"Маленький робот" для Мадьяра. Сможет ли решение Рады снять венгерскую блокаду Украины в ЕС

Коли від критиків українського парламенту лунає, що Верховна Рада недієздатна, депутати зазвичай згадують протилежні випадки – коли парламент об'єднується навіть щодо чутливих питань. Ще один такий приклад з'явився у четвер, 3 вересня. 

261 депутат від усіх фракцій – від влади і опозиції – проголосував за рішення, що стало прецедентом у світі. Україна стала першою державою, яка офіційно засудила етнічно обумовлені репресії проти угорців, які проводила Москва після Другої світової війни.

В Угорщині ці події відомі за назвою "маленький робот". Це – одна з національних трагедій, що забрала життя десятків тисяч угорців. 

Для України радянські репресії проти угорців не є абстракцією, адже вони почалися саме на Закарпатті. Найбільші концентраційні табори для угорців теж були розташовані на українській території. Поза тим, у нас про це не чули навіть багато з тих, хто цікавиться історією. Бо згадки про "маленький робот" понад півсторіччя були під суворою забороною.

Те, що український парламент назвав ці радянські репресії злочином проти людяності та офіційно визнав, що СРСР переслідував угорців – вже отримало добрі відгуки з Будапешта. Не завадило навіть те, що Рада ухвалила рішення у редакції, яка має певні проблеми.

Офіційно у Верховній Раді кажуть, що ухвалювали рішення "для себе, а не для угорців".

Реальна ситуація дещо інша.

Це рішення парламенту має створити тло для ще не оголошеного візиту спікера Руслана Стефанчука до Угорщини. Візиту, який може нарешті внести ясність щодо української політики уряду Петера Мадяра. Адже він, як і Віктор Орбан, продовжує безпідставно блокувати європейську інтеграцію України, караючи цим також угорців України.

Утім, дуже оптимістичних очікувань немає. 

А заяви офіційного Будапешта свідчать, що наразі там не готові знімати блокаду, доки ВР не ухвалить зміни до законодавства щодо меншин – але конкретні вимоги угорці досі не сформулювали. Є шанс, що візит Стефанчука внесе ясність щодо цього.

Що таке "маленький робот"

Історичний термін, винесений у заголовок цієї статті, в Україні не надто відомий. І це не дивно: події тих часів довгий час були забороненою темою і в Україні, і в Угорщині. Хоча для угорської нації це величезна трагедія. 

Йдеться про величезну кількість жертв, пам'ять про яких щороку відзначається на державному рівні. 

Після 1944 року, коли радянські війська увійшли до Угорщини, відбулося кілька хвиль масових депортацій угорців у віддаленні куточки СРСР та у табори ГУЛАГу. За найбільш консервативною оцінкою, швидше за все заниженою, було депортовано понад 130 тисяч людей. Є підтвердження, що понад 66 тисяч загинули у дорозі, у таборах та на чужині. 

Інші оцінки і кількості депортованих, і загиблих – у рази вищі. 

Термін "маленький робот" (Málenkij robot) – це угорське прочитання російського словосполучення "маленькая работа". Мовляв, представники радянської окупаційної влади забирали місцевих на невелику роботу – і вони зникали назавжди. 

Ці депортації починалися як вивезення військовополонених (нагадаємо, Угорщина брала участь у війні на німецькому боці). Утім, навіть у першій хвилі вивозили велику кількість цивільних угорців, у тому числі жінок. Як вважають – через те, що радянська армія у зведеннях нагору повідомляла про нереально велику кількість військовополонених. Наприклад, лише у битві за Будапешт червоноармійці нібито полонили 110 тисяч солдатів. І щоб не визнавати, що в інформації для Сталіна була брехня – приблизно половину з цієї кількості довелося добирати з пересічних місцевих мешканців.

А у подальших хвилях "маленького робота" йшлося, як правило, саме про цивільне населення. За популярними в Угорщині оцінками сумарно разом з реальними військовополоненими з країни вивезли 600 тисяч людей, у тому числі 200 тисяч цивільних угорців. Близько 200 тисяч ніколи не повернулися додому.

У цих трагічних подіях Закарпаття мало особливу роль. 

