, що більшість членів перебуває в тому чи іншому конфлікті або напруженні зі США та їхніми союзниками. Водночас низка тематичних заяв — щодо кібербезпеки, боротьби з тероризмом, ядерної безпеки та економічної інтеграції — свідчить про спробу ШОС позиціонувати себе як повноцінну альтернативну платформу глобального врядування й розвитку.
Бішкекський саміт ШОС оприявнив кілька важливих тенденцій. По-перше, попри спільну декларативну риторику про єдність, усередині «євразійського блоку» зберігаються помітні розбіжності — від індійського заклику до Путіна завершити війну в Україні до підкреслено обережного, «дотичного» обговорення цієї теми з Пекіном. По-друге, саміт ШОС дедалі більше функціонує не лише як інституційний майданчик, а й як зручне місце для паралельної двосторонньої дипломатії. По-третє, організація намагається розширювати порядок денний за межі безпекової тематики — у бік економіки, штучного інтелекту, «зеленого» розвитку та культурної дипломатії. Попри те, що ШОС залишається зручним для деяких держав інструментом багатосторонньої дипломатії, її цінність із погляду становлення нового світового порядку не варто переоцінювати.