Тут радянські репресії, арешти і депортації за національною ознакою почалися найпершими, ще у 1944 році. Саме тут, як-от у Сваляві, були важливі "перевалочні" табори, в яких збирали людей, звезених з різних куточків Закарпаття та з Угорщини перед відправкою на схід. 

А через політику тотального замовчування ці дії Москви перетворилися на "забутий злочин", про який мало хто знає за межами Угорщини.

"Рішення не для угорців": що ухвалила Верховна Рада

Від 3 вересня 2026 року Україна стала першою державою світу, яка офіційно, на національному рівні, визнала масові злочини проти угорців. 

Хоча, можливо, не зовсім у тих формулюваннях, які волів би бачити Будапешт.

Це рішення опинилося на розгляді ВР доволі несподівано.

Проєкт постанови про "маленький робот" зареєстрували у Верховній Раді лише 1 вересня. Перелік авторів вражав: документ підписали спікер Стефанчук, перший віцеспікер Корнієнко, віцеспікерка Кондратюк, закарпатський депутат від "Слуги народу" Кривошеєв і голова профільного комітету з питань гуманітарної політики Потураєв. Порядок денний Ради на цей тиждень вже був сформований, але і це не стало перепоною. 

Проєкт з неймовірною швидкістю провели через комітети, навіть врахували ідеї від опозиції, і вже за два дні, у четвер, включили до порядку денного та ухвалили.

Заяву Верховної Ради підтримав 261 депутат. "Без жодного голосу проти чи утримався. Це сильна і консолідована позиція українського парламенту", – прокоментував голосування спікер Руслан Стефанчук. 

Забігаючи наперед, в Угорщині звернули увагу на цю одностайність.

Деякі формулювання документа виявилися дивними. Хоча саме засудження злочину проти угорців прописане дуже добре. 

Парламент назвав це переслідування таким, що "за нормами сучасного міжнародного права має ознаки злочинів проти людяності"; напряму згадав про угорський термін "маленький робот"; наголосив, що ці репресії вчиняли за етнічною ознакою; назвав ці здійснені за вказівкою Москви акції "злочинами, що вчинені комуністичним тоталітарним режимом"; а також офіційно постановив, що Україна засуджує ці злочини.

Але при цьому Рада "не помітила" більшої частини репресій проти угорців. 

Постанова підкреслює, що засуджує переслідування, арешти і репресії проти цивільних лише на території Закарпаття. 

Засудження лише одного з елементів великого злочину проти людяності звучить доволі дивно. Це немов якби ми, засуджуючи злочин Голокосту, згадали лише ті епізоди, які відбулися на українській території, і не сказали ані слова про існування таборів смерті по всій Європі.

Хоча схоже, що це було не наміром, а помилкою через ухвалення поспіхом (далі ми пояснимо, чому ця терміновість виникла). 

До того ж, всупереч фокусуванню тільки на Закарпатті, згадані у рішенні ВР роки здійснення репресій – з 1944 по 1946 – охоплюють період, коли "маленький робот" збирав десятки тисяч цивільних полонених саме в Угорщині, а Закарпаття лишалося перевалочною базою для масової депортації угорців.

Долучені до підготовки рішення депутати у розмові з "ЄвроПравдою" наполягають, що ухвалювали його "не для Угорщини, а для самих себе". 

Але кожен додає: про кризу у відносинах України з Угорщиною також думали.

Микита Потураєв, голова комітету ВР з гуманітарної політики ("Слуга народу"), пояснив "ЄП", що парламент мав на меті піклування про українську історичну пам'ять і прагнув підкреслити увагу до угорців України.

"Це – один з кроків нашої системної політики визнання злочинів комуністичного періоду. Ми демонструємо, що ми пам’ятаємо не лише про злочини проти етнічних українців – для нас усі етноси цінні", – заявив він, пообіцявши, що парламент продовжить засудження злочинних дій тоталітарної радянської влади. "Всі злочини, від фізичного знищення за етнічним принципом до культурного геноциду, стирання ідентичності – мають бути засуджені на державному рівні", – наголосив він.

"Ми робимо це для нас самих, а не для угорців. Але я впевнений, що реакція сусідів також буде позитивна", – додав народний депутат. 

Іванна Климпуш-Цинцадзе ("Євросолідарність"), яка брала участь у доопрацюванні постанови, також переконана, що документ вийшов добрим. А ще вона підкреслила, що постанова разом зі згадкою про угорців – жертв "маленького робота" вшановує також етнічних українців, які були жертвами повоєнних радянських репресій на Закарпатті, та представників інших етносів.

"Ми зробили заяву про українську територію. Рішення відображає історичні події, а не тільки робить крок назустріч Угорщині", – пояснила вона "ЄвроПравді".

"Наш обов’язок – вшанувати пам’ять жертв радянських репресій… Це цінно і для українсько-угорських відносин", – пояснив у публічному коментарі Руслан Стефанчук.

Стефанчук їде до Угорщини. Та чи готові там на поступки Україні?

Вище йшлося, що рішення було ухвалене з очевидним поспіхом.

Причина не є великим секретом, хоча офіційно її не визнають. Вже на початку наступного тижня до Будапешта має прибути з візитом спікер Руслан Стефанчук, підтвердили кілька джерел "Європейської правди". У пресслужбі спікера цю інформацію не коментують.

Тепер, після ухвалення постанови, Стефанчук має що привезти угорським партнерам. І треба визнати, що перша реакція з Будапешта є позитивною. "Сьогоднішнє рішення українського парламенту є гідною даниною пам’яті жертв та важливим кроком на шляху до осмислення радянського минулого та встановлення правди про ці події", – йдеться в заяві угорського МЗС.

Тож якщо візит відбудеться, як і прагне Київ – то тло для нього створене добре.

Це визнають і в опозиції – хоча й не вірять у зміну позиції угорців. "Я сумніваюся, що це дасть результат, але все одно вважаю, що ми зробили правильний крок", – заявила "ЄП" Іванна Климпуш-Цинцадзе.

Заяви з парламенту Угорщини підтверджують її скепсис.

У них подяка за рішення межує з вимогами на адресу України.

"Чесне висвітлення минулого та збереження пам’яті про жертв є основою примирення", – заявив один з ключових депутатів парламенту Мартон Гайду, що впливає на рішення нової влади з питань зовнішньої та європейської політики.

При цьому додав, що одних лише символічних кроків для "примирення" між Україною і Угорщиною недостатньо. "Визнання історичних злочинів має супроводжуватися конкретними кроками", – написав він, наголосивши, що чекає від України якнайшвидшого ухвалення узгоджених у червні рішень про права меншин, "щоб угорська громада Закарпаття, чисельність якої значно зменшилася, могла вільно реалізовувати свої мовні, освітні, культурні та політичні права".

Тут варто додати, що в червні Україна і Угорщина узгодили дедлайни згаданих реформ, і жоден з них ще не наблизився.

Певна розбіжність коментарів з угорської сторони – коли МЗС каже одне, а парламент інше – підтверджує інформацію "ЄП", що рішення Верховної Ради про "маленький робот" було імпровізацією з боку України, не узгодженою наперед із Будапештом.

Це – доволі спірний підхід у ситуації, коли довіри між Києвом і Будапештом і близько немає. 

По суті, ми зробили важливий жест, не розуміючи, чи матиме він гідну реакцію з угорського боку і чи задовольнить нас ця реакція.

Утім, лишається сподіватися, що візит Стефанчука до Будапешта дійсно відбудеться і допоможе у пошуку виходу з глухого кута у відносинах. Адже наразі Угорщина продовжує ігнорувати пропозиції України про зустріч лідерів. Одночасно уряд Мадяра продовжує блокувати рух України до ЄС, всупереч своїм же обіцянкам у червні.

І найголовніше: ми опинилися у ситуації, коли Угорщина, блокуючи відкриття нових кластерів, жодного разу офіційно не повідомила Україні, що ж саме є вимогою, після виконання якої блокаду знімуть. 

Тому задача максимум для візиту Стефанчука – отримати від партнерів їхню позицію; відповісти, чи видаються їхні вимоги реалістичними з боку парламенту; та зрозуміти, що є реальним мотивом угорського вето.

І, звісно, використати цю можливість, щоби знову нагадати Будапешту: блокуючи рух України до ЄС, угорська влада карає також етнічних угорців України. 

Коли це робив дедалі більш проросійський уряд Орбана, ця політика була принаймні зрозумілою. Щодо причин дій уряду Петера Мадяра, який продовжує політику свого попередника, такого розуміння немає.

Автор: Сергій Сидоренко, 

редактор "Європейської правди"